ГІДРОНІМИ ГОРОДИЩЕНСЬКОГО КРАЮ

Чи можемо ми уявити Україну без південних морів, сотень озер і ставків, тисяч річок і струмків? Звичайно ні. Ці водні об’єкти, особливо ріки і струмки, є невід’ємною частиною української природи. Останні інколи називають водними артеріями, бо вони живлять землі нашої країни життєдайною вологою.

На території України налічується 22 тисяч річок. Майже 20 тисяч з них маленькі – річечки, струмки, ручаї. Черкащиною протікає 7 середніх і 1030 маленьких річок. Близько 20 річок протікає у межах Городищенського району. Одна з них відноситься до середніх за протяжністю, а всі інші –  невеликі річечки та струмки. Переважна більшість з них мають свої власні назви. В топоніміці, науці, що вивчає назви географічних об’єктів,  їх називають гідроніми. До них відносяться річки, струмки, джерела, водоспади, протоки, озера, водосховища, моря, тобто всі водні об’єкти.

На відміну від ойконімів (назв населених пунктів), які можуть декілька разів за час свого існування змінювати назву, гідроніми більш консервативні. Вони залишаються майже незмінними. І несуть у собі первісні назви, які отримали від людей в минулому. Гідроніми утворюються або від загальних назв (апелятивів), або від імен чи прізвищ (антропонімів). Певна їх частина має опосередковані назви. Що ж означають гідроніми Городищини?

Балаклійка – річка, ліва притока Медянки. Бере початок в селі Буда-Орловецька і протікає далі по території Смілянщини через Мале Старосілля і Балаклею. Згадується в літописах з XIV ст. Інші назви – Балаклейка, Балакленька [6, 31].

Назву річки виводять по-різному: одні з татарського ,,булак” – джерело, інші з тюркського ,,балук” – риба, ,,балуклу” – рибна, що більш вірогідніше.

Вільшанка – річка, права притока Дніпра. Бере початок на Звенигородщині, а в межах Городищенського району протікає через 9 населених пунктів в тому числі і через районний центр. В історичних джерелах згадується з 1550 року, зокрема в ,,Мемуарах относящихся к истории Южной России” (К., 1890) під назвою ,,Ольшаница” та в праці історика В.Г. Лянскоронського ,,Иностранные карты и атласы XIV – XVII в в, относящиеся к Южной России” (К., 1898) під назвою ,,Ольшанка”.

Назва походить від апелятива ,,вільха” – дерево родини березових. За свідченням професора І.Р. Сльозкіна, ця річка колись впадала в Рось. Її заболочена долина була покрита заростями вільхи [2, 29].

Словник гідронімів України вказує 29 річок, що мають назву Вільшанка. Одна з них протікає на Київщині і саме вона згадується в давньоруських літописах. [1, 95] Тому твердження деяких топонімічних довідників, що Вільшанка з Черкащини відомі з ХІІ ст. є помилковими.

1Грузька – річка, ліва притока Вільшанки. Бере початок в Корсунь-Шевченківському районі, а в межах Городищини протікає через Набоків. В історичних джерелах згадується з 1777 року в багатотомному виданні ,,Архивы Юго-Западной России” (1859 – 1914) [6, 157].

Назва походить від жіночого роду прикметника ,,грузький”, що означає ,,топкий, в’язкий”.

Ірдинь – річка, ліва притока Тясмину. Бере початок на Ірдинському болоті, невеликою ділянкою протікає на північно-східній окраїні району, де в окремих місцях є природною межею з Черкаським районом. В історичних джерелах вперше згадується з 1552 року під назвою Рдень (,,Архивы Юго-Западной России”). Інші назви – Єрдань, Ірдень, Ірдина [6, 223].

Назву річки виводять від давньоруського ,,Ръд-инь” – де основа ,,ръд” означає ,,червоний”, ,,русий”, а ,,инь” – давньоруський суфікс. На думку відомого краєзнавця М.Ф. Пономаренка ця назва пов’язана з рудою, що траплялася в Ірдинському болоті. Вона і зафарбовувала воду в червонуватий колір [3, 4].

Ковалів Яр – струмок, ліва притока Вільшанки. Бере початок на околицях сіл Петрики і Журавка, далі тече до села Верхівка, де і впадає у Вільшанку.

Походження назви струмка точно не встановлено. Проте зрозуміло, що друге слово ,,яр” вказує на особливість рельєфу. Стосовно першого – ,,ковалів” – можливі дві версії. За першою в основі назви антропонім – прізвище Коваль. За другою – апелятив ,,коваль”, реміснича спеціальність. Можливо, що один із першопоселенців у цій місцевості був ковалем і тримав кузню. Його професія стала прізвищем, а далі перейшла і до назви струмка.

Кличково – струмок, ліва притока струмка Ковалів Яр. Бере початок північніше селища Кличкове і тече на південь до села Вербівка.

Назва струмка, як і одноіменного селища, походить від антропоніму – Кличко. Це прізвище підприємця, який у ХІХ ст. налагодив в поселенні випуск круподерок і був на той час найбільш заможним мешканцем.

Листвянка – річка, права притока Росі. Бере початок в межах села Валява і протікає далі на північ по території Корсунь-Шевченківського району. В історичних джерелах згадується з 1765 року під назвою Листвяна (,,Архивы Юго-Западной России”). Мала й інші назви. Так, історики і краєзнавці ХІХ ст. згадують її як ,,Листвин”, ,,Поганський” (Л.І. Похилевич, 1864) та ,,Погань”, ,,Зубрь” (М. Андрієвський, 1883) [6, 317].

Походження назви остаточно не встановлено. Однак і сучасну і давні назви можна спробувати пояснити. За переказами, село Валява виникло ще в давноруський час на місці, де був густий ліс. З нього ж витікала і річка. Перші назви ,,Погань”, ,,Поганський”, ймовірно відгук давнослов’янської міфології за якою в лісах водилась усіляка погань, нечисть (перевертні, лісовики тощо). Назва ,,Зубрь” може свідчити, що на той час в нашому краї водилися лісові велетні – зубри. Останні назви ,,Листвина”, ,,Листвянка” походять, ймовірно, від апелятива ,,лиственниця” (це російська вимова, по-українські – модрина) – дерево родини соснових, що має м’яку хвою, яка опадає на землю. Можливо, що ці дерева росли в лісі на берегах річки, а восени її хвою течією відносило далі до людських осель.

Медянка – річка, ліва притока Сріблянки. Бере початок у селі Ксаверове, далі тече через Орловець, а потім по території Смілянщини через Теклино до Балаклеї. В історичних джерелах згадується з кінця ХІХ ст, зокрема в ,,Словнику географічному Королівства Польського” (Варшава, 1880 – 1895). Назва, ймовірно, вказує на те, що по берегах річки буяла рослинність, сприятлива для медозбору.

Моргунянка – річка, ліва притока Вільшанки. Бере початок в Корсунь-Шевченківському районі, а в межах Городищини протікає поблизу населених пунктів Трихуторівка, Ільченкове, Кудинівка, Моргунове і впадає у Вільшанку в селищі Вільшана.

Назва річки, як і селища Моргунове, походить від антропоніму Моргун. Це прізвище козака, який в другій половині XVIII ст. першим звів тут осаду. Воно поширене серед місцевих жителів і сьогодні.

Мешканці вказаних селищ вживають й інші назви річки – Чорна та Мазанка. Чорна тому, що часто після дощів чи повені чорнозем з поля змивало в річку і вода в ній ставала каламутною, чорною. А Мазанка мабуть із-за затишних, глинобитних, білених хат перших поселенців, що милували око на її берегах.

Сріблянка – річка, ліва притока Тясмину. Бере початок в селі Калинівка і далі тече по території Смілянщини через Мельниківку, Балаклею, Костянтинівку в напрямку Сміли. В історичних джерелах згадується з середини ХІХ ст. (Л.И. Похилевич ,,Сказания о населённых местах Киевской губернии”. – К., 1864) [5, 642].

Назву виводять від апелятива ,,срібло”. Вода в річці переливалася в своєму руслі, виблискувала сріблом під ясним сонечком. Тому її так і назвали.

Татарка – в минулому річка, а нині невеликий струмочок, потічок, ліва притока Вільшанки. Бере початок на околиці Городища і невеликими ярками протікає через центр міста впадаючи у Вільшанку поблизу Пагорба Слави.

Назву струмка виводять від апелятива ,,татари” – назви народу. Ймовірно, що маються на увазі кримські татари, які з XV ст. робили спустошливі набіги на Україну. Річка тоді була природною перешкодою, що прикривав укріплення на пагорбах міста. На її берегах не раз виникали сутички із загарбниками. Проте в 1527 році татарам вдалося захопити і спалити місто. Відродилося воно лише через 106 років. А пам’ять про ті трагічні події залишилася в назві річки. Існує народний переказ, що у цьому місці козаки знищили великий загін татар, яких заманили у цю природну пастку.

2Тихі Верби – струмок, ліва притока струмка Ковалів Яр. Бере початок північніше одноіменного села і тече на південь до села Вербівка.

Назва струмка і села проста, поетична і цілком зрозуміла. Перше слово прикметник ,,тихі”, а друге – апелятив ,,верби”, дерева з родини вербових. Мабуть за тихі верби над річкою і назвали її так перші поселенці цих місць.

Товстянка – річка, ліва притока Вільшанки. Бере початок в селі Зелена Діброва, далі тече через село Товста до села В’язівка, де і впадає у Вільшанку. В історичних джерелах згадується з середини ХІХ ст, зокрема в дослідженні Л.І. Похилевича.

Назва річки, як і села Товста, була пояснена цим дослідником. А походить вона від прикметника ,,товстий”, бо ,,починається в урочищі, яке було вкрите раніше товстим липовим лісом” [5, 388].

Місцеві жителі називають ще річку Зеленянка. Цю назву вона отримала за розкішну зелень берегів.

Топилянка – річка, права притока Вільшанки. Бере початок на околиці села Топильна Шполянського району, а в межах Городищини протікає у північно-східному напрямку до села В’язівок. В історичних джерелах згадується з середини ХІХ ст, зокрема у ,,Военно-историческом обозрении Российской империи. Екатеринославская губерния” (– СПб, 1850) [6, 569].

Назва річки походить від апелятива ,,топило” – місце, куди стікає весняна вода і де вона застоюється, або пов’язана з українським словом ,,топило”, що означає – трясовина [8, 354].

Фоса – річка, ліва притока Вільшанки. Бере свій початок у річці Рось на Корсунь-Шевченківщині. В межах району тече на схід до села Старосілля, де і впадає у Вільшанку. Місцеві жителі її ще називають Росева.

Назва річки походить від апелятива ,,фоса”, відомого більш на Правобережжі. Він означає ,,рів, канава, яма”. Словник гідронімів України вказує 26 річок і струмків, що мають назву Фоса або Хвоса.

Чаплина – струмок, права притока Вільшанки. Бере початок на південній околиці села В’язівок і впадає у Вільшанку в межах цього поселення. Куток в селі де починається струмок теж зветься Чаплина. Серед місцевих жителів і сьогодні зустрічається прізвище Чапля.

Отже, назва струмка походить від антропоніму Чапля. Ймовірно, що таке прізвище мав козак, що звів тут осаду ще у XVIIІ ст. і якому належала ця земля.

Широкий Берег – річка, ліва притока Вільшанки. Бере початок на північній околиці села Петропавлівка і протікає у південно-східному напрямку до села В’язівок.

Назва річки проста і цілком прозора. Перше слово – прикметник ,,широкий”, а друге – апелятив ,,берег”. Таку особливість річкової долини помітили перші поселенці цих місць ще у XVII ст. і закріпили її як назву річки.

Післяслово автора. Підсумовуючи це дослідження, ми бачимо, що в межах району налічується 17 гідронімів. Із них Вільшанка є річкою середньою за протяжністю, а всі інші – невеликі річки і струмки. Звичайно, що це не всі наявні водні об’єкти. Якщо уважно придивитися до топографічної карти, або виїхати на місцевість, то можна віднайти ще з десяток зовсім малих струмочків, які є безіменними.

Відновити за історичними джерелами: хто, коли і чому назвав річку (струмок) саме такою назвою майже неможливо. А тому в більшості випадків дослідники використовують народні перекази або пропонують власні версії (припущення) щодо походження цих назв.

Аналіз гідронімів Городищини показує, що лише деякі з них могли виникнути ще за давньоруського часу. Переважна більшість з’являлася поступово з XIV по XVIII ст. по мірі заселення краю і появи нових населених пунктів. За походженням більшість гідронімів мають в основі своєї назви апелятиви (Вільшанка, Грузька, Сріблянка та інші) і лише декілька – антропоніми (Кличково, Моргунянка, Чаплина). Деякі гідроніми утворилися за особливостями рельєфу (Ковалів Яр, Широкий Берег), інші за видами рослин (Вільшанка, Листвянка, Тихі Верби), один – за етнонімом (Татарка) та за іншими ознаками.

Гідроніми, як і всі топоніми, становлять значний науковий інтерес. Вони знайомлять нас із особливостями географічного положення місцевості, з характером поверхні річок і озер, рослинного і тваринного світу, з життям, культурою і побутом народу, його господарською діяльністю, з історичними подіями краю. Вони є пам’ятками історії та мови, які треба вивчати і берегти. Як берегти і самі водні об’єкти, адже це наше багацтво.

Нині в межах області малими річками опікується Черкаське регіональне управління водних ресурсів, а в районах – екологічні інспекції. Проте не лише державні установи, а і всі ми – природо користувачі – повинні бути причетні до цієї справи. В іншому випадку, що залишиться нащадкам? Невже лише самі гідроніми?

_____________________

1. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. – К., 1985.
2. Кругляк Ю. М. Ім’я вашого міста. – К., 1978.
3. Новий тлумачний словник української мови. – К., 2001. - Т. 1 – 4.
4. Пономаренко М. Звідки назва Ірдинь //Серп і молот. – 1985. – 24 серпня.
5. Похилевич Л.И. Сказания о населённых местностях Киевской губернии. – К., 1864.
6. Словник гідронімів України. – К., 1979.
7. Черкасская область. Топографическая карта. – К., 1992.
8. Янко М.Т. Топонімічний словник України. – К., 1998.

М.М. Щербина