НСКУ

·ШЕВЧЕНКІАНА В ОНОМАСТИЦІ ЧЕРКАЩИНИ

Шевченків край… земля безсмертного Тараса…

Так у сучасній Україні називають Черкащину. Бо саме тут, у селі Моринцях, народився геній українського народу Тараса Григорович Шевченко. Жителі краю гордяться тим, що вони його земляки і завжди шанували пам’ять про великого Кобзаря. Ця пам’ять втілена в пам’ятники, музеї та різноманітні власні назви, що носять ім’я Шевченка чи пов’язані з його творчістю.

Мета цього матеріалу дослідити Шевченкіану за допомогою ономастики – розділу мовознавства, що вивчає власні назви. Це, зокрема, топоніми – назви географічних об’єктів, ергоніми – назви підприємств, установ, колгоспів, товариств тощо, ідіоніми – назви друкованих видань, фітоніми – назви природних об’єктів рослинного походження.

До 1917 року царизм заборонив називати будь-що Шевченковим ім’ям. Лише в 1920-х – 1930-х роках, вже за радянської влади, ім’я поета почали присвоювати селам, колгоспам, вулицям та іншим об’єктам.

Розглянемо, спочатку, Шевченкові топоніми, зокрема, ойконіми – назви населених пунктів. На карті області, в минулому і нині, можна знайти 8 назв, що походять від імені Тарас. Це села Тарасівка, Тарасівське, Тарасо-Григорівка. П’ять із них походять від імені козаків-першопоселенців і лише три мають безпосереднє відношення до Т.Г. Шевченка.

Так, село Тарасо-Григорівка Чигиринського району розташоване в Холодному Яру. Відомо, що Т.Г. Шевченко у вересні 1845 року був на Чигиринщині і відвідував Холодний Яр. Він захотів побачити ті місця, звідки починався гайдамацький рух Коліївщина, який він так яскраво описав у своїй поемі «Гайдамаки». В Холодному Яру Шевченко натрапив на невелике поселення і поспілкувався з місцевими жителями. З розмови селяни дізналися, що мають справу з поетом, який так майстерно описав їхнє згорьоване життя. Тарас Григорович справив на них гарне враження, як простої та доброзичливої людини, що вболіває за долю інших. В 1920-х роках на сходці села було прийнято рішення назвати село Тарасівка· в честь перебування тут Шевченка. Саме за такою назвою село, як центр сільської ради, згадується у «Списку поселень Черкаської округи» за 1926 рік. Пізніше назва змінилася на Тарасо-Григорівка. У вказаному «Списку…» згадується і хутір Тарасівка (ім. Шевченка) Чубівської сільської ради Медведівського району, який існував у довоєнний час.

Село Тарасівка Чорнобаївського району утворилося під час реалізації столипінської аграрної реформи. Його першопоселенцями були вихідці із с. Богодухівка. Спочатку село не мало власної назви і на січень 1926 року ще згадується, як артикул № 29. Але вже в серпні того ж року, постановою президії Черкаського окрвиконкому, село отримує назву Тарасівка і стає центром одноіменної сільради. За словами старожилів село назвали на честь Тараса Шевченка, творчість якого любили мешканці поселення.

Назву Тарасівка має і куток в м. Городищі. Його назва походить від погруддя Тараса Шевченка, яке тут встановили у 1925 році. Тут була хата-читальня і школа, яку теж називали Тарасівською. Після війни у цьому приміщенні знаходилася дитяча лікарня, нині – цех з виготовлення залізобетонних конструкцій. У 2001 році пам’ятник перенесли на інший край міста – до центральної районної лікарні. Але назва кутка закріпилася серед городищан.

Частина сучасних ойкономів походить від прізвища поета. Це села Шевченко Смілянського району і Шевченкове – Звенигородського, а також місто Корсунь – Шевченківський.

Село Шевченко починалося як невеликий хутір Вали. Потім декілька раз змінювало свою назву. У 1843 році, перебуваючи на Смілянщині, Т.Г. Шевченко побував на цьому хуторі. Поет записував тут від старожилів перекази і легенди пов’язані з історією краю, ділився своїми думками щодо суспільно – політичного ладу тогочасної Російської імперії. Пізніше, як Т. Г. Шевченко став дуже шанованою людиною,· хутір, а потім село, в якому він перебував почали називати Шевченко. Вже в 1922 році жителі вживали цю назву. Як хутір Шевченка Сунківської сільради, згадується він і в «Списку...» 1926 року.

У 1929 році на честь 115-річчя з дня народження поета село Кирилівку, де пройшло дитинство Тараса, перейменовано на Шевченкове. Ось як писала про цю визначну подію в житті Звенигородщини окружна газета «Радянська думка» від 14 березня 1929 року: «Святкування роковин Т.Г. Шевченка в Кирилівці перетворилося на свято колективізації сільського господарства. На честь цього свята на спільному засіданні президії виконкомів окружної, районної і сільської Рад народних депутатів було вирішено переіменувати село на Шевченкове».З ідеологічних міркувань, та вказівкою самого Сталіна, відбулося і переіменування міста Корсунь. На честь завершення великої наступальної операції військ I-го та II-го Українських фронтів 3 травня 1944 року Указом Президії Верховної ради· УРСР за № 34/143 місто Корсунь було перейменовано у місто Корсунь-Шевченківський.

До вказаних Шевченкових ойконімів слід додати і ряд інших, що існували в минулому. Серед них хутір Шевченка, який у 1958 році був приєднаний до с. Товмач Шполянського району, хутір Шевченка, який в тому ж році був приєднаний до с. Ярошівка Катеринопільського району (рішення ОВК від 12.07.1958 р.), селище Шевченка, яке в 1964 році було приєднане до с. Мошурів Тальнівського району (ОВК від 21.05.1964 р.) та село Шевченкове , яке в 1967 році було приєднане до с. Митлашівка Драбівського району (ОВК від 01.08.1967 р.).

Серед Шевченкових топонімів є й мікрогідроніми – природні об’єкти з непротічними водами. Один із них – Тарасова криниця поблизу с. Михайлівка Кам’янського району. Знаходиться вона на території лісфонду колишнього колгоспу «Радянська Україна». Живить криницю підземне джерело. Навколо красивий ландшафт. Криниця за рішенням облвиконкому №12 від 12.01.1982 р., охороняється, як пам’ятка природи місцевого значення. За місцевим переказом тут був і пив джерельну воду Тарас Шевченко.

Ще один мікрогідронім існував у минулому. Це Шевченкова криниця в м. Черкаси на Митниці. За спогадами відомого фольклориста С.С. Нехорошева, її викопали брати Андрій і Юхим Слюсаренки, у хаті яких бував і обідав Шевченко 18-19 липня 1859. Криницю назвали в знак перебування тут поета.

На території Черкащини є велика кількість оронімів – назв мінливостей рельєфу. Два із них мають відношення до Шевченка. Це Шевченків курган на околиці Чигирина і Тарасова гора у Каневі. Перша назва походить від того, що у вересні 1845 року на вершині кургану поет зустрічався з чигиринськими кобзарями. Тарасова гора – це інша назва Чернечої гори, місця вічного спочинку великого Кобзаря.

Чимало у нашому краї і Шевченкових годонімів – назв вулиць. Вони є в усіх районних центрах і багатьох селах області. В обласному центрі це бульвар Шевченка, який отримав цю назву у 1923 році. Вказані годоніми без змін існують і нині. Виключенням є період німецької окупації. Відомим є факт, що в Золотоноші, в 1941 році, німці змінили табличку «вул. Шевченка» на «Гітлерштрассе».

Тепер розглянемо Шевченкові ергоніми – назви підприємств, установ, навчальних закладів, товариств тощо. В дореволюційний час їх існування було не можливим, хіба що неофіційно, напівлегально. Саме таким був гурток із учителів початкових шкіл м. Черкаси – ·«братство Шевченка», про який згадує в своїх спогадах С.С.Нехорошев. Очолювала гурток Віра Федорівна Бубліковська (1846 – 1925). В свій час, разом із матір’ю, вона була присутня на похованні Шевченка на Смоленському кладовищі у Петербурзі і на перепохованні тіла поета на Чернечій горі в Каневі. «Братство Шевченка» було благодійним товариством, яке допомогало бідним і обездоленим жителям міста.

В роки української національної революції 1917 – 1920 років ім’я Шевченка позбавляється заборон. Воно іде в маси. Так, в січні 1918 року в селі Ротмистрівка, що на Смілянщині уже діяв просвітній український гурток «Тарасові вільні діти». 1919 року в Золотоноші відкрився «народний дім» ім. Т.Г. Шевченка. Пізніше іменем Кобзаря названо Золотоніську сільськогосподарську школу, гімназію в Чорнобаї.

1920 року, після встановлення радянської влади, приватний театр Лева в Черкасах був націоналізований і названий ім. Т.Г. Шевченка. Про це написала черкаська газета «Вісті» від 4 серпня 1920 року.

На початку 1920-х років у Кирилівці, за ініціативою інтелігенції· села було створено товариство «Кобзар». Воно відкрило літню школу для дітей бідняків, яка діяла з 15 квітня по 15 жовтня; займалося також впорядкуванням садиби Т.Г. Шевченка і спорудженням йому пам’ятника. В 1918 році в селі відкрито вчительську семінарію, яка з серпня 1920 року почала називатися педшколою, а з 1922 року – педкурсами ім. Т.Г. Шевченка.

З 1921 року почала діяти сільгоспартіль ім. Т.Г. Шевченка в місті Городище. З кінця 1920-х років таких назв стає більше. Ім’я Шевченка отримали артілі (колгоспи) у с. Вільшана Городищенського району, м. Золотоноша, смт. Лисянка, селах Брідок, Писарівка, Почапинці Лисянського району тощо.

У 1935 році на честь 125-річчя від дня народження Кобзаря театр у Черкасах, що до того називався 2-м пересувним робітничо-селянським театром, отримав назву ім. Т.Г.Шевченка.

У 1940 році залізнична станція Бобринська перейменована на станцію ім. Т.Г. Шевченка.У роки німецької окупації ім’я Шевченка не було під повною забороною. Про це свідчив той факт, що в Черкасах восени 1941 року почали діяти Черкаський український національний державний педагогічний інститут ім. Т.Г. Шевченка та Черкаська українська національна учительська семінарія ім. Т.Г. Шевченка.

Справжній сплеском колгоспної Шевченкіани були перші повоєнні роки. В 1943 – 1944 роках, відразу після звільнення, не чекаючи на погодження згори, а за власною ініціативою, селяни давали ім’я Шевченка господарствам, що відроджувалися. В першу повоєнну п’ятирічку, 48 колгоспів краю носили назву ім. Шевченка (в окремих випадках «Пам’ять Шевченка» та «Заповіт Шевченка»). Проте починаючи з 1950 року ці назви змінюються на більш ідеологічно вивірені: ім. Леніна, ім. Горького, ім. Котовського, «Комуніст», «Родина» тощо. Шевченкову назву до 1980-х років зберегли лише 4 господарства із 48. В 1950-х – 1970-х роках назву ім. Шевченка певний час мали лише 12 господарств. А жителі с. Моринці з 1960 року назвали свій колгосп «Батьківщина Шевченка».

2 грудня 1988 року в Черкасах було засновано культурологічне товариство «Заповіт». Його першим головою був Михайло Вакуленко. В жовтні 1989 року створено обласне відділення Товариство української мови ім. Шевченка (нині Товариство «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка).

В роки незалежності на Черкащині з’явилося ще ряд громадських організацій та культурних установ, що носять Шевченкове ім’я.

27 березня 2000 року постановою Кабінету Міністрів України № 558, за пропозицією громадськості м. Черкаси, підтриманою облдержадміністрацією, обласна наукова універсальна бібліотека отримала нове ім’я Т. Шевченка.З 10 грудня 2001 року в м. Городище діє обласна молодіжна організація «Батьківщина Тараса Шевченка». Метою організації є утвердження в суспільстві духовних заповідей Т.Г. Шевченка та його видатних земляків. Голова товариства – журналіст Олег Покась.

16 жовтня 2006 року в м. Канів створено громадську організацію «Фонд розвитку «Шевченків край». Керівник організації: Яків Прогнімак. Основні напрямки діяльності: культурна та історична спадщина; розбудова місцевого самоврядування, робота з молоддю тощо. В тому ж році у Каневі розпочав діяльність благодійний фонд «Тарасова земля», мета якого збереження спадщини Т.Г. Шевченка. Голова правління фонду – Михайло Іщенко.

З нашим краєм пов’язана діяльність і Всеукраїнських громадських організацій «Шевченкове братство України» (голова Юрій Даниленко) та «Шевченкові нащадки» (голова Людмила Красицька).

Пам’ять про нашого славного земляка вшановано і в деяких ідіонімах – назвах друкованих джерел, зокрема, засобів масової інформації. Так, у Звенигородці видається районна газета «Шевченків край». Сучасна її назва існує з 1 червня 1962 року. В 1969 році газета була нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. В 1990 – 1991 роках виходила самвидавна газета «Тарасове поле» – вісник Звенигородської районної організації Руху, а також «Зеленого світу» і Товариства Української Молоді. Видавці називали газету часописом, девізом якого були слова Т.Г. Шевченка: «В своїй хаті своя правда». Редагував газету Олександр Мальований.

З вересня· 1994 по травень· 1998 року в Черкасах виходила щотижнева культурологічна газета «Тарасові джерела». Редагував газету Олександр Марченко.

В 2002 – 2006 роках епізодично виходила у Черкасах громадсько-культорологічна газета «Шевченків край – наша Батьківщина». Її засновник – регіональне громадсько-культорологічне об’єднання «Шевченків край».

В 2004 році вийшло чотири номери газети «Тарасова криниця» – друкованого органу Міжнародної громадської організації «Об’єднання українців світу».

Шевченкове ім’я мають у нашому краї і ряд фітонімів – назв дерев та зелених насаджень. Серед них, зокрема, такі: дуб Шевченка в урочищі «Михайлова гора» під Прохорівкою Канівського району. Вік дерева – 600 років, висота – 2,5 м, діаметр стовбура – 6 м; дуб Шевченка в кв. 90 садиби лісового кордону Шевченківського лісництва Звенигородського лісгоспу поблизу с. Моринці. Вік – 360 років, висота – 27 м,· діаметр – 7 м; два дуби Шевченка на садибі учгоспу Шевченківського гідромеліоративного коледжу в с. Будище Звенигородського району. Вік першого – 1000 років, висота – 22 м, діаметр – 2,8 м; вік другого – 800 років, висота 23 м, діаметр – 2,5 м; верба Шевченка на Тарасовій горі, посаджена на честь 50-річчя радянської влади казахами з гілки Шевченкової верби у Мангишлаку; Шевченкові дуби (100 шт.), там же, посаджені на честь 100-річчя з дня народження поета.

Вказані об’єкти віднесені до пам’яток природи державного і місцевого значення згідно рішення облвиконкому № 367 від 27.06.1972 року. До вказаного переліку слід добавити парк ім. Т.Г. Шевченка на східній околиці м. Звенигородка та Шевченкові гаї в Моринцях і Шевченковому.

Микола ЩЕРБИНА,

учитель історії Черкаської ЗОШ № 32,

член Національної спілки краєзнавців України