НСКУ

 Подих спортивного життя Черкащини початку ХХ століття по-своєму передають тепер пожовклі шпальта газет і журналів того часу, особливо “Геркулес”, “Цикліст”, “К спорту!”, “Русский спорт”, спогади ветеранів спорту, фотографії з сімейних альбомів та деяка архівна інформація.

З розвитком капіталістичних відносин на Черкащині починають з’являтися й гуртки любителів спорту. Мали вони здебільшого приватний характер і, в основному, до них входили діти місцевої знаті.

 Спортом в кінці ХІХ – початку ХХ століття почали захоплюватися, насамперед, учні міських гімназій та чотирикласних реальних міністерських училищ, що були в Черкасах, Умані, Смілі, Золотоноші та в інших містах. У відповідності із шкільною програмою тут переважала сокольська система гімнастики, рухливі і спортивні ігри, фехтування. Але відсутність викладацьких кадрів та навіть пристосованих для занять приміщень, спортивних знарядь та інвентара зводили нанівець увесь незначний тренувально-виховний процес з фізичної підготовки гімназичної молоді.

Учням до вподоби були різноманітні ігри під час великих перерв або після занять. Вони ж, по суті, уперше відкрили для черкасців й футбол.

У своїй автобіографічній повісті  “Перша міністерська” земляк черкасців письменник О.Г. Лебеденко згадував свої юнацькі роки і навчання в Черкаській першій міністерській гімназії, особливо 1904-1905 роки, коли під час великих перерв можна було бачити “чотирнадцятирічних чемпіонів бігу, стрибків, ігор в рухи, в цюрки, в м’яч, які змагалися на гімнастичному подвір’ї”.

Після занять черкаських гімнастів та реалістів можна було побачити на площі перед Соборним цвинтарем, або ж на Сінній площі, де вони грали у незвичну гру, яку завезли іноземні спеціалісти депо і залізничних майстерень, та студенти, які приїздили на літні вакації з Києва, Одеси, Москви, Харкова та інших міст. Футбол, як спортивна гра, швидко дійшов до юних черкасців і полонив їх спортивний запал. “Перед самими ворітьми цвинтаря, - згадує О. Г. Лебеденко в “Першій міністерській; - розкинувся нероз’їжджений майдан з класичною калюжею – місцем всіх хлоп’ячих змагань, починаючи від стінки на стінку – аж до перших футбольних матчів”.

Нова гра – “у футбола”, - як говорили в той час, - полюбилася усім своїм динамізмом, видовищністю, емоційністю, красивими голами, атлетичністю тощо. Футбольна лихоманка на початку нового століття  почала навальний наступ в глиб країни, захоплюючи й провінційні міста, якими тоді були Черкаси, Умань, Золотоноша, Сміла та інші.

Зародженню футболу в Черкаському краї на початку ХХ століття сучасне покоління зобов’язане, перш за все, іноземним фахівцям, які з побудовою та обладанням залізничних станцій, депо й майстерень та більшості цукрових заводів, були запрошені із-за кордону (Австрія, Англія, Німеччина, Польща) на ці підприємства на роботу, і своє дозвілля віддавали футболу та, по-друге, значну частку в розбудову футболу внесли й студенти, які грали в командах столичних, одеських, харківських та інших вузів великих міст Росії, а потім приїздили влітку на канікули і виступали в складах місцевих команд, вносячи різноманітні новини в грі та пропагуючи її своєю майстерністю.

Тож і зародження масового футболу на Черкащині припадає на 1905 рік, коли він охопив міста і містечка краю.  Тому черкасці 2005 року святкували сторічний ювілей цієї цікавої гри на терені свого краю.

Отож, синки місцевих багатіїв хоча і вчилися, часом далеко від Черкас, або Умані, на літні канікули збиралися вдома, грали з гімназистами, створювали свої команди,  були непогано екіпіровані у дороге спортивне вбрання. Робітнича молодь створила свої “дикі” команди. І хоч вони не мали спортивних статутів, і не входили ні до навчальних закладів, ні повітових установ, проте часто “дикі” здобували переконливі перемоги над гімназистами. Інколи зустрічі закінчувалися бійкою, що вчиняли гімназисти після програшу, і пристав розганяв футболістів.

Команди з’являлися наче гриби після дощу, часто внаслідок першого програшу розпадалися, замість них  створювалися нові, змінювалися їх назви. Звичайно, ні про яку організацію їх не було й мови, панувала цілковита самодіяльність.

На Черкащині з числа гуртків любителів спорту в 1910-х роках були організовані спортивно-гімнастичні товариства “Сокіл”, “Маккабі”, а пізніше підлітки міської знаті об’єднувалися в бойскаутські організації. Складовою частиною роботи цих  спортивних об’єднань був футбол.

Перший крок до залучення дорослих до занять футболом зробили смілянці. У 1908 році тут була організована перша міська команда з числа залізничої молоді. Завезли цю гру австрійські спеціалісти, котрі були запрошені підприємцями графами Бобринськими на роботу до Головних залізничних майстерень та безпосередньо на транспорті. Гравці футбольної команди представляли на той час спортивну громадськість міста. Вони займалися також легкою атлетикою, “французькою” боротьбою, підняттям ваги, лаун-тенісом.

Організатором футбольної команди став робітник залізничних майстерень Тимофій Михайлович Медведєв. Здібний спортсмен і вмілий організатор багатьох спортивних заходів в місті, він, крім футболу, захоплювався і боротьбою, був душею команди. Часто організовував виїзди до Черкас і Єлисаветграда, Кам’янки і Умані на футбольні матчі з місцевими командами. І хоч, як футболіст, Медведєв не здобув гучної слави, проте прославився як борець, завойовуючи переконливі перемоги в чемпіонатах Росії, був призером всеросійських змагань. Про його спортивні звитяги часто згадував на своїх шпальтах журнал “Геркулес”, “К спорту!” та інші.

Класичну картину розвитку футболу на Черкащині того періоду змалював земляк  черкащан український радянський письменник Юрій Корнійович Смолич, який народився і мешкав на той час в Умані, а пізніше в Жмеринці і Кам’янець-Подільському. У своїх “розповідях про неспокій” – автобіографічних мемуарах – у розділі “Як я був футболістом” Ю.К. Смолич згадує про тодішній футбол, якому віддав понад десять років життя:

- Футбол в нашій країні при початку двадцятого століття!  Тоді ще не було стадіонів, та й не знали такого закордонного слова – стадіон. Спорт за тих далеких часів в країні взагалі не був у пошані: його поціновували як пустощі, примху багатіїв, розвагу ледарів. Спортивним заходам держава не сприяла зовсім, не заходжувались біля них і громадські організації. Втім, громадських організацій тоді майже не було, бо будь який вияв громадського колективізму поціновувався за царського режиму, як вияв крамоли. Отож, футбол зароджувався у нас виключно з “приватної ініціативи”. Футбольні поля влаштовувалися здебільшого десь за містом – на ярмарковому майдані, на вигоні або толоці. Ворота, якщо й робилися, то тільки з трьох жердин – про сітку за ворітьми навіть не чули. Футбольні м’ячі довозилися з-за кордону, і придбати їх могли тільки багатії… Оскільки гроші на пошиття спеціальних трусів теж не в кожного були, то й бралися нишком від мам кальсони, обрізалися вище колін, зашивалися спереду – ось тобі й труси! Саме тому, очевидно, більшість тогочасних провінціальних футбольних команд мали форму: білі труси.

Ю. К.Смолич згадував, що “був я не просто футболістом, а, коли вдатися до історичних мірил – одним із покоління зачинателів цього виду спорту в нашій країні. Адже мої перші футбольні спроби були ще на дванадцятому та тринадцятому роках ХХ століття, а сам, маючи чотирнадцять років зроду, вже грав форварда у  першій (бо була ще друга) збірній команді нашого міста Умані”.

Майбутній письменник був здібним футболістом і “майже десять років свого життя віддав цій пристрасті, саме пристрасті, а не просто спорту”. Футбол став сторінкою його життя, творчої біографії, впливав на формування  характеру й світогляду. Виступаючи за збірні футбольні команди подільських міст України, Ю. К. Смолич згодом працював інструктором футболу Всевобучу на початку 20-х, завданням якого було “зробити футбол масовим видом спорту, популяризувати його…”.

А ось як відбувалися футбольні поєдинки черкаських спортсменів. Перше футбольне поле на початку століття  було споруджене на колишній площі перед Соборним цвинтарем (у 1940 – 1950 рр. там був стадіон “Динамо”). Команд, бажаючих грати, збиралося так багато, що наприкінці останнього матчу турніру на єдиний розбитий м’яч, куплений вскладчину, шкода було дивитися. Місцеві команди мали назву свого району Черкас, котрий вони представляли – “Митниця”, “Соборська”, “Бульварна”; “Казбет”, “Пристань” та інші. Футбольні бутси були у поодиноких гравців, адже коштували вони дорого і придбати їх було дуже важко.

Популярність футболу зростала щороку. Директор Черкаської чоловічої гімназії у звіті до Київського губернського управління освіти у 1914 році вимушений був признатися, що “особливою любов’ю користувався серед гімназистів гра у футбол. Заняття фехтуванням на еспадронах і рапірах тепер мало цікавить учнів”.

А з обладнанням в приміській Соснівці курортного всеросійського містечка під Черкасами “протягом сезону в Соснівці завжди організовується кілька футбольних команд. В лісі є багато самою природою пристосованих зручних майданчиків. Діти молодшого віку грають і проводять дозвілля в лісі під наглядом фребелічок” [9, 12].

Цікаво, що футбол прийшов і в село. Так,  в селі Демки Золотоніського повіту (тепер с. Придніпровське Чорнобаївського району) перший справжній футбольний м’яч побачила сільська молодь у березні 1913 року. Його подарував своїм родичам керівник грабарського об’єднання тодішньої Полтавської губернії Феофіл Микитович Ільєнко. Поява в селі справжнього футбольного м’яча вилилася у велику спортивну подію, яка завершилася створенням з місцевої молоді двох футбольних команд і проведенням перших футбольних матчів.

Не стала на заваді розвитку футболу і перша світова війна. Майже кожна військова частина, що дислокувалася на терені Черкащини, мала свою команду, і граючи з місцевими футболістами, популяризувала цю гру. Недарма ще у 1913 році журнал “Русский спорт” писав, що за якихось 8-10 років слово “спорт”, зробившись модним, стало зрозумілим усім і кожному. Справді, захоплення спортом, особливо футболом, перетворилося в справжню моду.

“Ще будучи учнем Черкаського реального училища у 1915 році, - згадує ветеран українського спорту Ф.А. Якутович, - захопився футболом, непогано грав. Запам’яталися футбольні матчі в 1917 – 1919 рр. з смілянськими командами, в яких черкасці ставали переможцями. Крім нашої команди реалістів та ще кількох – з гімназії та збірних підприємств, - в місті ніякої спортивної роботи  з футболу в ту пору не велося. Місто майже щодня піддавалося набігам різних банд, які тероризували населення повіту, грати особливо було ніколи. Сильною футбольною командою в Черкасах вважався колектив “Желдору” – спортивного осередку залізничного депо. Тут грали деякі іноземні спеціалісти, які працювали на залізниці. А в основному, в команді виступала робітнича молодь. У залізничників був свій майданчик за приміщенням депо, обладнане футбольне поле. Ми часто з ними зустрічалися. Але повна розруха, голод, холод, боротьба за виживання затьмарили на деякий час спортивну роботу в місті, яка й до цього, по суті, ледве жевріла …”.

До революції (і майже до 1923 року) в Черкасах, та й в інших містах Черкащини, не було обладнаних спортивних споруд, де б можна було б провести футбольні та інші заходи. Лише, коли у 1922 році при Черкаському (та й в інших містах) військкоматі був організований Всевобуч (загальне військове навчання) та створена спортивно-показова група з понад 30 чоловік допризовників, робота з розвитку футболу пожвавішала, і першим заходом Всевобучу було обладнання стадіону. Його відкрили 8 вересня 1923 року святом фізичної культури, окрасою якого став футбольний матч команд Черкас і Бобринської. Все спортивне життя міста відтепер проходило на міському стадіоні.

Значну допомогу у становленні спорту серед молоді міст Черкащини надала комсомольсько-фізкультурна організація “Спартак”. У 1920 році в Черкасах була створена досить сильна футбольна команда, яку очолив Ф. Якутович. З нею рахувалися в Кременчуцькій (Черкаси входили тоді до неї) губернії. В період Всевобуча в ній виступали Н. Дунаєвський, Ю. Гринаковський (рекордсмен і чемпіон України з легкої атлетики 1928 року), М. Меламед, В. Борзяк,  П. Каневський, В. Шинкаренко, М. Тупіцин, брати Толстих, М. Шуба,     О. Лавришин та інші. Активну участь в команді брав начальник Черкаського ОДПУ С. А. Бергавінов, який у 1922-1924 роках допомагав організовувати виїзди на матчі в інші міста, надавав для цієї мети свою машину та сам грав воротарем.Черкасці проводили зустрічі з командами Кременчука (1923 р.), Умані (1924 р.) та ін. і перемагали своїх суперників. Пізніше, у 1926-1927 р.р. були створені команди профспілкових спортивних клубів і гуртків “Радторгслужбовців”, “Харчосмак”, “Желдор”, “Харчорвик”, “Медсантруд”, „Гужовик” та інші. У 1928 році став до ладу другий стадіон в місті цукрорафінадного заводу.

У серпні 1922 року в Умані було організоване спортивно-гімнастичне товариство “Олімп”. Очолив його комбриг 9-ї кавдивізії Г.І. Котовський. З його ініціативи в місцевому Царському саду був обладнаний Червоний стадіон, який й нині носить звання легендарного комдива. 1 липня 1923 року відбулося урочисте відкриття стадіону. Г.І. Котовський сприяв розвитку спорту в Уманській окрузі, і футболу зокрема. Були створені футбольні команди в кожному полку кавдивізії та в селах, де вони були розташовані. Влітку 1924 року було проведено олімпіаду кавкорпусу, в програмі якої був футбол.

Сміляни провели районну олімпіаду, в якій брали участь представники спортивних осередків залізничної станції Бобринська, цукрозаводу, райлікарні, харчового технікуму та інших колективів. В програмі змагань був футбол. У вирішальному поєдинку між командами технікуму і збірною командою Сміли перемогли студенти.

Молодіжна газета Київщини „Пролетарська правда” з метою популяризації футболу серед спортивних осередків впродовж 1924 року систематично під рубрикою „Навчання грі у футбол” друкувала методичні матеріали, а також інформувала читачів про „тижні спорту”, наголошувала, „що йде весна і пора потурбуватися про придбання костюмів і трусів для спрткоманд, м’ячів для футболістів”, про цікаві зустрічі футбольних команд.

За радянської влади молодь Черкащини дістала можливість постійно займатися улюбленою грою – футболом, що швидко мужнів. Бурхливе зростання кількості команд позитивно позначилось і на майстерності гравців. Команди створювалися майже при кожному гуртку профспілкових клубів. Лише в Черкасах їх було до десятка, серед яких виділялися “Желдор”, “Харчосмак” тютюнової фабрики та цукрового заводу, “Деревообробник” клубу ДОКу, команда місцевої територіальної військової частини тощо.

У 1925 році на станції Бобринська та в Смілі відбулася спартакіада Дільничної профради Південно-Західної залізниці, в програмі якої був і футбол. Смілянці стали переможцями змагань, перемігши команди Козатина, Гречан і Жмеринки.

Футбол, який вже популярним видом спорту, був включений до програми перших окружних олімпіад Черкащини 1926-1927 років. В цей період розгорнулася запекла ідейна антифутбольна кампанія. Нападки на футбол велися з боку керівництва Пролеткульту, яке вульгарно трактувало класових характер культури взагалі і відкидало культурну спадщину минулого. Знайшлися нові “теоретики”, які у фізкультурному русі поділяли види спорту на “пролетарський” та “непролетарський”. Футбол вони відносили до останніх, чим завдали шкоди його розвитку: чемпіонати України в 1925 і 1926 роках не проводилися. ЦК КП (б) України дав рішучу відсіч “новаторам” і різним ухилам. Своїм рішенням він закликав усунути паралелізм у фізкультурній роботі, внести більше організованості й гласності, розширити її масштаби.

Абсурдне ствердження про “непролетарську” суть футболу розвінчали і спортсмени Черкащини. Вони провели свої міські першості і розпочали діяльну підготовку до ІV Спартакіади України 1927 року, до програми якої входив і футбол. Команди Уманської і Шевченківської (Черкаської) округі успішно стартували в змаганнях. Черкасці, наприклад, перемогли команду Білоцерківської округи – 1: 0  і поступилися в Києві колективу Київської – 1: 4. А уманчани здобули перемогу над командою Бердичівськоє – 2 : 1  і поступилися  гравцям Тульчинської округи –  1 : 3.

Успішно виступав на спартакіаді Південно-Західної залізниці у 1927 році в Одесі збірний колектив спортивного осередку “Желдор” станції Бобринська. Стало справжньою сенсацією, коли бобринські спортсмени (в складі 50 чоловік) в усіх змаганнях перемогли команди Одеси, Києва, Казатина, Шепетівки, Гайворона та інші, і виграли головний приз спартакіади.

30-і роки ХХ століття стали злетом фізкультурного руху Черкащини. Цьому сприяло створення колективів фізкультури на кожному підприємстві,  в установах та учбових закладах, комітетів у справах фізкультури і спорту в містах і районах. Футбол здобуває особливу популярність. Розвитку футболу на Черкащині сприяло рішення вищестоящого профспілкового органу – ВЦРПС (травень 1936р.) про організацію в країні спортивних товариств профспілок.

У 1936-1939 роках на Черкащині, крім “Динамо” і “Спартака”,  створюються близько двох десятків профспілкових спорттовариств, і майже при кожному була своя футбольна команда. Красива спортивна форма спорттовариства, можливість придбання футбольного інвентара приваблювали молодь. І хоч майстерність багатьох гравців була далекою від досконалості, проте бажання кликало на стадіони усе більше молоді.

В першості міста Умані  брало участь 22 команди з цікавими назвами “Рабземлес” (працівники земельно-лісових закладів і установ), “Рот-Фронт” (машбудівці), УІТ (Уманський індустріальний технікум), “Урожай” та інші. Команда “Урожай” сільгоспінституту в Харкові у 1937 році стала чемпіоном СРСР серед команд свого товариства, а “Рот-Фронт” авторемзаводу виграв першість Київщини, переміг на республіканських змаганнях у Вінниці.

В Черкасах успішно виступали в першості і розиграші кубку області команди ”КІМ” Палацу піонерів, “Рот-Фронту”, “Харчовика”, “Спартака” та сильна команда динамівців “Мотопоїзд”, яка в чемпіонатах 1937-1939 років була поза конкуренцією. Вона могла завдати нищівної поразки збірним Черкас (10 : 1), або Сміли (6 : 0), в той час, коли черкаські футболісти вважалися одними з сильніших в області, і перед війною були володарями та фіналістами кубку Київщини.

У 1939-1940 роках першість Черкас проводилася по двох групах. Переможцями виходили ротфронтівці або рафінадники, в складах яких відзначилися грою провідні гравці М. Биченко, К. Лопаткін, А. Тулуман,            М. Кириченко та інші.

В Золотоноші в той період виділялася грою в першостях області команда “Стріла” заводу імені Лепсе та шрамківський “Харчовик”.

У 1936 році в Чапаєвці Золотоніського району був збудований стадіон на 5 тисяч місць. Стали до ладу стадіони в Сигнаївці та Лозуватці Шполянського, в Ломоватому Черкаського та інших районах.

Футболісти Чапаївки стали першими переможцями всеукраїнських змагань серед команд сільських колективів фізкультури. Динамівці столиці України взяли шефство над колективом колгоспу імені Чапаєва, тренував команду О. Філоненко.

На базі  футбольного колективу Чапаєвки була створена збірна команда колгоспників України, посилена іншими гравцями. Навесні 1937 року її запросили на тренувальний збір до Одеси, де до першого клубного чемпіонату країни готувалося київське “Динамо”. Шефство над чапаєвцями взяв капітан киян К. Щегоцький. Збірна команда колгоспників України зіграла з футболістами збірного колективу робітничих клубів Франції і перемогла 2 : 1. Щоправда, команду України посилили  двома гравцями “Динамо”, які й забили голи. А потім вона перемогла збірну команду екіпажей іспанських пароплавів, які привезли дітей-інтернаціолістів, і стояли в одеському порту. Сільські спортсмени перемогли – 5 : 2.

Успішно виступали в обласних і республіканських змаганнях футбольні команди сіл Ломоватого і Сигнаївки. Колектив фізкультури колгоспу імені Леніна Сигнаївки у 1939 році був відзначений Почесною грамотою та грошовою премією ВСГВ.

Футбол міцно входив у життя трудівників міста і села Черкащини.

Велика Вітчизняна війна, розв’язана німецькими фашистами, стала значним випробуванням моці молодої країни. Тисячі спортсменів Черкащини стали на захист Батьківщини, серед них багато тих, хто займався футболом.

Після переможного завершення війни  молодь повернулася до свого улюбленого зайняття футболом, віддаючи йому своє дозвілля. Ця гра поступово завойовує серця молоді. Черкаська команда у 1945-4946 роках стає володарем кубку та першості області. Масовими стали першості міст. По трьох групах проходить першість Черкас, де  грає понад 40 команд. Черкасці в змаганнях на Кубок України лише у півфіналі поступаються чемпіоном республіки – команді київського ОБО (окружний будинок офіцерів) – 1 : 2.

На березі Дніпра молодь механічного заводу побудувала стадіон, і тепер вся спортивно-масова робота Черкас переноситься на цю базу. В колективі створюється сильна команда “Труд” – неодноразовий учасник обласних і республіканських змагань. Кожний райцентр і місто Черкащини виставляли свої команди в першості тодішньої Київщини. У 1952 році смілянський “Харчовик” став чемпіоном, у 1953 році черкаський “Машинобудівник” – третім призером області.

У 1948-1949 рр. збірна команда школярів Черкас завойовує звання переможців області і у фіналі Республіканської спартакіади посідає третє місце після команд Закарпаття і м. Києва.

Відродили спортивну славу  і сільські колективи Черкащини. Вже на початку 1946 року більшість з них стали справжніми вогнищами спорту на селі. Став до ладу понівечений в роки війни стадіон в с. Чапаєвка на 5 тис. місць. Сільська команда стала переможцем українських змагань серед колгоспних колективів фізкультури. Успішно виступали в республіканських змаганнях команди Черкаського, Шполянського, Золотоніського, Городищенського та ін. районів. З часу створення сільського спорттовариства “Колгоспник” (1950 р.) робота з футболу в селах Черкащини помітно пожвавішала. Футбол набирав сили.

З утворенням у 1954 році Черкаської області починався новий етап розвитку футболу. Чемпіонати, що проводилися щорічно, збирали понад 90 команд (1956 р.). Від області в чемпіонатах України виступали черкаські, смілянські, ватутінські та ін. команди. Особливо успішно в зональних змаганнях грали черкасці з команд “Харчовик, Будинку офіцерів, “Динамо”, “Буревісник” і “Колгоспник”, смілянського “Харчовика”, ватутінського “Шахтара”, уманського “Сокола” та ін.

Команда “Буревісник” протягом 1954-1957 рр.  була сильнішою у республіканському спорттоваристві, а у 1956 р. стала переможцем. Черкасці провели товариські матчі з московськими командами “Торпедо”, ЦБРА, київським “Динамо”, що стали доброю пропагандою футболу.

У 1955 р. була створена команда “Колгоспник ”, яка у 1957 році стала срібним призером першості України серед колективів фізкультури, а у 1958 р. стала виступати в чемпіонаті СРСР серед команд майстрів класу „Б”. Наступного року вона успішно виступала у фіналі ІV міжнародних спортивних ігор сільської молоді в Болгарії і стала переможцем, завоювавши почесний приз. Футболістам  і тренерам були вручені золоті нагороди змагань.

Команда “Колгоспник”, а згодом “Дніпро” (1967 р.) бере участь в чемпіонатах країни в класі „Б” та по другій лізі, проводить ряд міжнародних матчів з командами Польщі, Чехословаччини, Північної Кореї, Ефіопії, Гвінеї-Бісау та ін., здобуваючи заслужені перемоги.

Щороку в області на високому рівні проводяться чемпіонати, розиграші кубків, призи обкому комсомолу, юнацькі змагання “Юність” і “Надія”, дитячі -  на призи клубу “Шкіряний м’яч” та багато ін. До занять футболом залучено понад 56 тис. чол.

Футбол став складовою частиною всіх обласних спартакіад Черкащини, де переможцями виходили команди “Фотоприлад”, “Авангард”, “Локомотив”. Переможці першостей та володарі кубків області виступали в республіканських змаганнях. Команди “Граніт” (у 1973 р.) та “Дніпро” (у 1987 р.) завойовували звання чемпіонів України серед команд колективів фізкультури.

Значні соціальні зміни, що відбулися в кінці 80-х та на початку 90-х в Україні, в повній мірі торкнулися і фізкультурного руху.  Згорнулася спортивна робота. Перебудова спорттовариств, утворення єдиного вплинуло на проведення багатьох масових заходів. Раніше кожна обласна рада спорттовариства проводила свої першості і кубки, залучаючи від 12 до 50 команд, то у 1989 році першість облради ВДФСТ профспілок відбувалося за участю всього 22 команд. А у 1992 р. лише 5  команд заявилося для участі в чемпіонаті товариства. Відчувалося недостатнє фінансування команд, бракувало спортивної форми.

Утворення нових спорттовариств “Колос” та “Україна” сприяло відновленню спортивної роботи з футболу.

На Черкащині дістав поширення міні-футбол. Команди Монастирища і Черкас беруть участь в міжнародних і всесоюзних змаганнях. Проводяться першості області з цього виду. Розпочав культивуватися жіночий футбол. Команда дівчат “Ротор” стала переможцем всесоюзної першості.

Черкасці беруть участь у міжнародному турнірі “Дружба” з міні-футболу 1990 року за участю команд з України, Болгарії, Польщі і Чехословаччини. Організувала турнір новостворена громадсько-державна обласна федерація футболу. Взявши під свій контроль всю діяльність команд колективів фізкультури, федерація цілеспрямовано проводила чемпіонати і кубки Черкащини, матчові зустрічі, різноманітні турніри. Чемпіонати відбувалися за участю 12-14 дорослих і юнацьких команд-дублерів, крім того до 20 команд виступало у ІІ лізі, в кубках  - 38-42 команди тощо. Традиційно проходять турніри на призи пам’яті Ф. Атбашяна, кубок заслуженого майстра спорту І. Яремчука, заслуженого тренера М. Заворотного.

Команди Черкас і Сміли виступають в чемпіонатах України по  ІІ лізі.  Юнацькі команди Умані, Черкас, Канева змагаються в юнацькій першості країни, здобуваючи високі місця.

Стабілізація сучасного рівня життя в країні сприяла подальшому розвитку футболу на Черкащині. Прийняті у 1997 та 2003 роках Цільові комплексні програми розвитку футболу в області на п’ятиріччя стали в пригоді для успішного впровадження футболу в містах і районах, особливо з будівництва спортивної бази, введення третього уроку фізкультури з елементами футболу (44 % шкіл), проведення масових дитячо-юнацьких змагань на призи клубу “Шкіряний м’яч” (3660 шкільних команд у 2005 році) та інших заходів.

Обласна Федерація футболу, очолювана першими особами облдержадміністрації, сприяла створенню ФК “Черкаси”, успішному виступу його команди в І лізі чемпіонату України, де в сезоні  1999-2000 р.р. черкасці завоювали бронзові медалі.

На Черкащині створена міцна аура розвитку масового футболу: є     32 стадіони, 277 футбольних полів, 34 ДЮСШ з відділеннями футболу та ін. Створено 16 футбольних клубів та 12 міськрайфедерацій на юридичній основі. З футболістамии працюють 125 штатних і 863 громадських тренерів. Футболом в області займається понад 33 тис.    осіб. [25].

Сучасна футбольна Черкащина виходить на нові рубежі, проводить до 30 заходів щорічно, починаючи від юні і кінчаючи ветеранами     (16-18 команд), поновлені і мають сучасний вигляд стадіони в Черкасах, Умані, поліпшилася пропаганда футбольних заходів та багато іншого.

Отже, за столітній період свого розвитку футбол на Черкащині зробив значний крок у своєму розвитку і став однією із сторін сучасного життя людей, зігравши значну роль в громадсько-політичному розвитку країни, потужним чинником виховання української молоді.

В. Б. Страшевич,

член НСКУ, лауреат обласної премії імені Михайла Максимовича,

заслужений працівник фізичної культури і спорту України,

виконавчий директор Федерації футболу області