ЧЕРКАЩИНА  В БІОГРАФІЇ П.Г. ТИЧИНИ

27 січня 2011 року минуло 120 років від дня народження Павла Григоровича Тичини – видатного українського поета, громадського і державного діяча, академіка, одного із фундаторів української радянської поезії.

Павло Тичина  народився у с. Пісках на Чернігівщині в родині сільського дяка. У 1900-1907 роках хлопець вчився в Чернігівській бурсі, а у 1907-1913 – там же в Духовній семінарії.  Після смерті батька хлопець мусив заробляти на життя, співаючи у Троїцькому хорі Чернігова.

У 1907 році позначені перші вірші Павла Тичини, у яких відчувався вплив поезій Олександра Олеся та Миколи Вороного. На формуванні Тичини, як поета, позначилося знайомство з Михайлом Коцюбинським.

Перший друкований вірш Павла Григоровича написаний 1912 року "Ви знаєте, як листя шелестить".  У 1913 році він учився в комерційному інституті, працював у газеті "Рада" і журналі "Світло", у Чернігівському земстві.

P.Tichina

Події 1917 року застали поета у Києві, де він був помічником хормейстера в театрі Миколи Садовського. У 1918 році Тичина завершив першу збірку поезій "Сонячні кларнети", в якій він уже знайшов свій власний поетичний стиль. "Сонячні кларнети" показали вже формованого, оригінального поета в художньому розумінні. У його віршах бринить дивовижна, незрівняна музика.

Одним із перших друкованих віршів поета є "Ви знаєте, як липа шелестить".

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі?

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі.

Кохана спить.

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї? –

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї…

"Я твій" – десь чують дідугани.

А солов'ї!..

Та ви вже знаєте як сплять гаї!

У першій збірці "Сонячні кларнети" ми чуємо прекрасні звуки поезії:

Арфами, арфами

Арфами, арфами –

Золотими, голосними обізвалися гаї

Самодзвонами:

Йде весна

Запашна,

Квітами-перлами

Закосичена.

У 1917 році поетом написаний прекрасний вірш "А я у гай ходила".

А я у гай ходила

по квітку ось яку,

а там дерева люлі

і все отак зозулі

Ку –

ку.

Я зайчика зустріла,

дрімав він на горбку,

була б його спіймала,

зозуля ізлякала

Ку –

ку.

В одному із віршів Павло Григорович Тичина писав:

В напруженні усе моє життя.

В напруженні і мисль моя і слово…

Таким і був поет у творчості і громадській діяльності. Слідом за першою книжкою "Сонячні кларнети" виходять його збірки поезій "Плуг", "Вітер з України", "Партія веде", "Чуття єдиної родини", "Сталь і ніжність" та інші.

Його творча праця завжди поєднувалася з науковою, громадсько-політичною і державною діяльністю. Тичина – доктор філологічних наук, член-кореспондент Болгарської АН. У 1929 році його обрали академіком АН УРСР, протягом багатьох років він очолював інститут літератури АН України.P.Tichina1

Найбільшим учителем Тичини був Шевченко. "Ним я тоді захоплювався!" – згадував пізніше поет свої семінарські роки, - "Завше зі мною "Кобзар" Шевченка був. "Кобзар" я придбав у земській книгарні". Із Шевченком Павло Григорович крокував крізь буремний Жовтень. "Весь 1919 рік у мене пройшов з Шевченком. Особливо захоплювала Тичину поема "І мертвим, і живим, і ненародженим". Тільки всього три слова. А хто б так, крім Шевченка, міг сказати. Хто має таку силу, щоб звернутися до мертвих, живих і ненароджених" – занотував він у 1921 році у своєму щоденникові.

Особливою землею для П.Г. Тичини була Черкащина. Найчастіше він бував у Каневі. "Уперше побував я в Каневі, - згадував поет пізніше, - золотої осені 1909 року". Друга зустріч Тичини з Каневом відбулася 1918 року. У 1920 році хорова капела Кирила Стеценка здійснила велику концертну подорож правобережною Україною. Тоді літописцем подорожі до капели запросили Павла Тичину. Шлях капели проліг через Черкащину. Під час подорожі капела давала концерти в Корсуні, Бобринській, Смілі, Балаклеї та в Черкасах. Це була перша подорож Тичини по новій Україні. Вона справила велике враження на молодого поета. Щоденник "Подорож з капелою Стеценка" – це цінне джерело у творчості поета Тичини.

У 1920 році, коли на заході ще гриміли бої з білополяками, а на півдні появився Врангель, хорова капела під керівництвом Кирила Стеценка рушила в подорож по правобережній Україні. Тичину, тоді уже відомого поета, запросили туди як кореспондента. Шлях капели проліг через Черкащину. Доводилося їхати в холодних вагонах, зустрічати зруйновані міста й села.

У своїх спогадах Тичина описує так побут Сміли 1920 року: "Черкаси не Сміла".

– А чим погано тут? – вступається хтось за Смілу. – Сміла?.. Сміла?.. Отож, я вам скажу – ідилія не містечко.

В капелу, як пише Тичина, боягузів не брали. Капеляни готові до всього.

Про виступ капели на Бобринській Тичина передає так: "Театр у садку. Публіки ще нема. Ходимо по садку. Співаємо "Попід гаєм стежечка", "Заповіт", "Інтернаціонал" та інші.

19 вересня у Смілі… 25 вересня, повертаючись з Черкас, капела зупинилась знову на Бобриській".

Павло Григорович Тичина писав у своїх спогадах, що Стеценка він мав можливість бачити в різні моменти життя, під час подорожі капели Губсоюзу по Правобережній Україні. У 1920 році поет писав: "бачив я митця і в гніві, а також в доброму настрої, коли композитор несподівано дотепним словом своїм викликав вибух сміху у співбесідників, а сам залишався серйозним, тільки очі сміхотливими щілинами блищали, та моржеві вуса, як живі, ворушилися, але ніколи поет не бачив свого сусіда дорогого байдужо-принишклим, чи спокійним.

1937 року трудящі Канівщини обрали Тичину депутатом Верховної Ради УРСР. Цю звістку поет сприйняв із великим хвилюванням. "Там добро колосками визріває золотими", - писав поет у вірші до виборців напередодні подорожі до Канева в червні 1938 року. Виступав поет перед виборцями у Каневі, Бобриці, Степанцях, Таганчі, Межирічі та інших селах. після цього Тичина бував у Каневі щороку. Починаючи з 1938 року, видатний поет назавжди зріднився з Канівщиною.

1947 року, відвідавши музей Т.Г. Шевченка, П.Г. Тичина проніс у серці велику гордість за свій народ, "якого правди сила ніким звойована ще не була", а в 1951 році, обраний депутатом Верховної Ради УРСР, як і 14 років тому, від Канівщини Павло Григорович записав у книзі вражень музею на Тарасовій горі: "Ми прибули на могилу великого борця і провидця вклонитися його світлій пам'яті”.

Павло Григорович Тичина був істинно народним депутатом, для якого служіння виборцям – найсвятіший обов'язок.

Павло Григорович Тичина завжди ніс у своєму серці глибоку любов до композитора Миколи Віталійовича Лисенка. Йому він присвятив вірш "Пісня".

Вийся жайворонку, вийся

Над полями,

Розважай людськую тугу

Ти піснями.

В небі чистім і прозорім

Сонце сяє.

Наче в морі, в жовтім житі

Хвиля грає.

Подивись: женці схилились,

Потомились.

І від праці, від тяжкої

Потом вкрились.

Творчість Павла Тичини – одна з найкращих, найславніших сторінок у великій книзі українського письменства. Він – продовжувач славних традицій минулого, зв'язаних з іменами Шевченка, Франка, Лесі Українки: разом із тим, вся його творчість живиться найпліднішими пошуками сучасної і світової поезій. У 1965 році Тичина писав:

Я завше там, де труд, де людно,

де разом: думка й почуття.

Без чистоти – творити трудно,

без творчості – нема життя.

Тичина – досвідчений перекладач. Він переклав на українську мову твори Пушкіна, Лермонтова, Блока, Буніна та інших.

P.Tichina12

Свою поетичну роботу Павло Григорович Тичина поєднував з широкою державно-політичною і культурною діяльністю, він депутат багатьох скликань, міністр освіти України, дійсний член Української академії наук. Відзначався багатьма високими урядовими нагородами.

У 1941 році П.Г. Тичина був нагороджений державною премією СРСР, а премією ім. Т.Г. Шевченка –  у 1962 році.

 Помер Павло Григорович 16 листопада 1967 року в м. Києві. Черкащани шанують пам’ять П.Г. Тичини. Його ім’я носить державний педагогічний університет в Умані.

БОРЩ Микола Іванович – науковий співробітник

обласного краєзнавчого музею, заступник голови

правління Черкаської обласної організації

Національної спілки краєзнавців України