·ШЕВЧЕНКІАНА В ОНОМАСТИЦІ ЧЕРКАЩИНИ Шевченків край… земля безсмертного Тараса…
Мета цього матеріалу дослідити Шевченкіану за допомогою ономастики – розділу мовознавства, що вивчає власні назви. Це, зокрема, топоніми – назви географічних об’єктів, ергоніми – назви підприємств, установ, колгоспів, товариств тощо, ідіоніми – назви друкованих видань, фітоніми – назви природних об’єктів рослинного походження. До 1917 року царизм заборонив називати будь-що Шевченковим ім’ям. Лише в 1920-х – 1930-х роках, вже за радянської влади, ім’я поета почали присвоювати селам, колгоспам, вулицям та іншим об’єктам. Розглянемо, спочатку, Шевченкові топоніми, зокрема, ойконіми – назви населених пунктів. На карті області, в минулому і нині, можна знайти 8 назв, що походять від імені Тарас. Це села Тарасівка, Тарасівське, Тарасо-Григорівка. П’ять із них походять від імені козаків-першопоселенців і лише три мають безпосереднє відношення до Т.Г. Шевченка. Так, село Тарасо-Григорівка Чигиринського району розташоване в Холодному Яру. Відомо, що Т.Г. Шевченко у вересні 1845 року був на Чигиринщині і відвідував Холодний Яр. Він захотів побачити ті місця, звідки починався гайдамацький рух Коліївщина, який він так яскраво описав у своїй поемі «Гайдамаки». В Холодному Яру Шевченко натрапив на невелике поселення і поспілкувався з місцевими жителями. З розмови селяни дізналися, що мають справу з поетом, який так майстерно описав їхнє згорьоване життя. Тарас Григорович справив на них гарне враження, як простої та доброзичливої людини, що вболіває за долю інших. В 1920-х роках на сходці села було прийнято рішення назвати село Тарасівка· в честь перебування тут Шевченка. Саме за такою назвою село, як центр сільської ради, згадується у «Списку поселень Черкаської округи» за 1926 рік. Пізніше назва змінилася на Тарасо-Григорівка. У вказаному «Списку…» згадується і хутір Тарасівка (ім. Шевченка) Чубівської сільської ради Медведівського району, який існував у довоєнний час. Село Тарасівка Чорнобаївського району утворилося під час реалізації столипінської аграрної реформи. Його першопоселенцями були вихідці із с. Богодухівка. Спочатку село не мало власної назви і на січень 1926 року ще згадується, як артикул № 29. Але вже в серпні того ж року, постановою президії Черкаського окрвиконкому, село отримує назву Тарасівка і стає центром одноіменної сільради. За словами старожилів село назвали на честь Тараса Шевченка, творчість якого любили мешканці поселення. Назву Тарасівка має і куток в м. Городищі. Його назва походить від погруддя Тараса Шевченка, яке тут встановили у 1925 році. Тут була хата-читальня і школа, яку теж називали Тарасівською. Після війни у цьому приміщенні знаходилася дитяча лікарня, нині – цех з виготовлення залізобетонних конструкцій. У 2001 році пам’ятник перенесли на інший край міста – до центральної районної лікарні. Але назва кутка закріпилася серед городищан. Частина сучасних ойкономів походить від прізвища поета. Це села Шевченко Смілянського району і Шевченкове – Звенигородського, а також місто Корсунь – Шевченківський. Село Шевченко починалося як невеликий хутір Вали. Потім декілька раз змінювало свою назву. У 1843 році, перебуваючи на Смілянщині, Т.Г. Шевченко побував на цьому хуторі. Поет записував тут від старожилів перекази і легенди пов’язані з історією краю, ділився своїми думками щодо суспільно – політичного ладу тогочасної Російської імперії. Пізніше, як Т. Г. Шевченко став дуже шанованою людиною,· хутір, а потім село, в якому він перебував почали називати Шевченко. Вже в 1922 році жителі вживали цю назву. Як хутір Шевченка Сунківської сільради, згадується він і в «Списку...» 1926 року. У 1929 році на честь 115-річчя з дня народження поета село Кирилівку, де пройшло дитинство Тараса, перейменовано на Шевченкове. Ось як писала про цю визначну подію в житті Звенигородщини окружна газета «Радянська думка» від 14 березня 1929 року: «Святкування роковин Т.Г. Шевченка в Кирилівці перетворилося на свято колективізації сільського господарства. На честь цього свята на спільному засіданні президії виконкомів окружної, районної і сільської Рад народних депутатів було вирішено переіменувати село на Шевченкове».
Серед Шевченкових топонімів є й мікрогідроніми – природні об’єкти з непротічними водами. Один із них – Тарасова криниця поблизу с. Михайлівка Кам’янського району. Знаходиться вона на території лісфонду колишнього колгоспу «Радянська Україна». Живить криницю підземне джерело. Навколо красивий ландшафт. Криниця за рішенням облвиконкому №12 від 12.01.1982 р., охороняється, як пам’ятка природи місцевого значення. За місцевим переказом тут був і пив джерельну воду Тарас Шевченко. Ще один мікрогідронім існував у минулому. Це Шевченкова криниця в м. Черкаси на Митниці. За спогадами відомого фольклориста С.С. Нехорошева, її викопали брати Андрій і Юхим Слюсаренки, у хаті яких бував і обідав Шевченко 18-19 липня 1859. Криницю назвали в знак перебування тут поета. На території Черкащини є велика кількість оронімів – назв мінливостей рельєфу. Два із них мають відношення до Шевченка. Це Шевченків курган на околиці Чигирина і Тарасова гора у Каневі. Перша назва походить від того, що у вересні 1845 року на вершині кургану поет зустрічався з чигиринськими кобзарями. Тарасова гора – це інша назва Чернечої гори, місця вічного спочинку великого Кобзаря. Чимало у нашому краї і Шевченкових годонімів – назв вулиць. Вони є в усіх районних центрах і багатьох селах області. В обласному центрі це бульвар Шевченка, який отримав цю назву у 1923 році. Вказані годоніми без змін існують і нині. Виключенням є період німецької окупації. Відомим є факт, що в Золотоноші, в 1941 році, німці змінили табличку «вул. Шевченка» на «Гітлерштрассе». Тепер розглянемо Шевченкові ергоніми – назви підприємств, установ, навчальних закладів, товариств тощо. В дореволюційний час їх існування було не можливим, хіба що неофіційно, напівлегально. Саме таким був гурток із учителів початкових шкіл м. Черкаси – ·«братство Шевченка», про який згадує в своїх спогадах С.С.Нехорошев. Очолювала гурток Віра Федорівна Бубліковська (1846 – 1925). В свій час, разом із матір’ю, вона була присутня на похованні Шевченка на Смоленському кладовищі у Петербурзі і на перепохованні тіла поета на Чернечій горі в Каневі. «Братство Шевченка» було благодійним товариством, яке допомогало бідним і обездоленим жителям міста. В роки української національної революції 1917 – 1920 років ім’я Шевченка позбавляється заборон. Воно іде в маси. Так, в січні 1918 року в селі Ротмистрівка, що на Смілянщині уже діяв просвітній український гурток «Тарасові вільні діти». 1919 року в Золотоноші відкрився «народний дім» ім. Т.Г. Шевченка. Пізніше іменем Кобзаря названо Золотоніську сільськогосподарську школу, гімназію в Чорнобаї. 1920 року, після встановлення радянської влади, приватний театр Лева в Черкасах був націоналізований і названий ім. Т.Г. Шевченка. Про це написала черкаська газета «Вісті» від 4 серпня 1920 року. На початку 1920-х років у Кирилівці, за ініціативою інтелігенції· села було створено товариство «Кобзар». Воно відкрило літню школу для дітей бідняків, яка діяла з 15 квітня по 15 жовтня; займалося також впорядкуванням садиби Т.Г. Шевченка і спорудженням йому пам’ятника. В 1918 році в селі відкрито вчительську семінарію, яка з серпня 1920 року почала називатися педшколою, а з 1922 року – педкурсами ім. Т.Г. Шевченка. З 1921 року почала діяти сільгоспартіль ім. Т.Г. Шевченка в місті Городище. З кінця 1920-х років таких назв стає більше. Ім’я Шевченка отримали артілі (колгоспи) у с. Вільшана Городищенського району, м. Золотоноша, смт. Лисянка, селах Брідок, Писарівка, Почапинці Лисянського району тощо. У 1935 році на честь 125-річчя від дня народження Кобзаря театр у Черкасах, що до того називався 2-м пересувним робітничо-селянським театром, отримав назву ім. Т.Г.Шевченка. У 1940 році залізнична станція Бобринська перейменована на станцію ім. Т.Г. Шевченка. Справжній сплеском колгоспної Шевченкіани були перші повоєнні роки. В 1943 – 1944 роках, відразу після звільнення, не чекаючи на погодження згори, а за власною ініціативою, селяни давали ім’я Шевченка господарствам, що відроджувалися. В першу повоєнну п’ятирічку, 48 колгоспів краю носили назву ім. Шевченка (в окремих випадках «Пам’ять Шевченка» та «Заповіт Шевченка»). Проте починаючи з 1950 року ці назви змінюються на більш ідеологічно вивірені: ім. Леніна, ім. Горького, ім. Котовського, «Комуніст», «Родина» тощо. Шевченкову назву до 1980-х років зберегли лише 4 господарства із 48. В 1950-х – 1970-х роках назву ім. Шевченка певний час мали лише 12 господарств. А жителі с. Моринці з 1960 року назвали свій колгосп «Батьківщина Шевченка». 2 грудня 1988 року в Черкасах було засновано культурологічне товариство «Заповіт». Його першим головою був Михайло Вакуленко. В жовтні 1989 року створено обласне відділення Товариство української мови ім. Шевченка (нині Товариство «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка). В роки незалежності на Черкащині з’явилося ще ряд громадських організацій та культурних установ, що носять Шевченкове ім’я. 27 березня 2000 року постановою Кабінету Міністрів України № 558, за пропозицією громадськості м. Черкаси, підтриманою облдержадміністрацією, обласна наукова універсальна бібліотека отримала нове ім’я Т. Шевченка. 16 жовтня 2006 року в м. Канів створено громадську організацію «Фонд розвитку «Шевченків край». Керівник організації: Яків Прогнімак. Основні напрямки діяльності: культурна та історична спадщина; розбудова місцевого самоврядування, робота з молоддю тощо. В тому ж році у Каневі розпочав діяльність благодійний фонд «Тарасова земля», мета якого збереження спадщини Т.Г. Шевченка. Голова правління фонду – Михайло Іщенко. З нашим краєм пов’язана діяльність і Всеукраїнських громадських організацій «Шевченкове братство України» (голова Юрій Даниленко) та «Шевченкові нащадки» (голова Людмила Красицька). Пам’ять про нашого славного земляка вшановано і в деяких ідіонімах – назвах друкованих джерел, зокрема, засобів масової інформації. Так, у Звенигородці видається районна газета «Шевченків край». Сучасна її назва існує з 1 червня 1962 року. В 1969 році газета була нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР. В 1990 – 1991 роках виходила самвидавна газета «Тарасове поле» – вісник Звенигородської районної організації Руху, а також «Зеленого світу» і Товариства Української Молоді. Видавці називали газету часописом, девізом якого були слова Т.Г. Шевченка: «В своїй хаті своя правда». Редагував газету Олександр Мальований. З вересня· 1994 по травень· 1998 року в Черкасах виходила щотижнева культурологічна газета «Тарасові джерела». Редагував газету Олександр Марченко. В 2002 – 2006 роках епізодично виходила у Черкасах громадсько-культорологічна газета «Шевченків край – наша Батьківщина». Її засновник – регіональне громадсько-культорологічне об’єднання «Шевченків край». В 2004 році вийшло чотири номери газети «Тарасова криниця» – друкованого органу Міжнародної громадської організації «Об’єднання українців світу». Шевченкове ім’я мають у нашому краї і ряд фітонімів – назв дерев та зелених насаджень. Серед них, зокрема, такі: дуб Шевченка в урочищі «Михайлова гора» під Прохорівкою Канівського району. Вік дерева – 600 років, висота – 2,5 м, діаметр стовбура – 6 м; дуб Шевченка в кв. 90 садиби лісового кордону Шевченківського лісництва Звенигородського лісгоспу поблизу с. Моринці. Вік – 360 років, висота – 27 м,· діаметр – 7 м; два дуби Шевченка на садибі учгоспу Шевченківського гідромеліоративного коледжу в с. Будище Звенигородського району. Вік першого – 1000 років, висота – 22 м, діаметр – 2,8 м; вік другого – 800 років, висота 23 м, діаметр – 2,5 м; верба Шевченка на Тарасовій горі, посаджена на честь 50-річчя радянської влади казахами з гілки Шевченкової верби у Мангишлаку; Шевченкові дуби (100 шт.), там же, посаджені на честь 100-річчя з дня народження поета. Вказані об’єкти віднесені до пам’яток природи державного і місцевого значення згідно рішення облвиконкому № 367 від 27.06.1972 року. До вказаного переліку слід добавити парк ім. Т.Г. Шевченка на східній околиці м. Звенигородка та Шевченкові гаї в Моринцях і Шевченковому.
Микола ЩЕРБИНА, учитель історії Черкаської ЗОШ № 32, член Національної спілки краєзнавців України |