НСКУ

Народився 27 грудня 1595 року на хуторі Суботів (нині село Чигиринського району Черкаської області). Спочатку навчався вдома, а потім батько послав його в Галичину до єзуїтського колегіуму, де опанував кілька мов, знайшов друзів, серед яких був і майбутній київський митрополит Петро Могила. З юнацьких літ пройшов школу козацтва на Запорозькій Січі. В 1648 році підняв всенародне повстання, яке переросло у національно-визвольну війну. Гетьман Війська Запорозького з 1648 року, державний діяч, полководець, засновник козацько-гетьманської держави.. Помер 27 липня 1657 року в Чигирині. Був похований 23 серпня 1657 року в Іллінській церкві у Суботові.

Завжди і скрізь, в усі часи історію творять мільйони людей, однак лише одиниці стають пам’яттю, символами країни і її народу. Це ті, хто істотно вплинув на долю суспільства, визначив його організацію, забезпечив значний поступ держави. Чільне місце в нашій пам’яті, в нашому загальнонаціональному надбанні по праву належить синові великого народу – Богдану Хмельницькому.
Богдан Хмельницький належав до найвизначніших історичних постатей, яких висунула на політичну арену перехідна епоха від середньовіччя до нового часу. Її скарб позначився на поглядах великого гетьмана, його поведінці і практичній діяльності. Очолив національно-визвольну боротьбу Богдан Хмельницький вже зрілою людиною. Позаду залишилося навчання у світських і духовних закладах України, глибоке засвоєння знань у різних галузях наук, сформовані світоглядні засади. Богдана Хмельницького не можна було назвати і початківцем у політиці. Він добре був обізнаний з громадсько-політичною ситуацією у Речі Посполитій, чудово розбирався у хитросплетінні міжнародних стосунків, а основне - знав потаємні думи і сподівання різних груп тогочасного суспільства.
Разом з тим, повстання козаків, яке трохи згодом переросло у національну революцію, висунуло на порядок денний цілий ряд проблем (соціальних, політичних, дипломатичних, військово-стратегічних), які до 1648 року ще не розв’язував жодний політичний діяч України. В історичній ретроспективі не було аналогів ні в масштабах повстань, ні в складності соціально-політичних, дипломатичних і військових завдань, які вирішувалися у їх ході. Богдан Хмельницький міг лише використати практичний досвід своїх попередників, критично використати, але не взяти в цілому.
Проте найголовнішим було те, що в теорії й практиці політичного життя України втратилися традиції державотворчих процесів. Найбільш економічно сильний та духовно розвинутий стан тогочасного суспільства – українські магнати і шляхта, на жаль, залишилися осторонь боротьби за створення власної держави. Масове покатоличення й спольщення, вірне служіння новій вітчизні – Речі Посполитій – стали чи не нормою поведінки багатьох і багатьох представників цього стану. Не випадково у політичному житті українські магнати і шляхта у своїй більшості підтримували стратегічну лінію Варшавського двору щодо України. Вона не допускала найменшої можливості конституювання навіть автономного статусу козацьких областей у складі Польщі.
Тому величезна заслуга Богдана Хмельницького як політичного діяча полягала у тому, що він зумів вирватися з орбіти традиціоналізму української шляхти й пройшов у своїх пошуках від засад козацького автономізму до програми створення незалежної соборної Української держави як спадкоємниці і правонаступниці княжої Русі. Як відомо, у більш-менш оформленому вигляді вона вперше прозвучала з уст гетьмана у 1649 році. Час показував, що ця ідея була життєздатною. Вона з великими труднощами, але досить швидко матеріалізувалася у вигляді політичних інституцій молодої держави.
Людині властиво судити про минуле з точки зору часу, в якому вона живе. І сьогодні, повертаючись думками в добу Богдана Хмельницького, ми ще і ще раз переконуємось – він видатний будівничий української держави. Це він, спираючись на своїх попередників, на волю народу і разом з народом, відновив Українську незалежну державність, започатковану ще Київською Руссю. Це він створив суверенну демократичну козацьку республіку. Це він включив український народ у сім’ю незалежних цивілізованих держав, відкрив йому широку перспективу. Це він витворив нове українське військо. Це він багато зробив для розвитку української дипломатії, завдяки йому було укладено договори України зі Швецією, Туреччиною, Молдавією, Московським царством, встановлено демократичні стосунки з Англією, Францією, Австрією, Венецією та багатьма іншими державами того часу.
Глибокий державний розум, блискучий дипломатичний хист, організаторський талант і непідробний патріотизм у поєднанні з залізною волею та самозреченням в ім’я Вітчизни – усе це зумовило високий злет престижу гетьмана і в народі, і в широкому колі європейських держав.
Богдан Хмельницький був одним з найосвіченіших людей свого часу: володів щонайменше п’ятьма іноземними мовами, відчув на собі життєдайний вплив ідей європейського відродження, а відтак щиро піклувався долею освіти і культури. Наслідками його діяльності став неабиякий розвиток архітектури, малярства, графіки і книгодрукування, літератури і театру, освітніх закладів. До подій сивої давнини навряд чи можна прямо застосувати поняття сучасності “громадянське суспільство”, але ідея найширшої загальнонаціональної консолідації на основі захисту національних інтересів і будівництва незалежної держави, приклад реалізації якої подав великий гетьман, також повністю співзвучна нашим сьогоднішнім завданням.
Водночас ми добре розуміємо, що Богдан Хмельницький – це історична особа, котра не піддається однозначній оцінці. Безперечно, він був однією з найвидатніших постатей в українській історії. Разом з тим нині, з висоти третього тисячоліття, можна бачити непослідовність і навіть половинчастість дій гетьмана, часом, можливо, нелогічність його вчинків, відсутність окремих цілісних орієнтирів тощо. Але все це треба узгоджувати з контекстом тогочасної епохи  неоднозначної й суперечливої, де перепліталися старі й нові порядки, де все ще панував середньовічний світогляд і тільки народжувалися суспільні форми майбутнього. Та генеральної лінії свого життя, глибокий сенс якої полягав у визволенні рідної землі від іноземного гноблення і створенні незалежної соборної Української держави, Богдан Хмельницький дотримувався до останнього свого подиху. Його історична спадщина воістину неоціненна. І ми маємо всіляко зберігати та примножувати її.
Історія не може бути прислужницею політики, тому, пам’ятаючи про визначну роль гетьмана, ми повинні давати повну оцінку його діяльності, оскільки це має виняткової ваги значення вже не стільки для минулого, а й для майбутнього. Але як би хто не ставився до його діянь, прикладаючи до них мірило сучасних поглядів та понять, не маємо права забувати: для сучасників він був “богом даний вождем”.