НСКУ

На території Черкащини відомо багато різноманітних археологічних пам’яток. Реєстр археологічної спадщини краю нараховує 7169 об’єктів із 9266 пам’яток  історії та культури Черкаської області. Серед них – кургани, поселення, городища, ґрунтові могильники,  інші пам’ятки (печери, майдани, зольники, скарби тощо).
Всі вони стоять на державному обліку в Археологічній інспекції управління культури Черкаської обласної державної адміністрації (начальник – к.і.н. Куштан Д.П.). Кожна пам’ятка має  свій реєстраційний номер, паспортну документацію та відповідні режими  охорони та землекористування.
28 археологічних пам’яток занесені до держаного реєстру пам’яток національного значення: стоянка первісних мисливців на мамонтів у с.Межиріч Канівського району, трипільські поселення Майданецьке, Тальянки, що розташовані  в Тальнівському районі, Трахтемирівське та Мотронинське городища скіфського часу в Канівському та Чигиринському районах, поселення ранніх слов’ян  у с. Монастирок Канівського району, Княжа гора – давньоруське місто Родень - поблизу Канева та ін.
Серед завдань державної програми “Золота підкова Черкащини”, яка діяла на Черкащині у 2006-2010 роках, передбачалося проведення археологічних досліджень на пам’ятках, що розташовані в історичних містах та мають велике значення для історії України, Європи, світу. Окремі з них включені в маршрут для відвідання туристами: Чигиринська фортеця, Межиріцька стоянка, поселення-гіганти – пам’ятки державного історико-культурного заповідника “Трипільська культура” та ін.
Але вздовж туристичних маршрутів, що діють за програмою,  ми зустрічаємо велику кількість археологічних пам’яток, включення яких в екскурсії значно збагатила б уяву туристів про давню історію та культуру Черкащини. Тільки на Чигиринщині до таких пам’яток можна віднести і Мотронинське городище в Холодному Яру, і поселення доби нео-енеоліту  Молюхів Бугор-2 та поселення давньоямної культури Десятини біля с.Новоселиця Чигиринського району, і Суботівське городище чорноліської культури в с.Суботів, і курганний могильник поблизу м.Чигирина. Всі вони розташовані вздовж або поблизу туристичного маршруту “Золота підкова Черкащини” і мають під’їзди для автотранспорту.
Використання  археологічних пам’яток в туристичній сфері сьогодні наштовхується на несприятливий фактор діяльності “чорних археологів” та страхів зайвої популяризації археологічної спадщини  серед певної  категорії  “підприємливих”  громадян, які можуть використати ці відомості на свою користь в пошуках стародавніх скарбів і, як наслідок, знищити або пошкодити  археологічні  пам’ятки.
Але, на нашу думку, правильно поставлена робота з популяризації археологічної спадщини засобами туризму, при одночасному проведенні відповідної виховної роботи, не тільки не буде шкодити справі охорони  пам’яток археології, а й піде їй  на користь.
Як професійний археолог і працівник Центру туризму, краєзнавства, екскурсій та спорту учнівської молоді міста Черкаси ми розробили кілька цікавих туристсько-екскурсійних маршрутів археологічними пам’ятками Черкащини. Їх впровадження в систему  краєзнавчої освіти і виховання учнівської молоді Черкас і Черкаської області доводить справжню зацікавленість підростаючого покоління стародавньою історією рідного краю, викликає бажання наукового дослідження пам’яток  під  керівництвом  досвідчених археоло-
гів, участі у археологічних експедиціях тощо.
Безумовно,    знайомство   з   визначними    археологічними    пам’ятками Черкащини буде цікавим також  іншим  верствам  населення  незалежно  від  освіти,  віку, соціального стану. І не тільки мешканцям Черкаської області, а й жителям інших регіонів України, зарубіжних країн.
Перший туристичний маршрут пам’ятками археологічної спадщини краю, який ми пропонуємо увазі мешканцям і гостям Черкащини – «Шляхами сивої давнини. Археологічна подорож Чигиринщиною».  На сьогодні  в Чигиринському районі Черкаської області відомо 231 курган, 34 поселення, 5 городищ, 3 зольники, 4 скарби. За часом вони охоплюють історичні періоди від неоліту (друга половина V тисячоліття до н.е.) до пізнього середньовіччя (XVI-XVIII ст. ст.) і яскраво характеризують історичний розвиток краю на протязі кількох тисячоліть.
Різноманітні пам’ятки представляють майже всі відомі в регіоні археологічні культури – дніпродонецьку, середньостогівську, ямну, східно-тшинецьку, катакомбну, багатоваликову кераміки, білогрудівську, чорноліську, землеробську скіфського часу, зарубинецьку, черняхівську, ранньослов’янську пеньківську, а також періоду Київської Русі та пізнього середньовіччя. Всі разом вони стверджують безперервність історичного розвитку краю з давніх давен, а кожна окремо висвітлює  рівень розвитку господарства, суспільних відносин, ідеологічних  та релігійних уявлень, духовної культури  на відповідному  етапі.
До археологічної подорожі Чигиринщиною включені лише найвідоміші археологічні пам’ятки, до того ж розташовані вздовж основного туристичного маршруту району, зручні   для  відвідання.  Маршрут  починається в Холодному Яру,  закінчується в Чигирині і відповідно охоплює такі археологічні пам’ятки: Мотрониське городище скіфського часу в Холодному Яру (кінець VII – перша половина V тисячоліття до н.е.), поселення доби неоліту та енеоліту Молюхів Бугор-2 ( друга половина V – перша чверть ІІІ тисячоліття до н.е.) і поселення ямної культури Десятини (ІІІ тисячоліття до н.е.) в заплаві Тясмину поблизу села Новоселиця, Суботівське городище чорноліської  культури (IX-VII ст. до н.е.), замчище Богдана Хмельницького із залишками кам’яної вежі в  Суботові (середина XVII ст.), об’єкти пізньосередньовічного Чигирина  – Чигиринська  фортеця з відтвореним бастіоном Дорошенка, козацький  цвинтар, кам’яні фундаменти церкви Петра і Павла біля підніжжя  Замкової гори та будинків в нижньому місті (ХVII-ХVIII ст.). Такий відбір пов’язаний з тим фактором, що подорож повинна бути не тільки пізнавальною і цікавою, а й такою, що надає можливості для активного відпочинку. Вона не повинна бути перевантаженою відомостями та об’єктами, тим більше, що по завершенні подорожі  туристів чекає музей археології Національного історико-культурного заповідника  «Чигирин». В його експозиції можна побачити найцікавіші знахідки з археологічних пам’яток району, що увійшли до туристичного маршруту.
Другий туристичний маршрут об’єктами археологічної спадщини Черкащини, що був розроблений нами для учнівської молоді краю та зацікавлених давниною гостей регіону – «Дивосвіт Трипілля. Туристсько-краєзнавчий маршрут по державному історико-культурному заповіднику «Трипільська культура».
Запропонований туристичний маршрут сьогодні є реальним завдяки діяльності в області історико-культурного заповідника, який був створений з метою збереження і раціонального   використання   археологічних  пам’яток, а   саме   12   поселень  трипільської
культури, що розташовані в селах – Тальянки, Легедзине, Майданецьке, Веселий Кут, Глибочок, Піщана, Онопріївка Тальнівського району, Косенівка, Доброводи, Аполянка Уманського району, Чичеркозівка та Вільховець Звенигородського району.  Всі вони належать до поселень-гігантів трипільської культури, площа яких сягає від 100 до 400 га.
Наведена нижче довідка яскраво свідчить про значення цих пам’яток в давній історії України, Європи, світу. За підрахунками вчених сьогодні відомо всього 4392 трипільських поселень, з них 2042 знаходяться на території 19 областей України. В Черкаській області відомо 278 пам’яток трипільської культури. В період розквіту культури трипільці збудували 24 найбільших поселень-гігантів, які називають іноді прото-містами. 18 з них розташовані в межах трьох вище названих районів Черкаської області.
Адміністративний центр заповідника розташований в с. Легедзине, там  створюється музей поселень-гігантів Трипілля, відбудовуються глинобитні трипільські житла. В задумах директора заповідника Владислава Чабанюка створення такого собі «археологодрому» між селами Тальянки і Легедзине, де сучасний автошлях перетинає вулицю трипільського поселення, розташованого під землею. Заплановано розкопати кілька майданчиків, які є залишками трипільських жител,  відбудувати трипільські  житла з влаштуванням в них екстремального маршруту з можливістю пожити в умовах трипільської культури та покуштувати  страви за трипільською кухнею і звичаями.
Але вже сьогодні можна здійснювати подорожі до заповідника «Трипільська культура», ознайомитися з найвідомішими і найдослідженішими поселеннями, відвідати розкопані глинобитні площадки, оглянути відтворені трипільські  двоповерхові будинки, ознайомитися   з  досягненнями   трипільської культури в експозиції музею поселень-гігантів в с.Легедзине (а невдовзі й в музеї «Трипільської культури» в м.Тальне).
Запропонований нами маршрут охоплює, в основному, послідовним рухом такі поселення трипільської культури: Чичеркозівка, Вільховець, Веселий Кут, Майданецьке, Тальянки, Доброводи. До маршруту увійшли також музеї, в експозиціях яких можна наочно  познайомитись з матеріалами із розкопок  трипільських поселень Черкащини: Черкаський обласний краєзнавчий музей, музей «Трипільської культури» в м.Тальне (створюється), музей поселень-гігантів в с.Легедзине (створюється), Уманський краєзнавчий музей.
Методичні розробки обох туристичних маршрутів пам’ятками археологічної спадщини краю включають до себе всі необхідні розділи: мета і завдання подорожі, види подорожі, об’єкти показу та відвідання, нитка маршруту, тривалість подорожі, очікувані результати, опис маршруту, зміст подорожі, краєзнавча література, ілюстративні матеріали. Вони розраховані, насамперед, на педагогів загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів, які при потребі чи  бажанні зможуть самостійно оволодіти матеріалами подорожей і проводити їх для своїх учнів чи вихованців. Сподіваємось, що вони будуть цікавими також організаторам екскурсій та професійним екскурсоводам.
Сьогодні ми пропонуємо розробку третього туристичного маршруту «Подорож археологічними пам’ятками Черкащини». Він має той самий маршрут, що і загальна туристсько-краєзнавча подорож Черкащиною, розроблена нами у 2006 році. На відміну від останньої, нова археологічна подорож буде охоплювати лише найвідоміші об’єкти стародавньої історії і культури Черкаського краю, пам’ятки археології, що мають виняткове значення для  давньої історії та культури України.
Сподіваємось, що вище зазначені окремі туристичні маршрути археологічними пам’ятками Черкащини  та новий загальний маршрут пам’ятками археології краю за маршрутом “Золотої підкови Черкащини” знайдуть своїх прихильників і будуть сприяти подальшому розвитку туристичної діяльності в краї.

Ознайомлення мешканців  Черкащини, гостей з інших куточків України, іноземних туристів з найдавнішими та найвідомішими археологічними пам’ятками краю, що мають велике значення в давній історії та культурі України, Європи, світу.
Організація відпочинку в чудових і різноманітних природних умовах Черкаської області.
Обов’язкове проведення просвітницької та виховної роботи в зв’язку з розвитком “чорної археології” щодо охорони та збереження пам’яток археології, недопустимості дослідження їх  непрофесійними особами та засобами, що приводять до їх руйнації, запобігання діяльності скарбошукачів. Ознайомлення з відповідними положеннями українського законодавства, які визначають адміністративне та кримінальне покарання за діяльність “чорних археологів”.

Для різних груп туристів види подорожі можуть бути різними.
Для школярів та студентів в залежності від завдань можливо проведення кількох видів подорожі археологічними пам’ятками краю: навчальної, просвітницької, пізнавально-відпочивальної.
Для дорослих туристичних з різних куточків Черкащини та України найоптимальнішим варіантом буде просвітницько-відпочивальна або пізнавально-відпочивальна подорож, які дадуть можливість поєднати знайомство з найдавнішими пам’ятками регіону та отримання інформації про його давню історію та культуру з відпочинком від буденної праці на природі.
Подорож для іноземних туристів повинна відрізнятися більш ретельним відбором пам’яток (лише європейського та світового значення), мінімумом необхідної та цікавої інформації про пам’ятки, вдалим підбором місць відпочинку, щоб наші гості отримали в результаті подорожі позитивне емоційне враження та бажання ще раз приїхати на Черкащину.

За тривалістю пропонуємо кілька подорожей:
-    повна подорож за маршрутом протягом 4-5-ти днів з послідовним відвіданням всіх пам’яток та оглядом археологічних музейних експозицій;
-    скорочена  подорож   з  охопленням  лише  окремих  найвідоміших  об’єктів  протягом 2-3-х днів;
-    4-5-ть окремих одноденних подорожей з охопленням  археологічних пам’яток різних
напрямків,  в   результаті   яких   туристи   будуть   ознайомлені   зі   всіма   об’єктами
загального маршруту;
-    одноденні подорожі на окремі археологічні пам’ятки за вибором, які дадуть можливість ознайомитися з обраними археологічними об’єктами та відпочити в умовах первозданної природи листяних чи хвойних лісів, духм`яного степу, невеликих річок та мальовничих ставків.

Пропонуємо таку нитку маршруту.

Мотронинське городище скіфського часу в Холодному Яру

поселення  доби неоліту та енеоліту Молюхів Бугор-2 в с.Новоселиця

Суботівське городище чорноліської культури

пізньосередньовічні пам’ятки Суботова

пізньосередньовічні пам’ятки Чигирина

музей археології НІКЗ «Чигирин»

відділ археології  Черкаського обласного краєзнавчого музею

Археологічна інспекція управління культури Черкаської облдержадміністрації

стоянка первісних мисливців на мамонтів в с.Межиріч

давньоруське поселення Княжа гора під Каневом

археологічні  пам’ятки Трахтемирова

історичний музей в Каневі

Сахнівські археологічні пам’ятки

історичний музей Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника

музей історії хліборобства (сьогодні - на реєкспозиції) та музей”Трипільської культури” (запланований за програмою”Золота підкова Черкащини”) в м.Тальному

поселення-гіганти трипільської культури

музеєфіковані об’єкти та музей поселень-гігантів трипільської культури  історико-культурного заповідника «Трипільська культура» в с.Легедзине

пізньосередньовічні об’єкти історико-архітектурного заповідника «Стара Умань»

археологічна експозиція Уманського історичного музею.

1.  На Мотронинському городищі скіфського часу в Холодному Яру: територія городища, вал і рів навколо городища, курганний могильник,  ілюстративні матеріали про об’єкти та найцікавіші знахідки, а також – цікаві пізньосередньовічні об’єкти: підземні ходи та фундаменти льохів Мотронинського Свято-Троїцького монастиря.
2. На поселенні  доби неоліту та енеоліту Молюхів Бугор-2 у с.Новоселиця: територія поселення,  ілюстративні матеріали про об’єкти та найцікавіші знахідки.
3. На Суботівському городищі чорноліської культури: територія городища з оглядом двох його частин – “Малого городка” та “Великого городка”, ілюстративні матеріали про об’єкти та найцікавіші знахідки.
4. На пізньосередньовічних пам’ятках с.Суботова: територія замчища Богдана Хмель-ницького, церква Св.пророка Іллі, кам’яна баба ХІІ-ХІІІ ст., а також під час руху до Чигирина – курганна група ”Три брати”.
5. На   пізньосередньовічних   пам’ятках   м.Чигирина:  Чигиринська   фортеця,   територія
нижнього міста з археологічними об’єктами, церква Петра і Павла біля підніжжя Замкової гори, а також Чигиринська курганна група на виїзді з Чигирина в бік Суботова.
6.  В музеї Богдана Хмельницького в м.Чигирині: археологічні знахідки з пізньо-
середньовічних пам’яток Суботова, Чигирина та інших місць Чигиринського району в постійній експозиції музею.
7. В музеї археології НІКЗ «Чигирин»: експозиція 4-х залів, присвячених культурам
кам’яного віку та історії археологічних досліджень на Чигиринщині, бронзової доби, ранньозалізного віку, ранніх слов’ян та меморіального куточку відомого українського археолога-дослідника Чигиринського краю О.І.Тереножкіна.
8.    У відділі археології  Черкаського обласного краєзнавчого музею: два зали археології –
№ 1 “Археологія від палеоліту до початку нашої ери” та № 2 “Археологія від початку нашої ери до пізнього середньовіччя”.
9.  В Археологічній інспекції управління культури Черкаської облдержадміністрації:
знайомство з роботою установи, що охороняє пам’ятки археології на Черкащині.
10.  На стоянці первісних мисливців на мамонтів в с.Межиріч: музеєфікована 4-та
споруда стоянки та господарчі об’єкти навколо неї, ілюстративні матеріали про об’єкти та найцікавіші знахідки.
11. На давньоруському поселення Княжа гора під м.Каневом: територія літописного
давньоруського міста Родень, ілюстративні матеріали про об’єкти та найцікавіші знахідки.
12. На археологічних пам’ятках с.Трахтемирова: територія скіфського городища,
територія козацького монастиря, козацький цвинтар, ілюстративні матеріали про об’єкти та найцікавіші знахідки.
13.   В історичному музеї  в м.Каневі: експозиція про археологічні пам’ятки Канівщини.
14.   На Сахнівських археологічних пам’ятках: територія давньоруського городища “Дівич-гора”, ілюстративні матеріали про об’єкти та найцікавіші знахідки.
15. В історичному музеї Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного
заповідника: експозиція, присвячена найдавнішому періоду в історії регіону з показом матеріалів про археологічні пам’ятки Корсунщини.
16. В музеї історії хліборобства (сьогодні – на реєкспозиції) та музею ”Трипільської
культури” (запланований за програмою ”Золота підкова Черкащини”) в м.Тальному:  експозиції, які мовою археологічних знахідок знайомлять зі всесвітньо відомою трипільською археологічною культурою.
17.  На поселеннях трипільської культури в Тальнівському районі:  за вибором відвідання
одного чи кількох поселень-гігантів трипільської культури – Веселий Кут, Майданецьке, Тальянки, Доброводи; огляд музеєфікованих об’єктів.
18.  В музеї поселень-гігантів трипільської культури в с.Легедзине: музейна експозиція,
що знайомить з найбільшими за площею та найдослідженішими трипільськими поселеннями, музеєфіковані об’єкти – гончарна майстерня, двоповерхове житло та ін.
19. На пізньосередньовічних об’єктах історико-архітектурного заповідника «Стара
Умань»: підземні ходи, територія Уманської фортеці, територія пізньосередньовічного міста.
20.  В археологічній експозиції Уманського історичного музею: матеріали щодо археології
Уманщини.

Пропонуємо такий хід загальної подорожі.
Перший день. 1 – проїзд від вашого населеного пункту до Холодного Яру; 2 – пішохідна подорож об’єктами Мотронинського городища скіфського часу; 3 – короткий відпочинок біля Гайдамацького ставка; 4 – проїзд до с.Новоселиця Чигиринського району; 5 – екскурсія на поселення доби неоліту та енеоліту Молохів Бугор-2; 6 – проїзд до с. Суботів Чигиринського району; 7 – відвідання  Суботівського городища чорноліської культури; 8 – обід в світлиці “У пані Ольги”; 9 – екскурсія до замчища Б.Хмельницького та церкви Св. пророка Іллі; 10 – проїзд до м.Чигирина; 11 – влаштування на ночівлю в одному із готелів, вечеря в одному із закладів харчування міста; 12 – прогулянка Замковою горою, знайомство з Чигиринською фортецією.
День другий. 1 – сніданок в одному із закладів харчування м.Чигирина; 2 – відвідання музею Б.Хмельницького та музею археології НІКЗ “Чигирин”; 3 – проїзд до м.Черкаси; 4 – відвідання відділу археології Черкаського обласного краєзнавчого музею; 5 – короткий відпочинок на березі Дніпра біля підніжжя Пагорба Слави; 6 – обід в одному із закладів харчування міста Черкаси; 7 – проїзд до с.Межиріч Канівського району; 8 – екскурсія на стоянку первісних мисливців на мамонтів; 9 – проїзд до м.Канева; 10 – влаштування на ночівлю в одному із готелів та вечеря в одному із закладів міста; 11 – прогулянка побережжям Дніпра, огляд чудових краєвидів цього куточка Черкащини.
День третій. 1 – сніданок в одному із закладів харчування міста;2 – екскурсія до Канівського
історичного музею; 3 – проїзд до с.Трахтемирів Канівського району; 4 – огляд пізньосередньовічних пам’яток Трахтемирівського монастиря; 5 – відвідання відомого  Трахтемирівського  городища скіфського часу; 6 – проїзд до с.Сахнівка Корсунь-Шевченківського району; 7 – обід  в Сахнівській ЗОШ (або перекус сухим пайком, що був взятий заздалегідь); 8 – екскурсія до “Дівич-гори” та знайомство з відомими Сахнівськими скарбами давньоруського часу; 9 – короткий відпочинок на природі;     10 – проїзд до м.Корсунь-Шевченківського; 11 – влаштування на ночівлю в одному з готелів та вечеря в одному із закладів харчування міста; 12 – прогулянка Корсунським парком на о.Коцюбинського.
День четвертий. 1 – сніданок в одному із закладів харчування міста; 2 – проїзд до м.Тального;  3 – відвідання археологічних експозицій музею хліборобства та “Трипільської культури”; 4 – прогулянка тальнівським парком; 5 – проїзд до одного із трипільських поселень-гігантів (пропонуємо Майданецьке – найбільш досліджене або Тальянки –найбільше за розмірами);  6 – коротка екскурсія по трипільському поселенню, огляд місця розкопок; 7 – проїзд до с.Легедзине Тальнівського району; 8 – обід в харчевні заповідника “Трипільська культура” (в майбутньому  – в “Трипільському кафе”, яка заплановано за програмою “Золота підкова Черкащини” зі стравами трипільської кухні); 9 – екскурсія до музею поселень-гігантів; 10 – відвідання музеєфікованих об’єктів поруч з музеєм: гончарної майстерні та двоповерхового житла трипільських племен; 11 – проїзд до м.Умані; 12 – влаштування на ночівлю в одному із готелів та вечеря в одному із закладів харчування міста;
13 – відпочинок.
День  п’ятий.  1  –  сніданок  в  одному  із  закладів  харчування  міста;  2 – екскурсія  пізньо-
середньовічними пам’ятками міста; 3 – огляд об’єктів історико-архітектурного заповідника «Стара Умань»; 4 – відвідання Уманського історичного музею з оглядом археологічної експозиції;  5 – обід в одному із закладів харчування міста; 6  – відпочинок: прогулянка дендрологічним парком “Софіївка”; 7 – проїзд до вашого населеного пункту; 8 – під час повернення – підведення підсумків подорожі археологічними пам’ятками Черкащини.

Пропонуємо стислі  історичні довідки про найвідоміші археологічні пам’ятки Черкащини, які знайомлять з основним змістом подорожі. Їх  можна використати під час підготовки до самостійного проведення запропонованої подорожі.

В с. Межиріч   Канівського  району   Черкаської  області  знаходиться  унікальна, всесвітньо  відома  пізньопалеолітична  стоянка  мисливців  на  мамонтів,  яка  за  даними  радіовуглецевого  методу  датується  15-17 тис. років тому.
Відкрита  стоянка  була  в  1965  році. В 1966-74 рр.  досліджувалась  академіком І.Г.Підоплічко, який  розкопав  три споруди  з кісток  мамонтів. З 1976 року   пам'ятку  досліджувала  кандидат  біологічних  наук Н.Л.Корнієць, яка  в  1978 році  відкрила  четверту  споруду з кісток  мамонтів, що сьогодні зберігається  як  натурна  експозиція просто неба. З 2000  року  розкопки  стоянки  здійснює  комплексна  експедиція установ Національної  Академії  наук  України, Російської Академії наук, Сполучених Штатів Америки, в лабораторних  дослідженнях  беруть участь  вчені  Англії  і  Франції.
Значення межиріцьких  споруд  полягає в тому, що вони були найдавнішими наземними спорудами людини на території України, Європи, світу.  Їх унікальність –  в  своєрідній  художній  зовнішності обкладки  з  певних  частин  кісток  мамонтів, не  відмічених  на  всіх  відомих  до  нашого  часу  місцезнаходженнях  пізнього  палеоліту.  Зважаючи  на  наукову  цінність  і  світову  відомість  стоянки  первісних  мисливців  на  мамонтів  в  с. Межиріч, Національна Академія  наук  України  прийняла  рішення  про  будівництво  науково-дослідної лабораторії-музею "Стійбище  мисливців  на  мамонтів"  на  місці  розкопок стоянки.
Свідченням  світової  відомості  і  наукового  значення  пам’ятки     є    демонстрація   в    1981-82 рр.    першої   споруди  на  міжнародній  виставці  в  Японії, спорудження  її  в музеї  м.Дордон’є у Франції, створення  діорами Межиріцької  стоянки   в музеї природничої  історії   в США. На  місці  розкопок  знято  кілька  українських  телефільмів  і один  телефільм Бі-Бі-Сі, що  демонструвався  в  Європі та  Америці.
Межиріцька  стоянка  розташована  поруч з автотрасою Черкаси-Київ (через Канів), що  дає  можливість  для  відвідання  її  широким колом  туристів, як  вітчизняних, так  і  зарубіжних.  За  думкою науковців  Ме-жиріцька  стоянка  заслуговує  бути  об’єктом  природно-заповідного  фонду  національного  значення  з  організацією  наукового  заповідника  і  будівництва  музею  на  місці  розкопок.
Зараз  стоянка  первісних  мисливців  на мамонтів  в  с. Межиріч  є  пам’яткою  археології  державного  значення і охороняється  державою.                                                                
Над  четвертою  спорудою  збудовано  захисний  павільйон, продовжуються розкопки  навколишньої  території. Заходи щодо дослідження, збереження та музеєфікація стоянки увійшли до державної програми «Золота підкова Черкащини».
Стоянка була відкрита восени  1965 р. мешканцем села З.М.Новицьким. Копаючи  льох  коло  своєї  хати,  на  глибині  близько  двох  метрів  він натрапив  на  згромадження  великих кісток.    Про   це   учитель  місцевої  школи  повідомив в інститут  зоології  та  археології  Академії  наук  України в Києві, звідки  незабаром  прибула  спеціальна  експедиція. Почались розкопки під  керівництвом академіка І.Г.Підоплічко, які розкрили  ціле  поселення  мисливців  на  мамонтів  пізньої  палеолітичної  епохи.  Як  і  переважна  більшість  селищ  первісної  епохи, відомих  за  етнографічними  даними, воно  не  було  великим  і  складалося  всього з чотирьох  жител,  виготовлених  із черепів  і  бивнів  мамонтів, жердин  та  кісток  великих, тепер  уже  здебільшого  вимерлих  тварин.
В  житлах  та  поблизу  них  зібрано  величезну  кількість  найрізноманітніших  знахідок,  простежені  цікаві  деталі, пов’язані  з  побутом, трудовою  діяльністю  і  культурою  мешканців. Детальне  вивчення   розвалин дозволило  відтворити  первісний  вигляд  споруд. На думку А.Г.Підоплічко вони  відносяться  до  типу  яранг. Шар  попелу у  вогнищах  жител  та  ступінь вивітрювання  кісток  дозволили  говорити  про  термін  існування  цих  жител – 10-20 років.
На стоянці  було  знайдено чотири  споруди, які  вважаються  житлами  древніх  мисливців  на мамонтів.
Перша споруда  мала  площу  23 кв.м. Її  стінки (цоколь)  висотою  до  метра, виготовлені  з  вкопаних  по  колу  25-ти  черепів  мамонтів.  Відносно  рівна  і  гладенька  поверхня  лобної  частини  черепів  створює  в  середині  житла  своєрідну  "панель".  Над  цоколем  похила  покрівля. Каркас  споруди  виготовлений  з  бивнів  мамонтів  й  жердин. Висота  помешкання  така, що  в  ньому  могла  вільно  стояти  людина  високого  зросту.
Зовні  цокольна  частина  житла  обкладена  вертикальними  рядками  із  укладених "сосонкою"  нижніх  щелеп  мамонта, а над  цоколем – знову  ряд  черепів  та  інших  великих  кісток  цієї  тварини.  Тільки  вже  укладені  інакше. Перед  входом  в  житло, що  у  вигляді аркоподібного  отвору  розміщувався  з  боку   річки Рось,  збудовано  заслін. Також  із  вертикально  вкопаних  у  землю  кісток  мамонта. При  спорудженні  цього комплексу    було  використано  385  кісток, в тому  числі  близько  40  черепів, 95  нижніх  щелеп, 35  бивнів.
Покрівельним  матеріалом  служили,  напевно,  шкіри  великих  савців. Ними ж  в  холодну  пору року  завішували також  і  відносно  широкий  вхід  в  житло. Досить  складне  архітектурне  завдання  створення  арки  входу  в  житло  розв’язане  за  допомогою  двох  великих  бивнів  мамонта.  Нижніми товстішими  кінцями  їх  спирали  на крайні  черепи, а верхні  міцно  зв’язували.
Якщо  врахувати,  що  у  деяких  мисливських  народів  далекої  півночі  щільність  мешканців  в  житлах  була  дуже  великою, то  межиріцька споруда  могла  вільно  вміщувати  в  зимовий  час  близько  30  чоловік.
Рештки  жител, аналогічних  межиріцьким, розкопані  й  на  інших  стоянках  Подніпров’я. Наприклад, в Добранічівці, на річці Удай,  у  Фастові,  поблизу  Києва, тощо.  Отже,  у  населення  Подніпров'я  вже  15-20 тисяч  років  тому   склалась  досить  стала  домобудівельна  традиція,  що  тривала  близько  10 тисячоліть.
Відкриття  пізньопалеолітичних  споруд  в  с.Межиріч  –  видатне  досягнення  української  і  світової  науки.   Під    час   їх   розкопок   був   знайдений   багаточисельний   археологічний    матеріал,  що   дає   змогу 
характеризувати  не  тільки  традиції  житлобудівництва, а  й  інші  сторони  життя  первісних  мисливців  на  мамонтів. Він  представлений  знаряддями  праці, предметами  побуту, культовими  виробами, прикрасами, виробами мистецтва з  каменю, кременю, кістки, рогу та  інших  матеріалів.   
Основні  вироби  з кременю (всього  знайдено більше 300 знарядь і біля 4300 відщепів) зібрані  всередині  жител, на  підлозі  і на "точку", місці  виготовлення  крем’яних знарядь, а  також  в "топталищах", біля  багаття,  що  були  розташовані в 1-1,5 м від  жител, мали  шар попелу  до  15 см і  розміри 2 х 3 м. Серед  крем’яного  інвентарю  знайдена  велика  кількість  ножевидних пластин, скребків, менше - різців, скобелів, нуклеусів, вістрь, ретушерів, проколок, пилок, відбійників  та ін.
Знайдено багато  знарядь  праці  та  предметів  побуту  з  кісток і зубів, насамперед, мамонта, а також  інших тварин – зайця, північного оленя, зубра. Це –  різноманітні  знаряддя  для  полювання, молотки, проколки, голки,"лопаточки", вістря списів , чашки-світильники,  деталі  одягу (шпильки, брошки, прикраси, намиста), культові  предмети ( амулети) та  інші  вироби.
Привертають  особливу  увагу  вироби  первісного  мистецтва – штрихові  і  кольорові  малюнки, стилізовані  жіночі  статуетки, скульптурне  зображення  тварини на  шпильках та  ін.
Окремо треба  розповісти  про  дві  унікальні  і  дуже  цікаві  знахідки. Біля  входу  в  житло  стояв  великий  череп  мамонта, на  лобній  частині  якого  червоною  вохрою  був  намальований малюнок. Між  пучками  ламаних  ліній  розкидані  крапки  та  плями.  Вважають, що  стародавній  митець  так  відтворив  багаття. Розпис  вохрою  виявлений  і  на  інших  архітектурних деталях  всередині  житла.
Серед  численних  зображень  на  кістках  і  бивнях  мамонта з Межиріча  виявлено ще  одне  своєрідне.  В  ньому  не  без  підстав  вбачають  план-схему  всього  поселення. Серед  різноманітних прямих  і  кривих  лі-ній,  смуг  і  драбинок  тут  подано  чотири підковоподібні  фігури  з  плямою "вогнищ"  в  центрі, зі  схематичним  позначенням  нерівностей рельєфу і ландшафту  навколо.
Про  досить  важливу  роль  жінки  в  суспільстві  того  часу (у  межиріцьких  мисливців  на  мамонтів  існувала  матріархально-родова  община)  свідчать  знахідки  жіночих  статуеток, вирізьблених  з  бивня  мамонта.  Вони  досить  схематичні  й  передають  собою  лише  образ  жінки. Гострим  різцем  по  кістці  стародавній митець  намагався  передати  саме  ознаки  праматері, підкреслюючи  ознаки  жіночої  статі  й  форми жіночого  тіла. 
В культурному  шарі  Межиріцької  стоянки  археологи  знайшли  прикраси  у  вигляді  разків  намиста  з  просвердлених  черепашок і з бурштину.  За  визначенням  зоологів    черепашки  мають  причорноморське  походження, а  бурштин  з  району Києва, що  свідчить  про  існування  в  ті  далекі  часи  обміну  між  родовими  групами  різних територій.
Отже,   з  появою  "людини  розумної" (якими  були  межиріцькі  мисливці  на  мамонтів) в  Подніпров’ї  пов'язують  значний  стрибок  у  розвитку  матеріальної  й  духовної  культури  стародавнього  суспільства.  Це  був  час  значного  удосконалення  техніки  виготовлення  знарядь  праці, появи  житлобудування, складення  родової  організації, зародження  вірувань (тотемізма, магії, анімізма), виникнення  образотворчого  мистецтва тощо.

Поселення  Молюхів  Бугор відкрито в 1987 році  Нераденко Т.М. в ході обстеження  археологічних пам’яток Чигиринського району до “Зводу пам’яток історії та культури України”.
В 1992  році  археолог провела  розвідувальне шурфування  з  метою  з’ясування  ступеня  збереженості  культурного шару поселення.  Тоді  на  площі  поселення  було  закладено  три шурфи,  які  дали  цікаві  знахідки. Насичений  культурний  шар спонукав Т.М. Нераденко  продовжити  розкопки  поселення  Молюхів  Бугор, які тривають й досьогодні.
В ході розкопок поселення  було досліджено близько 600 кв.м. площі давньої пам’ятки, відкрито та вивчено цікавий об’єкт – «рів», який оточував поселення та слугував захистом від паводків та господарською ямою, куди викидали розбитий глиняний посуд, зламані знаряддя праці, кістки тварин. Відкрито та досліджено 6 поховань давнього могильника, чотири з них – поодинокі, одне – групове з трьома кістяками. Виявлено більше півтора десятка господарчих ям різних історичних періодів – неоліту, енеоліту, ранньозалізного віку, пізнього середньовіччя та інші об’єкти. При цьому було знайдено великий археологічний матеріал – понад 65 тисяч знахідок, які представляють такі основні категорії: фрагменти кераміки (30563 екз.), крем’яний інвентар (18007 екз.),  знахідки  з  каменю  (7997  екз.),  вироби  з  рогу  (46  екз.),  кістки  (44  екз.),  міді  і  бронзи  (7 екз.).  Був
зібраний величезний остеологічний матеріал – близько 74 тисяч кісток тварин, птахів, черепах, молюсків, риб, який дозволяє встановити не тільки склад свійського стада та диких тварин, але й визначити характер господарства мешканців поселення.
Результати   розкопок   Молюхова  Бугра  мають   велике   значення   для вивчення археологічного минулого Черкащини, Середнього Подніпров’я, України,  Східної Європи з кількох причин. Пам’ятка розташована на межі двох природно-географічних зон – лісів і степу – та двох великих культурних зон – землеробського заходу та скотарського сходу. Проживаючи в південній частині Українського правобережного лісостепу, мешканці поселення контактували зі всіма навколишніми племенами – північними мисливцями, західними землеробами, південним та східними скотарями. Тому їх культура представляє собою унікальне явище в історії України. Будучи представниками етнокультурних спільностей дніпро-донецького рибальсько-мисливського населення доби неоліту і середньостогівських скотарів доби енеоліту, молюховобугорці відчули великий вплив спочатку буго-дністровських племен, пізніше – трипільської культури прадавніх землеробів. Це зіграло вирішальну роль у формуванні їх культур на відповідних етапах розвитку.
Велике значення Молюхова Бугра полягає також в тому, що пам’ятка зберегла до наших днів майже в недоторканому вигляді культурні шари та об’єкти неолітичного та енеолітичного періодів. Це дає археологам унікальні можливості прослідкувати під час розкопок послідовну зміну історичних періодів на прикладі давніх артефактів, порівняти ці матеріали з існуючими в науці класифікаціями археологічних матеріалів та хронологіями історичних періодів, що були розроблені раніше на основі інших пам’яток. Матеріали Молюхова Бугра дозволяють не тільки підтвердити загальну лінію історичного розвитку давнього суспільства в V-ІІІ тисячоліттях до н.е. на території України і Східної Європи, а й уточнити окремі його моменти, ліквідувати існуючі білі плями, навіть, по-новому розглянути ті чи інші спірні питання.
Багаторічні розкопки   поселення  дозволяють стверджувати,  що першими мешканцями Молюхова Бугра могли бути пізньомезолітичні  племена Середнього Подніпров’я. Саме на основі їх культури під впливом буго-дністровської, середньодніпровської та азово-дніпровської культур і сформувалася неолітична культура поселення, яка характеризує черкаський варіант києво-черкаської культури дніпро-донецької етнокультурної спільності. Підтвердженням  цього  може  бути знайомство мешканців Молюхова Бугра  з мезолітичними  типами  крем’яних знарядь.
До наших розкопок вважалося, що ці племена оселилися на Молюховому Бугрі на початку IV тисячоліття до н.е. Нові матеріали дозволяють віднести початок неолітичного періоду в житті поселення до  початку другої половини V тисячоліття до н.е. та пов’язати його з приходом в Середнє Подніпров’я буго-дністровських племен. Оскільки сама рання неолітична кераміка Молюхова Бугра, що залягає в  нижньому стратиграфічному горизонті поселення, відображає основні риси буго-дністровської кераміки: велику домішку крупних волокон трави, глибокий прокреслений орнамент та гребінцевий візерунок.
З початком IV тисячоліття до н.е. згідно загальної дніпро-донецької традиції в кераміку на поселенні починають додавати домішки піску та орнаментувати посуд складними геометричними композиціями трикутних наколів або зубчатого штампу, іноді в поєднанні з ямками чи дірочками попід вінцем.
Але деякий час – кінець V - початок ІV тисячоліття до н.е. – нова технологія співіснувала з  існуючою: в  глину горщиків  додавали  дрібну траву і пісок, а в орнаментації використовували гребінцевий штамп. За дванадцять польових сезонів на поселенні знайдено 2133 фрагмента неолітичної кераміки з домішками трави, 389 – з домішками трави і піску, 2348 – з домішками піску. Їх вивчення  дозволило  припустити поширення в цей період широко відкритого посуду з прямими вінцями, слабо профільованими стінками, гострим і плоским дном.
В середині IV тисячоліття до н.е. в історії первісних племен України починається раньоенеолітичний період. В Середньому Подніпров’ї   з’являються з південного сходу племена середньостогівської  спільності скотарів, а з південного заходу племена трипільсько-кукутенської спільності землеробів. Належавши до середньостогівських племен за основними культурними ознаками, мешканці Молюхова Бугра мали великий вплив з боку трипільських племен Південного Бугу.  Саме завдяки  зв’язкам з трипільцями мешканці поселення почали виготовляти плоскодонний посуд,  займатися землеробством та отримали перші мідні вироби. В матеріалах поселення відомі фрагменти імпортної трипільської кераміки кількох типів: канюльована  кераміка середини IV тисячоліття до н.е., вохриста кераміка з ангобованою поверхнею без розпису кінця IV тисячоліття до н.е., грубий кухонний посуд з вертикальними розчесами по горловині першої половини ІІІ тис. до н.е.
До наших розкопок вважалося, що середньостогівські племена з’являються на поселенні лише на початку ІІІ тисячоліття до н.е., їх культура виділена в окрему молюховобугорську групу як  локальний  варіант  середньостогівської  культурно-історичної  спільності, яка  сформувалася  на  основі  дереївської  культури   під
впливом косенівської групи трипільських племен періоду. Датування знайдених нами матеріалів за методом С-14 дозволяють віднести початок  енеолітичного періоду в історії пам’ятки до початку др. пол. IV тиc. до н.е.
З приходом  середньостогівських племен в Потясминня змінюються гончарні традиції мешканців Молюхова Бугра. Вони починають виготовляти посуд з великою домішкою черепашок (від 10 до 30 % маси глини) та орнаментувати його гусеничним і шнуровим орнаментом. За час розкопок знайдено 12908  фрагментів енеолітичної кераміки, що належить до двох основних груп: з пористим і щільним  тістом. Кілька розвалів енеолітичних посудин свідчать про існування на поселенні досить різноманітного посуду: горщиків і слойок з гострим і плоским дном  різного розміру (від 7 до 40 см), мисочок, невеликих чашечок тощо.
Цікаві результати дав знайдений на поселенні остеологічний матеріал. В добу неоліту мешканцям  Молюхова Бугра були відомі: бик домашній, вівця домашня, коза, свиня домашня, кінь домашній, собака домашній, олень благородний, косуля європейська, кабан, лось, тур, борсук, черепаха, птахи, гризуни, молюски. В добу енеоліту склад свійського та дикого стада був таким: бик домашній, вівця домашня, коза, свиня домашня, кінь домашній, собака домашній, олень благородний, косуля європейська, кабан, лось, зубр, лев, борсук, заєць-русак, вовк сірий, лисиця звичайна, ведмідь бурий, кіт лісовий, хорьок, бобер річковий, черепаха, видра, птахи, гризуни, молюски, риби (щука, сом, вирезуб, короп).  Серед кісток тварин знайдені як молоді, так і  дорослі особи, що свідчить про добру кормову базу скотарства. А наявність серед кісток диких тварин значного проценту хутрових звірів свідчить про те, що полювали мешканці Молюхова Бугра не тільки заради м’яса, а й заради хутра для зимового одягу.

Черкащина  багата  пам’ятками  археології, які  характеризують  майже  усі  періоди  розвитку  первісного
суспільства. Серед  них  пам’ятки  трипільської  культури  займають  особливе  місце  завдяки  великому  прог-ресивному  значенню  досягнень  цієї  культури  в  загальноєвропейському  культурному  розвитку.
Пам’ятки  трипільської  культури  на Черкащині  характеризують  окремі  локальні  групи  загальної східноєвропейської   трипільсько-кукутенської    культурно-історичної    спільності.   Її    назва    походить    від 
с.Трипілля  Київської  області  та с. Кукутені  поблизу  м.Яси  в Румунії. Вона  сформувалася  на  руб. V-ІV тис.  до н.е.  в  місцевому  південно-східноєвропейському  середовищі під впливом  культурно-історичних традицій, пов’язаних  із Східним  Середземномор’ям  та  Балканами.
Виділяються  три  періоди  існування  цієї  культури:  ранній  – руб. V-ІV тис. до н.е.-пер.пол.ІV тис. до н.е.;  середній – 3600-3000 рр. до н.е., пізній  – 3000-2250 рр.до н.е.
На Черкащині  відомо  біля  300  трипільських поселень, які  відносяться  до  шести локально-хронологічних  груп  трипільської  культури. Серед  них  виділяються  поселення-гіганти, які  існували  в  ост. чверть ІУ - пер.чверть Ш тис. до н.е.:  Веселий  Кут  (150 га), Небелівка (250 га), Глибочок (200 га), Роз-сохуватка (100 га),  Доброводи (200 га), Косенівка (120 га), Тальянки (400 га), Майданецьке (250 га), Аполянка (200 га) та ін.  Свого  часу  була  висловлена  думка  про  те,  що  ці  поселення-гіганти  являли  собою  "загально-трипільські столиці". Але  дослідження  поселень Тальянки  і  Майданецьке  та їх  околиць  підтвердили  висновок  про  самостійний  характер  великих  трипільських поселень.  За останні два  десятки  років  відкрито  і  обстежено 18 поселень-гігантів, тільки  6  –  за  межами  Черкащини.
Найбільш  раннє  з  них  –  поселення  у с. Веселий  Кут  Тальнівського  району, яке  датується  ост. третиною ІУ тис. до н.е.  та  відноситься  до  східнотрипільської  групи.  Площа  поселення – 150 га. Розташоване  на  березі р.Гірський Тікич.
В 1970-х рр.  офіцер  військово-повітряних  сил  К.В.Шишкін  дешифруючи  аерофотознімки  території  Уманщини,  склав  докладні  плани  багатьох  трипільських  поселень,  які  майже  усі  мали  кільцеву  струк-туру  забудови. Досить  точним є  план  поселення  Веселий  Кут. На поселенні  протягом  багатьох  років проводила  розкопки  О.В.Цвек, яка  відкрила  20  наземних  жител-площадок, що  в цілому  співпадають  з житлами  за  даними  аерофотозйомки.  Цікава  знахідка  у  центрі  поселення  комплексу  з  двох  гончарних  майстерень. Одна  складалася  із  двох  приміщень : сушильної  камери  з  глинобитним  настилом – підлогою, та кімнати, де  розміщувалась  двоярусна  глинобитна піч  для  обпалення  посуду.  Стіни  печі  складені  із  вальків  глини  на  каркасі,  прутів  та  колотого  дерева.  Друга майстерня  з  залишками  сильно  зруйнованої  гончарної  печі  мала  підвищення  –  вівтар.  Ця  майстерня –  найбільш  рання, вона  вказує  на  поділ  праці  в  трипільському  суспільстві  та  виділення  гончарного  ремесла  в  окрему  галузь  господарства  вже  на  середньому  етапі  розвитку  трипільської  культури.  Взагалі,  трипільці  знали  що найбільше  сім  різних
ремесел.
Одним  з великих  за  розмірами  поселень-гігантів  Черкащини  є  поселення  у с.Тальянки Тальнівського  району. Його  площа  –  400 га.  Датується  воно  пер.третиною  Ш тис. до н.е. та  відноситься до  томашівсько-сушківської  групи.  Багаторічні  розкопки  на  поселенні  веде  В.А.Круц. За даними аерофотозйомки  на  поселенні  зафіксовано  438  наземних  глинобитних  жител, які розташовані  декількома  рядами  вздовж  схилів  плато  у  вигляді  витягнутого  овалу (3,5 х 1,5  км). Найбільш  цікава північно-східна  ділянка  поселення  мала,  очевидно,  квартальну  забудову.
При  розкопках поселення була  знайдена  чисельна  колекція   керамічного  посуду, який  поділяється  на  дві  групи: малочисельну кухонну  та переважаючу  столову. Перша представлена в основному  горщиками  декількох типів. Друга група – миски, кубки,  біконічні  та  грушоподібні  глеки, маленькі глечики  і  кубочки – орнаментовані чорним розписом  по  оранжевому  тлу.
Археологічні  розкопки  в  Тальянках  та на інших  поселеннях  дали  можливість  реконструювати  трипільське  житло.  Підлога  і  стеля  являли  собою  дерев’яні платформи, які  були  обмазані  глиною  з  домішками  полови.  Стіни  були дерев’яні,  обмазані  глиною або  саманні.  У  більшості  жител зафіксовано  залишки  інтер’єру:   вдовж  однієї  з  довгих  стін  був  розташований  поміст  шириною  близько  1 м,  на  якому  стояли  великі  зерновики,  склеписті  печі,  невеликі прямокутні  помости. Тут  же  знайдено  округлі  вимостки –  жертовники, які  орнаментовані  різним  візерунком  та  пофарбовані  червоним  кольором. В житлах  знайдено  велику  кількість  цілого посуду,  зернотерки, розтиральники, крем’яні  та кам’яні  знаряддя  праці, відтяжки  ткацького  верстата. За  даними  науковців  в  Тальянках  мешкало  14 - 15 тис. чоловік.
Сьогодні тривають розкопки поселення спільною археологічною експедицією Інституту археології НАН України та державного істориком-культурного заповідника “Трипільська культура”.
Цікаві  знахідки  дали  розкопки  іншого  відомого  поселення-гіганта  на  Черкащині  –  Майданецького.  Починаючи  в  1971  р  поселення  розкопували  М.М.Шмаглій  і  М.Ю.Відейко. Поселення  має  площу – 250-270  га, за  даними  геомагнітної  розвідки  на  ньому  зафіксовано  1575  жител,  хоча  вже  зараз  дослідження  виявили   1700  жител.  Поселення  датується   2900-2700 рр. до н.е.  та  відноситься  до  томашівсько-сушківської    групи.  Житла   на   поселенні   розташовані   4-ма   еліпсоподібними   кільцями,   кожне   з   яких 
дослідники  співвідносять  з  життям  одного  покоління (25 років).  Спочатку  житла  існували  по  всій  площі  поселення,  без  планування,  потім  трипільські  племена  заселили  та   забудували  центр  та два  овали забудови, пізніше були збудовані  останні  два  кільця  овалів,  своєрідних  “жилих  стін”.
План  вказує  на  наявність  в  Майданецькому  вулиць, кварталів, площ,  входів  на  поселення,  оборонних систем  та  ін.  По  уточненим  відомостям  в  Майданецькому  мешкало  до  10 тис. чоловік. Порівняйте  ці  дані  з  показниками  міст  цивілізацій  Давнього  Сходу  і  ви  побачите,  який  високий  рівень  розвитку  був  у  трипільських  племен  на  початку  Ш тис. до н.е. 
На  поселенні  розкопано  біля  50  житлогосподарських  комплексів,  біля  10 тис. кв. м.  На  прикладі  поселення  в  Майданецькому  була  висловлена  гіпотеза  про  вертикальний  розвиток  будівель  в  епоху  мідно-кам’яного  віку.  Житла  трипільців  були  переважно  двоповерхові, а окремі  мали  й  вищі  надбудови.  Вони  займали  площу  від  50  до  300  кв.м. 
Перший  поверх  мав  господарське  призначення.  Тут  виготовляли  кам’яні та крем’яні  знаряддя, вичиняли  шкури, виробляли  посуд, ткали, мололи  зерно  на  жорнах–зернотерках.  На  другому  поверсі  було  кілька  (від 2 до 6) житлових  кімнат  з  печами.  Стіни  штукатурили,  фарбували.  Місцями  розмальовували.  У  1987 р. М.Ю.Відейко  розкопав  кілька  жител,  які  з’єднувалися  стіною-огорожею. Таким чином  жилий  ряд  ставав  оборонною  спорудою.
Керамічний  комплекс  поселення  становить  біля  двох  тисяч  цілих  посудин  і  70  тис.  фрагментів.  Трипільські  гончарі  виготовляли  біля  20  типів  посудин (та інших керамічних  виробів),  які  мали  різне  функціональне  призначення :  для  зберігання  молочних  продуктів  та води,  для готування   та  вживання їжі,  культовий  посуд  та  ін.  В  окремих  житлових  комплексах  було  знайдено  від  20  до  50  посудин. Тут, як  і  в  Тальянках,  представлені  в основному  два  типи  кераміки:  кухонна  і  столова.
Поселення  Майданецьке  проіснувало  близько  150  років  та  загинуло  в  полум’ї  пожежі (вірогідно, при  переселенні на  інше  місце ).
Наступне  поселення  –  Доброводи, воно  розташоване у  с. Доброводи  Уманського  району, на  великому  мису,  обмеженому  балками  і р. Ревухою.  Поселення  має  площу  200 га.  Існувало  на  початку  Ш тис. до н.е. Відноситься  до  томашівсько-сушківської  групи, так  як  Тальянки  і  Майданецьке. План  аерофотозйомки  поселення   Доброводи   найбільш   яскраво   відображає   кільцеву  і   квартальну  систему  забудови   території, 
хоча  частина  поселення  читається  погано  внаслідок  слабої  насиченості,  глибокого  залягання  або  руйнування культурного  шару.  При  знятті топографічного  плану  поселення  нараховано  понад 220  наземних  глинобитних  жител,  які  розташовані  дев’ятьма  кільцями  на  значній  відстані  одне  від  одного.  Внаслідок  розкопок  та  розвідок  з’ясовано,  що  житла  на  поселенні були невеликі, прямокутні, одноповерхові. Стіни  оштукатурені  білою, жовтою  та  червоною  фарбами.
Дослідники  вважають,  що  жителі трипільських  поселень-гігантів  обробляли  землю  площею 4 -5 тис. га.  Вирощували  три  види  пшениці  (тверду, м’яку  й   спельту ),  два  види  ячменю (голозерський  і  плівчас-тий), овес, горох, сочевицю, просо. Займалися  трипільці і садівництвом. Вірогідно,  вирощували  абрикос, сливу, аличу.  Звідки  трипільські племена  сприймали  ці культури? Встановлено,  що  культурні  рослини  з’являлися  на нео-енеолітичних  поселеннях  Європи  з передньоазіатського  землеробського центру  разом  з  давньоземлеробськими племенами, а потім  тривалий  час  використовувалися  у  господарстві  трипільського суспільства .
Крім  землеробства, трипільці  займались  приселищним  скотарством,  значну  роль  відігравало  також мисливство  й  збиральництво.
Серед  знахідок  на  поселенні  Доброводи  привертають  увагу  великі  розписні  зерновики, які  вражають  своїми  розмірами  і  довершеністю  виконання. Вся  поверхня  ангобована.  Орнамент  нанесений  в  верхній  частині  тулуба  та  представляє  собою  триярусну  композицію, характерну  для  трипільської  орнаментації, що  відображає триярусний  поділ світу, який  був  у  світогляді  трипільців.
Всього за  даними Т.С.Пассек,  у трипільській  культурі  існував  21  тип  посудин. Крім  різноманітного  посуду, керамічний  комплекс  Трипілля  включає  антропоморфну  та  зооморфну  пластику,  модельки  жител, “саночок”, кріселець,  столиків,  амулети, прикраси  та  інші  вироби  з  глини. Найбільш  чисельна  з  них  антропоморфна пластика.
Слід  зазначити,  що  в трипільській  антропоморфній  пластиці  домінують жіночі  зображення, тоді  як  чоловічі  фігурки зустрічаються дуже  рідко. Для  чого використовували  трипільці    жіночі статуетки? Чому  серед  них  немає  практично  цілих  фігурок? Розділяють  фігурки  багаторазового  і  одноактного  використання. Перші  – крупні, добре  виготовлені, орнаментовані;  другі  – грубі,  прості,  розбивалися  в  ході  обрядів, наприклад “умираючої  та  оживаючої” природи.  Культові  обряди  відбувалися  як  у звичайних 
житлах (де концентрація  жіночих  статуеток  буває  досить  великою), так  і  в спеціалізованих  місцях.  Знаходять  їх   і  в культурному  шарі  поселень,  і  на  вівтарях,  і  в  похованнях  дітей (наприклад, на Вихватинському  могильнику).
Дослідивши  всебічно  антропоморфну  пластику, Т.Г.Мовша  виділила  декілька  її  груп:  статуетки, пов’язані  з  культом  родючості    зернових  культур; з культом  родючості  полів  і  лісів;    з  продовженням  роду  (“вагітні” статуетки); берегині домашнього  вогнища; “прохачки”;  чоловічі  фігурки (жерці).
Усі  відомі  в  Трипіллі  модельки  жител  відтворюють  або  зовнішній  вигляд  двоповерхового  будинку  або  внутрішній   інтер’єр  другого  поверху  житлового  приміщення  з  піччю  для  випікання  хліба. Серед  знайдених  на  Черкащині відомі  дві  модельки  трипільських  жител  –  із  с.Розсохуватки Тальнівського  району  і  із с. Попудня  Монастирищенського району. Перша  зображає  двоповерхову  будівлю  з  балконом  над  входом,  круглим  вікном  в  задній  стінці  другого  поверху. Вірогідно,  вона  пов’язана  з  обрядом  будівництва нового  житла. Друга  дає  інтер’єр   приміщення:  справа  від  дверей  –  піч,  зліва  –  місце  для  помолу  зерна,  де  розташовані  три  посудини  – зерновики  та  фігурка  жінки,  яка  розтирає  зерно  на  зернотерці,  поруч – хрестоподібний  жертовник.  Дослідники  вважають,  що  ця  моделька  пов’язана  з  родинним  обрядом  випікання  хліба,  із прагненням  давніх  хліборобів  магічними  діями  забезпечити  рясний  урожай.  Одна  така  моделька  приходиться  на  декілька  жител. Як  правило,  вони  знаходяться  біля  домашнього  вівтаря,  який  був  тільки  у  центральних  житлах.  В  них  жили  найстаріші  члени  родини,  які  виконували  функції  жерців.  Дії  магічних  обрядів  розповсюджувалися  і  на  сім’ї   сусідніх  жител.
На  трипільських поселеннях  Черкащини   досить  часта  знахідка  –  модельки  “саночок”. Їх  призначення  могло  бути  двояке:  як  культові  вироби  і  як  іграшки.
Досить  різноманітна  і  трипільська  зооморфна  пластика,  незважаючи  на  те,  що  по  чисельності  вона  значно  менша  за  антропоморфну.  Домінують  зображення  різних  свійських  тварин:  бика  з  великими  рогами,  корови  з повним  вим’ям,  барана,  козла,  свині  і  собаки. Ліпні  голівки  цих  тваринок  нерідко  прикрашають  посудини,  які  служили  для  приготування  їжі.
Особливе  місце   в  ідеологічних  уявленнях  трипільців  займали  бик  і  собака.  Бик  був  у  трипільців  проявленням  культу  сонячного  божества. Собака  –  охоронець  посівів   і  житла, помічник на охоті. Трипільцям був присутній культ  святості  житла  та  домашнього  вогнища, з  яким  пов’язані  модельки  жител.
Відповідну  роль  продовжують  відігравати  мисливські  культи,  які  знайшли  відображення  в  розписах  на  кераміці  і  в  зооморфній пластиці.
Для  орнаментації  трипільської  кераміки  характерні  трьох’ярусні  композиції,  які  свідчать  про  триярусний  поділ  світу  на  землю,  небо  та  “небеса”  (або  “верхнє  небо”), якими  управляла  велика  космічна  володарка.  Вона  зображувалася  на посуді  у  вигляді  “личин”  з  очами-сонцями.
В  світогляд  трипільців  ввійшли  всі  чотири  виміри:  довжина,  ширина (земля  розорана “повздовж  і  поперек”), висота  (висота  світу, який  зникає  в  “небесах” ),  час  (безперервний  рух  світу).
Орнаментація  трипільців  була  суспільним  явищем,  яке  давало  можливість  розповісти  про  відношення  до  світу  та  об’єднати  людей  для  різних   спільних  дій. Деякі вчені вважають, що це була вже піктографічна писемність. Трипільське  мистецтво  можна  вважати  частиною  загального  східноєвро-пейського  мистецтва.  Але  порівняно  з  іншими  культурами, воно  досягло  більш  високого  рівня  розвитку, в чому  полягає  його  історичне  значення.

Городище було виявлено у 1950 році  відомими українським археологом О.І.Тереножкіним. У 1955 р. тут  були здійснені перші археологічні розкопки експедицією ІА АН України за участю історичного факультету Московського університету ( Б.М.Граков).
Відноситься до чорноліської  культури, назва якої походить від Чорного лісу на Кіровоградщині, де у 1949р. вперше було виявлено та досліджено городище цієї культури. Пам’ятки чорноліської культури займають лісостеп між Дністром і Дніпром та основну частину басейну р.Ворскли на Лівобережжі. Культура належить до перехідного періоду від пізньої бронзи до раннього заліза, склалася на основі місцевої білогрудівської  культури. Для населення чорноліської культури характерним було проживання в неукріплених селищах. Виняток  становить  лише  басейн  р.Тясмину,  де  пізній  чорноліській  час  представлений   великою  кількістю
городищ:  Залевкинське,   Лубенецьке,  Полуднівське,    Сокирнянське,   Грушківське,   Суботівське,    Яницьке,
Адамівське, Калантаївське та Московське. Укріплення цих городищ споруджувалися переважно на мисах корінних берегів річок. Основою городищ було кругле укріплення діаметром 40-100 метрів, навколо якого будувався вал з захисною стіною. Остання складалася із невеликих клітей, зроблених у вигляді зрубу. Вздовж валу копався рів. Фортеці правили за сховища. Поява укріплених городищ в басейні Тясмину, за думкою вчених, пов’язана з появою на південних територіях іраномовних войовничих кіммерійців, які прийшли на Україну із Азії.
Суботівське городище розташоване на західному кінці села, на правому високому березі р.Суботь. Його північно-західна половина була обкопана в давнину з двох сторін глибокими ровами  і має в плані круглу форму. Ця частина укріплення має назву «Малий городок» або «Кінське копито». Діаметр городка 85-100 метрів. Тут на початку ХХ ст.  при оранці було знайдено скарб:  у великому  горщику   знаходилися бронзові вудила і велика кількість круглих гладеньких бронзових бляшок.
На схід від «Кінського копита» знаходиться інша, більша за площею, частина городища, яка називається «Великим городком». В плані вона  має форму трикутника зі сторонами 200 метрів. Загальна довжина городища – біля 300 метрів, ширина в різних частинах – від 50 до 200 метрів.
Під час археологічного дослідження городища  були виявлені  матеріали  катакомбної культури епохи бронзи, дві прямокутні землянки перехідного етапу від білогрудівської до чорноліської культур, 5 землянок передскіфського часу, кераміка зарубинецької культури. Це свідчить про існування тут поселень до створення укріплень та після загибелі Суботівського городища.
Розкопки городища дали велику кількість цілого та відновленого з уламків глиняного посуду: тюльпановидні горщики, чорнолощені корчаги, великий та середні лощені кубки, миски. Серед цікавих знахідок – гарно випалені глиняні «цеглинки» (можливо, для склепіння печі) та уламки прямостінних жаровень (для готування їжі). Глиняний посуд показує спадкоємність білогрудівської та чорноліської культур. Про це свідчать й інші знахідки з городища: шліфовані провушні сокири та крем’яні вкладища для серпів.
Серед археологічного матеріалу виділяються багато глиняних уламків, форми для відливання бронзових прикрас, насамперед, бронзових браслетів зі спіральним орнаментом. Два таких браслети знайдені у скарбі в землянці  № 4, поруч  з  бронзовим кельтом  та  залізним теслом. До речі, знахідка бронзового кельта була дуже
важливою: вона довела, що кельти не є предметами імпорту із заходу, а пов’язані з розвитком культури стародавнього населення Середнього  Подніпров’я. А знахідка залізного тесла засвідчила час появи в Подніпров’ї виробів із заліза.
На Суботівському городищі  знайдено багато ллячок, лійок, фрагментів  тиглів, які свідчать про те, що  городище було одним із бронзоливарних  центрів  передскіфскього часу в лісостеповому Правобережжі.
На городищі широко використовувалися вироби з кістки та рогу. Знайдені кістяні шила, наконечники стріл, вироби для вуздечки, палії та бляшки, пряслиця, підвіски-амулети та ін.
На початку 1970-х років дослідження Суботівського городища продовжилися, і серед найцікавіших знахідок того часу слід назвати, насамперед, біметалевий меч.
Відновлені розкопки городища були лише у 1994 році зусиллями спільної археологічної експедиції ІА НАН України, НІКЗ «Чигирин» та дослідників із Німеччини під керівництвом В.І.Клочко. Розкопки, проведені за найновітнішою науковою методикою, стали новим  етапом у вивченні однієї із найцікавіших пам’яток чорноліської культури.
Отже в ході археологічних розкопок поселення з’ясовано, що культурний  шар поселення  поділяється  на два яруси. Нижній   відповідає часу переходу від білогрудівської культури пізньої бронзи до чорноліської культур ранньозалізного віку. Житла наземні та заглиблені. Останні представлені  землянками  глибиною до 1 м. Вони мали  прямокутну  форму, довжиною до 10, шириною до 6 м. Підлога  горизонтальна, але іноді знижується до середини, де трапляються залишки вогнища. Кухонний посуд представлений горщиками, частіше тюльпаноподібної форми, прикрашеними валиками і проколами  по  краю. Виділяються   столові  посудини  з  залощеною  поверхнею: черпаки, келихи, корчаги, орнаментовані  різними  наліпками  та  поясками  із  зубчастих  та лінійних  візерунків.
Цікавими знахідками на городищі є скарби: один складався з деталей бронзового кінського спорядження; другий – з  бронзових   прикрас: браслетів, сережок, парних бляшок, пронизок, намиста; третій – з бронзового кельта, залізного тесла і двох бронзових браслетів із спіральною орнаментацією; четвертий – сталевого меча з бронзовим руків’ям, браслетів, сережок, скроневих кілець, бляшки та невеликих злитків бронзи.
Датується городище ХІ-VІІІ ст. ст. до н.е.
Дослідження Суботівського городища мало велике значення для вивчення  розвитку культури праслов’ян,
ядро формування  якої знаходилося  в  Середньому Подніпров’ї, куди  входять і землі Чигиринщини. Знахідки металевих виробів  дали  можливість науково кваліфікувати всі  відомі  до  цього  різні  матеріали пізнього бронзового віку, що походили із випадкових знахідок та зібрань.
Встановлено також той факт, що передскіфський період в історії культури землеробських племен в лісостепу поділяється на два хронологічних етапи: білогрудівський (ХІІ-ІХ ст.до н.е.) та чорноліський (ІХ-VІІІст. до н.е.).
Спадкоємність генетично пов’язаних культур пізньої бронзи та раннього  залізного віку  чітко  простежується, зокрема, в еволюції місцевих форм кераміки, її орнаментації. Ця культурна традиція продовжує тут  розвиватися і пізніше, переростаючи у VІІ ст. до н.е. в культуру «скіфів-орачів» Геродота, що проживали за скіфського часу в лісостеповій зоні між Дніпром і Дністром.

Мотронинське  городище  –  одна  з  найбільш  відомих  пам’яток  скіфського  часу  на  території  не  лише  Черкаської  області,  але  й   України.  Назву  городище  дістало  від  Мотронинського  монастиря,  що  існував  на  його  території  протягом  декількох  останніх  століть  та  зіграв  визначну  роль  в  історії  України. За  скіфського  часу  в  Середньому  Подніпров’ї  існувало  декілька  великих  городищ,  що  були  центрами  економічного,  суспільного  та  духовного  життя  лісостепового населення.  В  басейні  Тясмина  таким  городищем  було  Мотронинське. 
Знаходиться  городище  в  урочищі  Холодний  Яр  між  селами  Жаботин  і  Мельники  серед  густого  лісу (за  скіфського  часу  городище  не  було  покрите  лісом),  на  підвищенні,  оточеному  глибокими  байраками-ярами.  Площа  городища  становить  200  га   і  складається  з  внутрішнього  та  зовнішнього  укріплення  разом  з  ділянками  пересіченої  балками  та  ярами  місцевості. Зокрема,  балкою,  де  течуть  річечки  Їгнатівка  та  Онуфріївка,  що  слугували  основним  джерелом  водопостачання  на городищі. Площа  внутрішнього  укріплення  складала 70  га. Найбільш  укріпленою була  південна  і  південно-західна  частини  городища  Висота  зовнішніх  валів  сягає  тут  10,5 м, глибина  ровів  –  4-6  м  при  ширині  12-15 м.   За  валами,  мабуть,  вздовж  давніх   шляхів,   розташовані   три    групи   курганного   могильника  –  Східна,   Західна,   Центральна
(близько  60  насипів).  Внутрішнє  укріплення  городища  було  розділене  валом  на  дві, приблизно  рівні, частини,  що  відповідало  родоплеменному  розподілу  його  мешканців.  Зовнішній  вал,  заліснений  віковими  деревами,  зберігся  дуже  добре.  За  винятком  кількох  в’їздів  (воріт)  він  впродовж  трьох  кілометрів  ніде не  переривається.  У  цьому  валі  знайдено  кілька  розгалужених  підземних  ходів  і  печер  пізньосередньовічного  часу,  дослідження  яких  через завали  поки  що  неможливе.
Дослідники  вважають,  що  Мотронинське  городище  виникло  в  VІ  ст.до н.е. В басейні  Тясмину  знаходиться  чимало  менших  за  розміром  аналогічних  городищ,  поява  яких  пов’язана  з  приходом  в  степи  України  кочових  іраномовних  власне  скіфських  племен,  що  несли  загрозу  автохтонному  землеробському  лісостеповому  населенню.  Це  був  час,  коли  в  результаті  скіфської  експансії  на  зміну  невеликим  городищам  чорноліської  культури,  зведеним  для  захисту  від  кімерійців,  споруджується  ряд  таких  могутніх  укріплень, як  Пастирське, Мотронинське, Шарпівське, Плескачівські, Трахтемирівське  та  інші  городища. Під  час  небезпеки  в  них  можна  було  сховатися  людям  з  їх  майном  і  худобою, а наявність  джерел  дозволяла  довго  витримувати  облогу.
Як  визначна  пам’ятка, Мотронинське  городище  привертало до  себе  не  одне  покоління  дослідників. У 1898  та  1901  рр.  невеликі  розкопки  на  городищі  провів В.В.Хвойка.  Він  виявив  земляний  вал з  рештками  згорілих  дерев’яних  споруд  і глибокий  рів. Цікавим  відкриттям Хвойки  був  глиняний  жертовник  круглої  форми, діаметром  1 м,  що  мав  вигляд  стовпа, верхня  частина  якого  була  прикрашена  рельєфними  концентричними колами. У кінці  ХІХ  ст.  городище  було  обстежено  О.О.Бобринським, який  вперше  опублікував  його  детальний  план.
Опис  городища  знаходимо  у  І.І.Фундуклея, Л.І.Похилевича, О.О. Бобринського. Тут працювали  такі  відомі  археологи, як  І.В.Фабріціус, О.І.Тереножкін, В.О.Іллінська. З  1988  по  1996  рр.    городище  досліджувалось  археологічною  експедицією “Холодний  Яр” Інституту Археології  АН  України під керівництвом С.С.Безсонової.  На  жаль,  за  браком  коштів   дослідження  пам’ятки  тимчасово  припинилося.
За  час роботи  експедиції “Холодний  Яр” була  відкрита  площа  3500  кв.м  у  межах  внутрішнього  укріплення, а  також  розкопано  10  невеликих  курганів  поблизу городища (С.А.Скорий, 1988, 1990 рр.).
Період  розквіту  городища  припадає  на  другу  половину VІ –  початок V  ст.  до  н.е.  У  цей  час, більш  за  все,  були   зроблені   зовнішні   оборонні   споруди,  що  вимагало  участі  великої  кількості  людей, а  також 
заселені  окремі  ділянки  між  внутрішнім  та  зовнішнім  валами.  Не  виявлено  ознак  раптової  загибелі  городища.  Очевидно,  його  населення  з  якихось  причин  переселилося  в  інші  місця.
Археологічні  розкопки  на  городищі  виявили  також  матеріали інших  історичних періодів: черняхівської культури (фрагменти  кераміки),  піньківської  ранньослов’янської  культури (напівземлянка з ліпним  горщиком, ліпний  горщик  і  срібна  пряжка),  знахідки  давньоруського  часу (бронзове  окуття піхов  кинжалів, залізний  наральник),  матеріали   ХVП-ХVШ  ст. (польська монета 1660 р., мідні  російські  монети пер.пол.ХVШ ст., господарча  яма  з  керамікою і пічними  кахлями кінця ХVП-поч.ХVШ ст.,  надгробок  одного  з  ігуменів  монастиря  ХVШ ст.).
У  скіфський  час  найбільш  заселеним  було  внутрішнє  укріплення, а також  ділянка  попід  зовнішнім  валом  поблизу  давніх  в’їздів  до  городища.  Житлові  та  господарські  споруди  розташовувались  “кущами”  без  певної  системи.
Один  з таких  “кущів”  займав  площу 500  кв.м  Він  складався  з  чотирьох  невеликих  напівземлянкових  приміщень, одного  великого  наземного  житла  та  23  господарських  споруд. В  наземному  житлі,  що  займало головне  положення,  на  долівці  було  виявлено  глиняний  жертовник  у  вигляді  круга  діаметром  до 1м,  прикрашеного  концентричними  заглибленнями.  Під  завалом  глинобитно-каркасних  стін  та  на  долівці  знайдено  15  посудин,  переважно  ліпних,  пряслиця,  кам’яний  брусок   та  ін.  Недалеко  від  жертовника  знаходилася  яма  від  вогнища  з  кухонними  залишками,  серед  яких  вперше  на  городищі  знайдено  глиняну  фігурку  тварини,  можливо,  бика.  Поблизу  житла  цікавими  виявилися  дві  ямки  з  культовими  залишками. В  одній  були  кістки  великої  рогатої  худоби, в іншій  -  уламки  приблизно  30  глиняних  кор-жів.  По  бронзовому  наконечнику  стріли  житло  датується  початком  V ст. до н.е. 
Житлові  споруди, відкриті  на  городищі, належали  до  різних типів:  наземні  прямокутної  або  підпрямокутні,  напівземлянки  круглої, овальної, підпрямокутної  форми,  іноді  зі  стовпом  всередині  для  покрівлі  з  очерету,  хмизу,  що, можливо,  мала  конічний  верх.  Стіни  земляні, глинобино-каркасні або зрубні. Вогнища  – за  житлами, всередині  –  лише  невеличкі,  відкриті  жаровні  для  зігрівання  і  освітлення  житла  –  у  вигляді  глиняних  підвищень  округлої  форми. Наземні  житла  були  більшими,  загладжені  з середини  і  побілені,   долівка   часто   вкрита   шаром   обпаленої  глини.  На  жаль, через  погану  збереженість 
жител  розміри  та особливості  їх  конструкції  дослідникам  важко  було  з’ясувати.
Уламки  глиняних  жертовників  знаходили  на  різних  ділянках  городища.  Очевидно,  вони  були  в головних  домогосподарствах  “кущів”,  і  грали  роль  святилищ  общинно-територіальних  культів.
В центрі  внутрішнього  укріплення  в  найвищій  частині  знаходилася  “священна  ділянка”  –  місце  відправлення  громадських  культів  продовж  довгого  часу.  Тут,  під  розораним  зольним  пагорбом  діаметром  до 30  м  був  прямокутний  котлован  площею  30  кв. м  і  глибиною  1  м  із  залишками  численних  жертвоприношень  або  колективних  трапез  у  вигляді  прошарків  попелу,  сажі,  обпалених  кісток  тварин  та  глини. На  думку  дослідників  городища,   це  було  місце  громадського  культу,    пов’язаного  із  хтонічними (тобто тими,  що  мають  відношення  до  землі,  підземного  світу  і  родючості  в  широкому  розумінні)  культами. 
Археологічні  дослідження  дозволили  з’ясувати,  що  жителі  городища  займалися  землеробством, скотарством, мисливством.  Про  розвиток  землеробства  лісостепового  населення  скіфського  часу  свідчить  велика  кількість  ям-зерносховищ  глибиною  2-3  м  від  поверхні,  де  зберігали  зерно  в  снопах.  Відбитки  злакових  культур  траплялися  на  денцях горщиків, пряслах, глиняних коржах. Це – просо, ячмінь, пшениця,  жито.  Зустрічалися  уламки  зернотерок  та  невеликі  залізні  серпи, кам’яні  розтиральники. 
Про  велике  значення  скотарства  у  господарстві  предків  стародавніх  слов’ян  говорять  знахідки  великої   кількості  кісток  тварин,  зокрема,  великої  рогатої  худоби,  коней,  свиней  та  собаки.  Кістки  бла-городного  оленя,  зайця,  тура,  бобра,  ведмедя,  лося  та  вепра  свідчать  про  полювання  заради  м’яса.  Був  знайдений  цікавий  уламок  кістки  оленя  чи  лося, в  якій  застрягло  вістря  стріли.
Серед  інших  знахідок  на  городищі  цікаві  вироби,  виготовлені  з  бронзи  та  заліза.  Залізних  знарядь небагато, але  вони  високоякісні.  Це  –  серпи,  ножі,  шила,  голки, пробійники, тесла  та  ін.  Застосовували  цементацію, гартування.  Частина  речей  виготовлена  із  високоякісної  сталі.  Із  бронзи  виготовляли  наконечники  стріл  та  прикраси  –  шпильки,  браслети,  сережки. За останніми підрахунками на поселенні за 9 польових сезонів знайдено: 62 вістря стріл, 28 ножів, 25 шила, 3 голки, 4 пробійника, 1 свердло, 1 тесло, 3 серпи, 16 шпильок, 5 браслетів.
Унікальною  знахідкою  на  території  Холодного  Яру   є  бронзовий  шлем  ранньоскіфського  типу,  виявлений  під  час  оранки, але  він  знайдений  не  в  центрі, а  далеко  від  городища. Можливо,  він  походить 
з  розораного  кургану. Плавлення  та  обробка  металів  здійснювалися, очевидно,  на  городищі.  Знайдені  залізні  шлаки, шматки  плавленого  заліза, флюси,  напівфабрикати.
85-90%  керамічного  посуду  складає  ліпний  посуд, за час розкопок знайдено 43 000  його фрагментів. Типи посуду  такі  ж,  як  і  в  чорноліській культурі. Проте зменшується  кількість  лощеного  посуду,  прикра-шеного  врізним  орнаментом.  Це –  тюльпаноподібні   горщики,  біконічні  корчаги,  лощені  черпаки, миски  тощо.
На  городищі  знайдено  батага  уламків  античного  посуду (біля 6500),  зокрема  із  Ольвії.  Це  –  амфори,  горщики,  глечики,  кіліки.  Зустрічаються  і  фрагменти  дорогих  чорнофігурних  посудин,  зокрема,  світильників  та  лутеріїв. Уже в друг.чверті V ст. до н.е. на городищі простежується  відсутність  імпортного  посуду.  Очевидно, саме  в  цей  час  приходить  період  запустіння  городища,  що  спричинилося  загальною  кризою  суспільства  лісостепової  смуги  Дніпровського Правобережжя  внаслідок  агресії  степових  кочовиків.
Вчені  вважають,  що  землеробське  населення  Лісостепу  скіфського  часу  було  тим  автохтонним  підгрунтям, на основі  якого  на  рубежі  н.е.  в  Середньому Подніпров’ї, до південних територій якого відносяться  землі  басейну р.Тясмин,  сформувалося  ядро  східнослов’янських  племен,  носіїв  так  званої  зарубинецької  культури ( Ш ст. до н.е. - І ст. н.е.).
Треба  сказати  і  про  курганний  могильник,  що  розташований  навколо  городища. Він  знаходиться  в  густому  листяному  лісі, на території, що  лежить на  захід  та  південь  від  городища.  Місцевість  у  районі  могильника  в  основному  рівнина,  за  винятком  ділянки  на  південний захід  від  городища,  що  характеризується  пересіченим  рельєфом,  балками,  ярами. Уперше  план   могильника  був  знятий О.О.Бобринським  у  90-х  рр. ХІХ ст, він  включав  23  насипи. У 1899  році  В.В.Хвойкою  і Б.І.Ханенком  було  розкопано “декілька  курганів”, на  жаль,  яка-небудь  конкретна  інформація  про  результати  тих  розкопок  не  збереглася. В 1988  році  експедицією “Холодний Яр”  була  проведена  перевірка  та  коректування  плану  Мотронинського  городища, виданого  ще  О.О.Бобринським. Було  здійснено  і  досліджено  територію могильника,  що  дало  відомості  про  60 насипів, які  утворюють  три  курганні  групи: Східну (23 насипи), Центральну (7 насипів) та Західну (30 насипів). Насипи  більшості  курганів  поросли  деревами. Найбільш  великі  кургани  мають  сліди  пізніх  грабіжницьких  розкопок  у  вигляді  великих  розпливчастих  воронок  у 
центрі  насипу. Експедицією  було  розкопано  10  курганів: №№ 2,4,5 в Східній групі, № 28 в Центральній, №№ 41-42, 44-47  в  Західній. Розкопки дали  такі  результати.
П’ять  курганів  було пограбовано  в  минулому   шляхом  вертикальних  лазів. Майже  всі  кургани  споруджені  в  один  прийом  із  червонуватого  ґрунту,  в  насипах  зустрічалися  кістки  тварин, фрагменти  посуду, вуглики, грудки  глини та ін. – решки  поховальної  церемонії. У  4  курганів  були  відсутні  поховальні  споруди, вчені  вважають  їх  символічними  похованнями  - кенотафами . У 6 інших  були  виявлені  ґрунтові  ями  у  центрі  підкурганної  поверхні без яких-небудь  слідів  перекриття  могил. В двох курганах  поховані  підлітки, в одному – жінка.
Похованих  супроводжував  досить  скромний  інвентар: уламки  стінок посудин, фрагменти  горщиків, корчаг, миски, невеликої чашечки  та  ін. Виключенням  був, вірогідно,  курган № 42, могила якого  відрізнялася  великим  розмірами, але  на  жаль  він  був  повністю  пограбований.
Датування  розкопаних  курганів  – VІ –V ст.ст. до н.е.    Проведені  дослідження  могильника  посіяли  деякі  сумніви  щодо  належності  його  населенню  Мотронинського  городища (порівняно  невелика  кількість  курганів  для  поселення  площею  200 га,  заселеному  з  кінця VП  по  початок V ст. до н.е,  датування  окремих  могил  часом  більш  пізнім, ніж  час  функціонування  городища,  окремі риси  обряду, які  знаходять  аналогії  у  степовому  кочівницькому  світі та ін.). На  думку  вчених,  розв’язати  ці  сумніви  допоможуть  тільки  подальші  розкопки.
В 2001-2002 рр. проводились розкопки  Мотронинського городища, валу навколо нього та одного з самих великих курганів “Скіфська могила” спільною українсько-польською археологічною експедицією. З результатами роботи цієї експедиції можна ознайомитися під час екскурсії в музеї археології Національного історико-культурного заповідника  “Чигирин”.

Княжа  Гора -  відоме  городище,  що  розташоване  за 7 км на південь від м. Каніва.  Воно  займає  видовжену  мисоподібну  гору  з  стрімкими  схилами,  що  тягнеться на  350  м  від  корінного  берега  до  русла 
Дніпра, підносячись  над  його  рівнем  на  63 м.  З  двох  боків  гора  оточена  глибокими  ярами. Поверхня  гори  нерівна, в багатьох  місцях  вона  по  краях  зсунулася  вниз  і  має  в  середньому  ширину  14-25 м.
Мисову  частину  гори,  що  прилягає  до  Дніпра,  займав  дитинець, від  укріплень  якого  збереглися  за  140 м від  кінця  гори  залишки  валу  та  рову.  На  іншій  частині  гори  містився  окольний  град – посад, від  укріплень  якого  збереглися  з  напільного  боку  незначні  залишки  двох  валів  та  ровів.  Поблизу  підніжжя  гори  розташовувалося  неукріплене   селище.
Протягом  другої  половини  ХІХ  і  на  початку ХХ  ст.ст.  на  Княжій  Горі  жителями  сусіднього  с. Пекарі  знайдено  багато  ювелірних  виробів,  які  у  них  скуповували  різні  спекулянти.  Значна  частина  цих  юве-лірних  виробів,  що  потрапляла  згодом  до  колекціонерів,  була  врятована. Частина  ж  була вивезена  за  кордон, і зараз  зберігається  в  європейських  музеях  і  приватних  колекціях.
Скарбошукання  привело  до  руйнування  культурного  шару  пам’ятки  на  значній  площі.
Перші  розкопки  на  городищі  провів  у 1876 році  Д.Я.Самоквасов, у 1891, 1892 та 1899  рр. воно досліджувалось М.Ф.Біляшевським. Під час  цих  розкопок, які  охопили  всю  площу  дитинця, виявлено  багато  речей, у тому  числі  золотих  і  срібних,  а  також  відкрито  залишки  житлових  та  господарчих споруд.
З 1958  року  Княжу  Гору  досліджувала експедиція  кафедри археології Київського  державного  університету  ім. Т.Г. Шевченка  під  керівництвом  Г.Г Мезенцевої. Розкопки  проводились  на  посаді, на  сусідній горі, де  було  виявлено і частково  досліджено  могильник  давньоруського  часу, на  дитинці  городища.                                                    
Розкопками  встановлено, що  по  краю  дитинця  розташовувалося  по одному  ряду  житлових  і  господарчих  споруд.  Напівземлянкові  житла  з  глинобитними  печами  мали  звичайні  для  того часу  розміри – довжина їх  стін  не  перевищувала  5  м.  Всього  на  дитинці  виявлено  понад  30  жител.  Залишки  господарських  споруд  мали  вигляд  округлих  ям  діаметром  1-1,2 м , глибиною 1-1,5 м. Вони  призначалися  для  зберігання  різних  припасів.  У  них  виявлено  залишки  хлібних  злаків,  подекуди  риб’ячі  кістки.  Відкрито  також  прямокутні  заглиблення  від  господарських приміщень  більш  значних  розмірів.
Всі  будівлі,  що  знаходилися  на  дитинці в останній  період  його  існування, як  і  укріплення,  згоріли.  Залишки  їх  перекриті   шаром   вугілля   і   попелу,  шматками  обвуглених  деревин.  Крім   напівземлянок,  на 
дитинці, без сумнівно,  були  і  наземні  споруди, які  повністю  згоріли.  Про  наявність,  зокрема,  церковної  споруди  свідчать  знахідки  п’яти  залізних  хрестів  із  загостреними  нижніми  кінцями, а  також  інші  речі  церковного  призначення.  Посередині  дитинця, між  будинками, проходила  вулиця. На  посаді, який  теж  загинув  під  час  пожежі,  напівземлянкові  житла розташовувалися кількома  рядами.  Житла  мали  розміри  3-4  х  3,5-4,5 м  і  були  заглиблені  у землю на 1,2-1,25 м  У  кожному  житлі,  в  кутку,  стояла  піч,  з  округлою  черінню, що мала не  рівні  долівки.  В  більшості  випадків печі  були  глинобитними, в окремих  житлах – з каменю.  Біля  жител  знаходились  господарські  приміщення -  прямокутні  льохи  та  округлі  ями  для  зберігання  припасів, які  теж  розташовувалися  рядами. Всього  на  посаді  відкрито  25  жител.
Речовий  матеріал  на  Княжій  Горі  виявився  досить  багатим.   Із  землеробських  знарядь  знайдено  7  наральників і  лемешів,  7  чересел  від  плуга,  8  кіс,  10 серпів,  20  заступів, кілька  мотик. Із  зернових  куль-тур  траплялися  залишки  жита, проса, гречки, вівса. Під  час  розкопок  нерідко  зустрічалися  кам’яні жорна  для  розмолу  зерна, а  також  обвуглені  грудки  борошна.  Судячи  з  кісток  домашніх  тварин, тут  розводили  коней, волів, корів, свиней,  кіз, а також  займалися  птахівництвом.
Ремісничі  знаряддя  представлені  цілими  наборами  ковальських слюсарських  та  деревообробних  інструментів,  які  вказують на існування  тут  майстерень   з  різних  галузей  ремесла.  На  дитинці  виявлено  два  ковадла, кілька  молотків, ковальські  щипці, зубила, пробійники, уламок  точила та ін. Пам'ятками  ювелірного  ремесла  є  кам'яна  формочка  для  відливання  прикрас, бруски  міді.  Знайдено  деревообробні  інструменти: 18 сокир (цілих і уламків), 12  тесел, 8 буравчиків, 5  стругів, лучкову  пилку, стамеску.
Мешканці  городища  займалися  також  мисливством, рибальством, бджільництвом. У культурному шарі  зустрінуто  кістки  диких  кабанів, оленів, ведмедів, зайців  та лисиць. З рибальських знарядь  знайдено  близько  150  залізних  гачків,  15  залізних остів, понад  50  свинцевих грузил. Про  заняття  бджільництвом  свідчать  три  залізні  медорізки.
До  пам’яток  торгівлі  належать  ваги  з  гирками,  давньоруські й  візантійські  монети  та предмети  східного  та причорноморського  походження – деякі  прикраси,  культові  вироби,  кісточки  фініка,  морські  мушлі.
Серед  залізних  побутових  речей  знайдено:  близько  100  ножів, близько 200  замків, понад  150  ключів, кілька  ножиць  та  інші  предмети.
Крім  глиняного  посуду, під  час  розкопок  зустрінуто  кілька  мідних  казанців  і  чаш, а також  уламки  двох  точених  дерев’яних  чаш.  З  культових  речей  знайдено  бронзові  свічники, панікадила,  різноманітні хрести, багато  медальйонів  із  зображенням  святих  тощо.
Прикраси  представлені  скроневими  кільцями, сережками, кольтами, лунницями,  шийними  гривнями,   браслетами, перснями. Більшість  цих  виробів  виготовлена  із  золота  та  срібла  і  оздоблена  високохудожньою зерню, сканню,  яскравими  візерунками  з  емалі  і  черні.  Значна  частина  їх  знайдено  в  скарбах, яких  виявлено на  Княжій Горі  –11.
Серед  предметів  озброєння:  близько  600  залізних наконечників стріл, 20 наконечників  списів, кілька  мечів  та  шабель.
У  культурному  шарі  знайдено  розрізнені  кістки, в тому  числі кілька  десятків  черепів несподівано загиблих, що свідчить про  воєнний  напад, внаслідок  якого  городище  згоріло  і  життя  на  ньому  остаточно  припинилось під час монголо-татарської навали.

Пам’ятки   ХVІ-ХVШ  ст.  Чигирина  є  визначними  пам’ятками  не  лише  для  Чигиринщини  і  Черкащини, але й  для  України.
Чигирин  знаходиться  на  правому  березі  річки  Тясмин та  має  вигідне  географічне  положення.  Найдавніші   згадки  про  місто  належать  до першої  половини  ХVІ ст.  Про  нього  згадується,  як  про  один  з  козацьких  зимівників,  який  мав  невелику  фортецю.
Зростання  Чигирина  і  перетворення  його  на  одну  з  наймогутніших  фортець  ХVП ст.  найтісніше  пов’язано  з  іменем  Богдана  Хмельницького,  який  став  у  1638  році  чигиринським сотником, а  згодом – з 1648 р.  –  гетьманом  війська  Запорізького.  Чигирину  Б.Хмельницький  надавав  особливого  значення.  Зовсім  скоро  він  стає  резиденцією  гетьмана, яка  в  роки  Визвольної  війни  стає  фактичною  столицею  України.
Мандрівник  П.Алепський   зазначає,  що  Чигиринська  “міська   фортеця    не    має   собі   рівної   по  всій 
країні  козаків  по  своїй  височині,  величині  гори,  на  якій  вона  побудована,  по  своїй  обширності  та силі  боліт  і  води, що  її  оточують.  З  цієї  причини  вона  дуже  могутня… Однак  зараз  зруйнована”.
Невдовзі  опис  фортеці і свої  яскраві  враження  залишає  й  турецький  мандрівник Евлія  Челебі:  “Зараз  це  міцна  фортеця,  що  має  три  ряди  стін.  Розташована  на  землях  польських, вона  знаходиться  під  владою гетьмана Дорошенка  і  має  сорок  тисяч  озброєного  війська.  Цитадель  її  стоїть  на  стрімкій  скелі.  Навкруги  фортеці  три  ряди  непрохідних  ровів.  Фортеця  розташована  на  великому  острові,  направо  і  наліво  від  нього  перекинуті  наплавні  дерев’яні  мости.  В  цитаделі  стоять  будинки  солдат-козаків…  там  же  арсенал,  чудові  гармати, монастир  із  дзвіницею,  схожою  на  башту”.  У  нижньому   місті   Челебі   нараховує  десять   тисяч   будинків  з  верхніми  поверхами, а  також  двадцять  сім  дзвіниць. “…Той,  хто  побачить  навколо  цієї  фортеці  знаряддя  війни  і  різні  сатанинські  пристосування,  рогатки,  щити,  щипці  для  ядер,  самостріли,  вкрай  здивується.  Через  рів,  що  оточую  передмістя,  течуть  води  Тясмина, і в тих  водах  видно  різноманітні  піки, менабі  і  стальні  луки.  Тут  і  сам  хитроумний  сатана  був  би  вражений, якби  бачив  ці  знаряддя  знищення…”
Смерть  Богдана  Хмельницького  стала  початком  занепаду  Чигирина.  Роз’єднанні  українські  землі, часті  чвари  власних  гетьманів,  боротьба  за Україну  Польщі, Росії  та Туреччини  знекровлювали  український  народ  та  його  столицю.  І  хоча  в  1677  році  Чигиринська  фортеця  була  відбудована  на  зразок  найновіших  оборонних  споруд  Європи  за  проектом  військового  інженера  Патріка  Гордона,  уже  в  1678  році  вона  була  знищена  в  результаті  руйнівних  турецьких  походів  на  Україну. 
Після  турецьких  походів  Чигирин  втрачає  своє  попереднє  значення  військового та  політичного  центру  України.
“З часу  Турецької  війни  Чигирин  залишився  в  руїнах  і  запустінні, а  із  гетьманської  столиці,  із  міста  раніше  славного  своїми  укріпленнями,  зробився  мізерним  містечком,  про  яке  важко  повірити,  щоб  через  нього  билися  дві  стотисячні  армії”, -  писав  у  середині  ХІХ століття  в одній із своїх  книг  І.І.Фундуклей.
У  кінці  ХІХ  ст.  Замкова  Гора, що  височіє  в  центрі  Чигирина,  входить  до  реєстру  пам’яток,  опублікованого  в  книзі  В.Б.Антоновича “Археологическая  карта  Киевской губернии”  як  залишки  городища.  Тут  же  дається  опис  знахідок  на  Кам’яній  Горі  та  поблизу  її  підніжжя :  кам’яна  баба,  хрести,  бронзові   наконечники   стріл,  поодинокі   монети   та  скарби   з  польських,  шведських,  російських,  ризьких,
пруських  та  інших  монет,  переважно ХVП ст.
І  хоча  Чигирин  дуже  часто  згадувався  в  історичних  джерелах,  проте  археологічно  довгий  час  не  вивчався.
Вперше  залишки  фортеці на  Богдановій  Горі  були  досліджені  на  початку  ХХ  ст.  В.В.Хвойкою.   У  1954  році  вийшла  книга  відомого  вченого  Г.Н.Логвина “Чигирин-Суботів”,  де  узагальнювалися  підсумки  архітектурно-археологічних  розкопок  середньовічного  Чигирина   1953 р.  На  Богдановій  Горі  Г.Н.Логвин  виявив  залишки  потужної  оборонної  стіни  ХVІ-ХVП ст...,  що  була  викладена   з  місцевого  каменю-пісковику.
У  1972-73 рр.  розвідки  й  розкопки  в  Чигирині  здійснила  експедиція  у  складі  київських  археологів  Р.О.Юри  та  П.А.Горішнього.  На  схилах  Богданової  Гори  в  шурфах  і  траншеях  дослідникам  часто  траплялись  кахлі, уламки  жолобкової  цегли,  фрагменти  керамічного  посуду  ХVП  ст.,  покритого  зеленою  та  жовтою  поливою.  У  нижньому  місті  були  виявлені  залишки  згорілого  житла.  Там  було  знайдено  скелет  дитини,  яка, очевидно,  загинула  під  час  пожежі,  що  спричинилася  облогою  міста  в  1677-78  рр.
З  1989  р.  археологічні  дослідження  в  Чигирині  відновилися.  Метою  досліджень  було  виявлення, археологічне  вивчення  архітектурно-археологічних  залишків  оборонних,  житлових  та  інших  споруд  часів  Визвольної  війни ,  їх  реставрації,  реконструкції,  створення  експозиції,  присвяченої  життю  та діяльності  Богдана  Хмельницького.  Дослідження  проводилося  у зв’язку  з  Постановою  Ради  Міністрів   України  про  створення  Чигиринського  історико-культурного  завсідника  на  честь  400-річчя  від  дня  народження  Богдана  Хмельницького.
Головним  об’єктом  розкопок  залишалася  Богданова  Гора.  Протягом  1989-92  рр.  були  продовжені  дослідження  гетьманської  фортеці,  зокрема,  тюремної  башти  Петра  Дорошенка. Тут,  на  горі,  було  відкрито  три  приміщення.  Одне  з  них,  трикутної  форми, очевидно,  було  місцем  ув’язнення.  Стіни  споруди  потужні,  викладені  з  кам’яних  брил  на  вапняковому  розчині.  З  цього  приміщення  вів  вхід  до  іншого,  площею  200  кв.м., стелю якого було вимуровано у вигляді склепіння.  Можливо,  тут  зберігалися  боєприпаси.  Знайдено  понад  100  ядер  від  гаківниць  та  гармат  різного  калібру,  свинцеві  кулі,  деталі  замка  від  крем’яної  рушниці,  бойова  сокира, залізний  наконечник  стріли, а  також  побутові  речі:  бруски  для  точіння  ножів,  ножі,  підкови  від  козацьких  чобіт,  люльки,  скляні  вироби,  залізна  однозуба  похідна 
виделка, зв’язка  залізних  ключів, цвяхи  тощо.  З  цього  приміщення  можна  було  потрапити  до  іншого  підземелля,  звідки  східці  вели  прямо  на  подвір’я  фортеці.   В ньому знайдено кахлі від печей та уламки посуду ХVІІ ст. У  верхній  частині  стіни  центрального  приміщення  розкриті  залишки  гарматних  амбразур.  Тут  дослідники  пропонують  продовжити  розкопки  після  консервації відкритих  споруд,  щоб  згодом  здійснити  їх  реконструкцію.
У 1994  році  дослідження  башти  Дорошенка  продовжувалося. Пошуки  оборонної  кам’яної  стіни  не  увінчалися  успіхом.  Натомість  на  певній  глибині  були  розчищені  згорілі  та  зотлілі  дерев’яні  конструкції  від  зрубів  оборонних  стін.  Конструкції  добре  збереглися.  На    думку   дослідника   П.А.Горішнього,   це  були   залишки   однієї    з  дерев’яних  веж  старої  фортеці,  про  знищення  залишків  якої  під  час  будівництва  нової  писав Патрік  Гордон.
Археологічні  дослідження  проводилися  і  в  нижньому  місці.  Вдалося  розкопати  на  розі  вулиць М.Грушевського  і  В.Леніна  залишки  кількох жител  ХVП-ХVШ ст.  та  10  господарських  ям.  У  заповненні  жител,  ям  та  на  площі  розкопу,  знайдені  фрагменти  горщиків,  мисок,  кахлів,  козацьких люльок,  виробів  з  гутного  скла,  ручка  скляного  келиха  зеленого  кольору,  розвал  світло-сірого  орнаментованого  горщика,  свинцева  куля, біконічне  пряслице,  кахлі  з  рослинним  орнаментом,  ядро  ХVП ст.  Зустрічались  уламки  обмазки, печини,  шлаків, кістки  домашніх  тварин тощо.
Археологічними  розвідками  в  Чигирині були  виявлені  залишки  оборонних  ровів  і  валів, зафіксовано  частину  мурованої  з  каменю  оборонної  стіни та  залишки  земляних  споруд  на  схилах  Богданової  Гори, що  входили  в  систему  укріплень  фортеці.
Одночасно  велися  дослідження  і  по  вулиці  Леніна (напроти  заводу  продтоварів). Виявлено  два  стародавніх  колодязя.  В  засипці  виявленого  тут  оборонного  рову  було  знайдено  чавунне ядро, аналогічне  знайденим  в  башті  Дорошенка.  Знайдені  уламки  полив’яного  посуду  ХVП-ХVШ ст.  та  фрагменти  круглого  віконного  скла.
На  схилах  Богданової Гори  було  виявлено  залишки  фундаментів  невеликої  церкви.  На плані  Патріка  Гордона  вона  зазначена  як  Петропавлівська  церква.  За  його  свідченням  тут  був  похований  Київський  митрополит  Йосип  Нелюбович-Тукальський ,  що  був “переслідуваний  і  польським  урядом  за  непохитність  в  православ’я,  і  росіянами  за  любов  до  хороброго  і  заповзятого  Дорошенка”  та інші  шановані  особи.
Згадана  церква  була  мурованою,  майже  квадратною  за  планом  із  трикутними  фронтонами,  високою  щипцевою  покрівлею. Церква  мала  два  входи. Із  археологічного  матеріалу  траплялася  кераміка, майже  цілий  горщик  світло-сірого  кольору,  розписаний  коричнево-червоною  глиною.  Знайдені  кістки  від  людського  скелета  та домашніх  тварин.
Залишки  церкви    вивчалися  і  в  наступні  роки. Проте  у зв’язку  з  відсутністю  коштів зараз неможливо здійснити   її  консервацію  та  музеєфікацію.
У 1993-94  рр.  в  нижньому  місті  досліджувалися  і  залишки  козацького  цвинтаря  ХVІ-ХVП ст., населення  Чигирина  цієї  доби.  Всього  відкрито  260  поховань.
Дослідження  залишків  козацького  цвинтаря  з  такою  кількістю  поховань  проведено  вперше  в  цьому  районі,  і  подальше  вивчення  археологічних  та  антропологічних  матеріалів  має  важливе  наукове  значення,  зокрема,  у  визначенні  етнічних  ознак  цього  населення  та  матеріальної  культури ХVП ст.
Як  визначила  київський антрополог Т.О.Рудич,  що  досліджувала  останки  похованих,  серед  них простежується  велика  кількість  травмованих  людей.  На  багатьох  скелетах  виявлені  сліди  від  ударів  шаблею,  деякі  черепи  пробито  свинцевими  кулями,  одна з куль  виявлена  в  щелепі  похованого.  На  деяких  людських  кістках  простежені  осколки  ядер,  що  застрягли там.  На  цвинтарі  було  багато  дитячих  поховань.  Не  виключено,  що  більшість  похованих  були  вирізані  під  час  набігів  татар  і  турків,  що майже  повністю  знищували  тоді  місцеве  населення.  Як  свідчить Т.О.Рудич,  чоловіче населення  відзначалося  високим  зростом,  міцною  будовою  тіла з  гарно  розвинутим  рельєфом  м’язів,  що  говорить  про  сильні  фізичні  навантаження.
В ногах  одного  з  небіжчиків  було  виявлено  цілий  горщик ХVІІ ст. При  одному  з  жіночих  поховань  знайдені   підківки  від  чобіт,  залишки  шкіри від  взуття,  срібна  каблучка  та  три  заколки  від  зачіски.  Серед  речей,  що  супроводжували   похованих, археологи  відкопали  свинцеві  кулі, наконечники  стріл, бронзові  гудзики, намисто,  залишки керамічного  світильника ХVІІ ст.
У 1994  р. зроблена  унікальна  знахідка  –  залишки  тканин і  фрагменти  одягу.  Це  передня  частина  жіночої  блузи,  прикрашеної  мереживом,  а також головний  убір  із  парчевої  тканими. Цікаві  бронзові  застібки  для  одягу.  Деякі  поховання  супроводжувалися  монетами. Сьогодні ці унікальні речі можна побачити в музеї Б.Хмельницького.
Під  час  розкопок,  окрім  похованих,  була  виявлена  велика  кількість  фрагментів  кераміки  ХVІІ ст.  Скупчення  великої  кількості  керамічного  матеріалу,  на  порівняно  обмеженій  площі  розкопу,  свідчить  про  раптове  припинення  людської  діяльності, в даному  разі, у результаті  військового  нападу,  що  підтверджується  такими  знахідками, як  гарматні ядра  та  кулі.
Посуд,  яким  користувалися  мешканці  Чигирина, був різноманітний:  горщики, миски, тарелі, друшляки сковорідки,  глечики,  баньки,   ринки,  макітри,  чаші, кубки, свічники, датовані  переважно ХVІІ ст. Чигиринський  керамічний  посуд, прикрашений  ангобом,  фарбою різних  кольорів  та  відтінків,  різнокольоровою  поливою,  розмаїттям  візерунків,  що  покривали  різноманітний  за  асортиментом  посуд,  переконує  нас  в  існуванні  високого  рівня  керамічного  виробництва та  вишуканих  естетичних  смаків  населення  Чигиринщини.
Дослідження  козацького  цвинтаря  ускладнюється тим,  що  переважна  більшість  похованих  була  розкидана  і  знищена,  або  перекрита  фундаментами  Присутственних  місць  –  адміністративних  приміщень  царської  Росії, збудованих  тут  на  початку ХІХ століття  на  козацьких  кістках  в  прямому  розумінні  слова.  У засипці  ям  майже  по  всій  площі  розкопів  виявлена  велика  кількість  перелопаченої  землі,  вугілля  й  попелу,  що  потрапляли  в  могили. Очевидно, цвинтар  ще  в  ті  часи  поширився на  потужне  згарище, що  утворилося  після  пожежі  в Чигирині   під  час  турецької  облоги  в  1678 р., описаної в літописних  джерелах  і  щоденнику Патріка  Гордона.
Останки  небіжчиків,  після  часткового  дослідження  цвинтаря,  були    перезахоронені  під  Богдановою  Горою.  Над братською  могилою  захисників  та жителів  Чигирина  в  ХVП ст.  стоїть  зараз  Каплиця. Вона  побудована  неподалік  від  місця, де  стояла  церква  в ім’я  Преображення Господнього, а  тепер  знаходиться  головний  корпус  музею Богдана Хмельницького.     
У  перспективі передбачається дослідити  залишки  оборонної  башти, вали  і  рови  нижнього міста,  що  збереглися  в  деяких  місцях  до наших  днів, підземні  ходи,  фундаменти  культових  споруд. Важливим моментом  стане  дослідження  залишків  мосту ХVП ст. на Тясмині.
У 2005-2006 рр. проводилися розкопки у сквері Б.Хмельницького з метою пошуків резиденції гетьмана. Було виявлено кілька цікавих археологічних об’єктів, один з яких – кам’яні фундаменти, ймовірно, будинку І.Виговського – планується музеєфікувати. Цікаві знахідки із розкопок – скляні імпортні вази, монети, кахлі та
ін. – експонуються сьогодні в музеї Б.Хмельницького.
Хоча  Чигирин  в  археологічному  відношенні  вивчений  недостатньо,  та  уже  в  існуючих  матеріалах  вимальовується обличчя  козацького  столичного  міста, що було одним  із  непохитних  осередків  православ’я  в  боротьбі  проти  покатоличення  та свободи українського  народу.

Пам’ятки  Суботова  часів  козацької  доби, як  і  Чигирина,  є  визначними  для  всієї  України.
Суботів  відомий, перш  за  все,  як  батьківщина  Богдана Хмельницького.  Про  час  заснування  села  точних  відомостей  не  збереглося.  Відомо  тільки,  що  вже  на  початку ХVП ст. воно, як  хутір,  входило  до  складу  Чигиринського  староства.  За  часів  Богдана Хмельницького  Суботів, як улюблена  резиденція гетьмана,  швидко  розростається.  Основні  будівельні  роботи  в  замку  були  здійснені  після  1648  р. Укріплений  двір  гетьмана, оточений  двома  валами  і  ровом,  був  справжнім  замком,  що  мав  бойові  вежі.  Площа  двору  становила  понад  2  га. Посередині  стояв  кам’яний  палац. Руїни  замку  зберегалися  ще  до  1830  р. і  були  замальовані  в 1826 році  художником    Сплетсером.  У  1830  році  залишки  замку  були  розібрані  на  будівництво  Медведівського  монастиря.
З  архітектурних  пам’яток  ХVІІ ст.  в  Суботові  збереглася  лише  Іллінська  церква,  збудована  в  1653 р. Богданом Хмельницьким  напроти  палацу. В ній  він  і  був  похований  у  1657 році, про  що  є  згадки  в  літописах  Самійла  Величка,  Григорія  Граб`янки,  Самовидця.
Із археологічних пам’яток збереглася територія замчища Богдана Хмельницького із фундаментами споруди ХVІІ ст., а також комплекс пізньосередньовічних та інших знахідок, що були знайдені тут під час розкопок замчища та церкви.
Перші археологічні дослідження в Суботові  на прилеглій території до Іллінської церкви проводилися у 1921 році професором Української академії наук І.Я.Стелецьким. Метою розкопок було виявлення поховання Богдана Хмельницького. З невідомих причин, знехтувавши літописні дані сучасників гетьмана про місце поховання Хмельницького, вчений провів розкопки біля одного з кам’яних хрестів. При  цьому  було  виявлено 
скелет  молодого чоловіка, бедрову кістку і фалангу пальця, які  виднілися  на боковій стінці  розкопу окремо від основного поховання. На основі знахідок професор зробив висновок, що це кістки підміненого Богдана, викинутого з могили поляками у 1664 році і вдруге перепохованого козаками вже не в церкві, а біля кам’яного хреста.
Вперше дослідження замчища було проведено у 1953 році.  Тоді  були  відкриті  фундаменти  невеликої  кам’яної  споруди,  що, очевидно,  була  залишками  вежі.  Можливо,  споруда  мала  господарське  призначення. Вивчалися  також  архітектурно-конструктивні  особливості  Іллінської  церкви  шляхом  зовнішнього  зондування  її  фундаментів. Автор архітектурно-археологічних досліджень 1950-х рр. Г.Н.Логвин запропонував загальний вигляд Суботівського замчища за часів Богдана Хмельницького, який і зараз не втратив свого наукового значення.
Наступні археолого-архітектурні  дослідження замчища та Іллінської церкви припадають на 1969-73 рр. Експедицію Інституту археології АН УРСРС очолювали Р.Юра, М.Кучера, П.Горішній.
У  1970  році  Слов’янською  експедицією  ІА  НАН  України  під  керівництвом  Р.О.Юри на  Суботівському  замчищі  досліджувалися  оборонні  споруди.  Дослідникам  вдалося  з’ясувати,  що  зовнішній  вал  всередині  мав  дерев’яні  конструкції  –  зруби.  Первинна  ширина  рову  становила  7 м, глибина  3  м.  В  південній  частині  замчища  виявлені  рештки  фундаменту  великої  кам’яної  споруди,  ймовірно,  гетьманського  палацу.  Поряд  з ними  знайдено  багато  уламків  полив’яної  черепиці, круглого  віконного  скла, керамічного  і  скляного  посуду,  орнаментованих  кахлів ХVП ст.
На  північ  від  замчища,  поблизу  зовнішнього  валу,  відкрито  залишки  керамічного  виробництва  у  вигляді  скупчення  шматків  перепаленої  глини  та  керамічного шлаку.
У зв’язку  з реставрацією  Іллінської  церкви тут  також  були  проведені  археологічні  дослідження. Було ретельно досліджено вівтарну частину церкви та місце поховання гетьмана. Виявлено, що домовини Б.Хмельницького тут немає.
В західній частині розкопу  розчищено  частину плити або великого каменю, можливо, покладеного зверху поховальної ями. У східній частині на глибині 1,7 м біля фундаменту  знайдено  частину обгорілої дошки розміром 0,5 х 0,12 м, можливо, з дерев’яної домовини. Тут же знайдено невеликий  шматок  майже  зітлілої  тканини,  а  в  проломі  фундаменту – кістку  з  людського  ребра.  На глибині  2 м розчищені контури, а
потім  яма, яка за своїми  розмірами 0,7 х 2,2 м свідчить, що тут  було  поховання, яке пізніше  пограбовано і викинуто. В фундаменті археологи знайшли два проломи, через які сюди проникли грабіжники і, ймовірно, через ці проломи було витягнуто наверх домовину, про що свідчать знахідки в проломі.
В  західній  частині  церкви  виявлені  залишки згорілого житла  ХІ ст.  Біля  фундаменту  північної  стіни  розчищено  два  поховання  у  дерев’яних  домовинах.  На  одному  з  кістяків  збереглись  залишки шовкового  пояса, за  яким  поховання  датується  ХVІІ ст. До  розкопок  в Іллінській  церкві  не  було  відомо  про  існування  тут інших  поховань, крім  Богдана  Хмельницького. Дослідники  вважають,  що поховання  належать  членам  родини  гетьмана  або  представникам  козацької  старшини.
В шурфі біля напівколони на глибині 1 м 90 см  виявлено поховання в зотлілій дерев’яній домовині. Належить воно чоловікові 40-45 років, збереглося  погано, знайдено хрестик із шкіри.
Після ретельних досліджень виявлених в церкві поховань, їх рештки було повернуто на місце поховання, а при настиланні підлоги  з  пісковику  кожна  могила  виділена  підвищенням.
В  західній  частині  церкви  виявлені також  залишки  згорілого  житла  ХІ ст. А біля вівтаря  відкрито  глибоку  яму,  заповнену  вапняковим  розчином, камінням, цеглою  ХVІІ ст. Там  же  знайдено  уламки  престолу,  закладеного  під  час  спорудження  храму.  За  даними  дослідження,  давня  підлога  церкви  була  дерев’яною.  Матеріали  розкопок,  а  саме:  уламки  полив’яної   черепиці,  архітектурних  деталей,  різнокольорового  круглого  віконного  скла, – є  цінним  джерелом, за яким  можна  відтворити  первісний  вигляд  Іллінської  церкви.
У  1972  р.  Суботів  досліджувався  середньовічною  експедицією  ІА АН  України на чолі з М.Кучерою і П.Горішнім.  В  північно-західній  частині  замчища  закладено  кілька  траншей  з  метою  вивчення  оборонних  споруд.  Встановлено,  що  нижня  частина  схилу  ескарпована.  Після  зруйнування  замку  площадка  була  підсипана  на 1,3 м. На  території  замчища  була  виявлена  зруйновна  піч  з  великою  кількістю  кахлів  ХVІІст.,  вкритих  геометричним  та  рослинним  орнаментом,  уламки  козацьких  люльок, глиняного  та  скляного  посуду,  цегла,  вироби  з  металу  та  польська  монета  ХVІІ  ст. 
Всередині  церкви  було  виявлено  ще  кілька  чоловічих  поховань.  Зокрема,  поблизу  вівтаря,  в  південно-східній  частині  храму,  відкрито  пограбоване  поховання  ХVІІ ст.
На  жаль,  в  1970-ті  роки  дослідження  Суботівського  замку  припинилися.  Відновлені  вони  були  уже  в 
1990-ті  роки.  Розкопки  виявили, крім  матеріалів ХVІІ ст., які  вже  згадувались  раніше,  цікаві  знахідки  епохи  бронзи  та  слов’ян  VІІІ-Х ст.ст.
За  браком  коштів  вивчення  резиденції  Богдана Хмельницького  в  Суботові  тимчасово припинено.  Проте  з  уже  відомих  матеріалів  можна  скласти  загальне  уявлення  про  Cуботівську  фортецю  та  життя  її  мешканців  в  ХVІІ  ст.

Під час підготовки та проведення археологічної подорожі пам’ятками Чигиринщини ми хотіли б звернути вашу увагу на рекомендації, що пов’язані зі специфікою саме археологічної подорожі. Адже загальні рекомендації ми вже подавали в попередніх випусках “Золотої підкови Черкащини”.

Рекомендації та поради, пов’язані зі специфікою  археологічної подорожі:

- аудиторія, з якою вам потрібно буде працювати в ході подорожі, повинна бути  не тільки зацікавлено, а й хоча б трохи підготовленою. Тому, на наш погляд, не погано було б під час підготовки до подорожі (або під час її проведення) ознайомити аудиторію з основними історичними епохами, дати загальні відомості про археологію, про основні види  археологічних пам’яток та категорії знахідок, про відомих археологів тощо;
- необхідно враховувати специфіку археологічних пам’яток власну підготовку і фахову кваліфікацію, заздалегідь продумати свою розповідь та різноманітні форми роботи з  відвідувачами під час огляду давніх поселень та могильників. Адже часто це нічим не примітна місцевість, без яскравих архітектурних споруд або музейних вітрин;
-  необхідно обов’язково врахувати такий момент: в археологічну  подорож Черкаським  краєм включено багато археологічних пам’яток. Частина їх є пам’ятками національних  або державних заповідників і має
статус загальнодержавної пам’ятки. Частина  давніх поселень та могильників є пам’ятками археології місцевого значення і  взяті на облік в Археологічній інспекції управління культури Черкаської обласної державної адміністрації. Території багатьох  археологічних пам’яток району вилучені із землекористування  і  охороняються  державою. Тож, під час відвідання археологічних об’єктів,  необхідно враховувати ці чинники та поводитися на давніх поселеннях відповідним чином. Суворо забороняються будь-які дії, що призводять до порушення культурного шару давніх пам’яток;
-   звертаємо вашу увагу також на те, що збір підйомного матеріалу, який ми пропонуємо здійснювати на
окремих поселеннях, не варто проводити, коли ви, як організатор подорожі або екскурсовод,  не маєте відповідної кваліфікації. Адже тільки кваліфікований археолог з багаторічним досвідом польової роботи може  на високому рівні здійснити збір підйомного матеріалу, зафіксувати місця його знаходження та інші необхідні параметри;
-    якщо ви під час подорожі натрапили на велику кількість  знахідок, що лежать на поверхні, рекомендуємо
краще звернутися зразу ж по закінченню подорожі до фахівців, вказати їм місце знаходження археологічних артефактів; 
- коли  ви все ж таки зібрали підйомний матеріал, то після подорожі обов’язково  потрібно здати до Черкаського обласного краєзнавчого музею, до Археологічного музею Черкаського Національного університету імені Б.Хмельницького, до Археологічної інспекції управління культури Черкаської облдержадміністрації або до іншої відповідної установи, де працюють археологи;
- при цьому обов’язково  зафіксуйте такі важливі моменти, як: -  вкажіть назву пам’ятки, на якій було виявлено знахідки; - накресліть хоча б схематичну карту місцевості, на якій позначте основні об’єкти (гай, річка, місток, будинок та ін.) та розташування місця ваших знахідок до їх відношення; - вкажіть відстань від якого-небудь із цих об’єктів, котру можна  вимірити  хоча б  кроками; - дайте загальний  опис  знайдених вами артефактів та їх кількість; - добре запакуйте знайдені матеріали, а якщо серед знахідок будуть унікальні, цінні або крихкі  предмети , то  запакуйте їх окремо, бажано в тверді коробки.
- необхідно пам’ятати та довести це до відома подорожуючих, що збір підйомного матеріалу на території будь-якої пам’ятки, а особливо якщо на ній проводяться археологічні розкопки, може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Інколи, після оранки, на поверхню землі дійсно виходить багато археологічних знахідок -
фрагментів кераміки, виробів з кістки, рогу, каменю, кременю, бронзи, заліза.
І на перший погляд, їх необхідно підібрати, адже наступна оранка може знову сховати їх під землю, і вони вже ніколи не стануть відомі   науці. З цього погляду, збереження   археологічних матеріалів зі стародавнього поселення шляхом збору підйомного матеріалу на ньому має  свої позитивні результати. Але лише в тому випадку, коли це проводиться на належному науковому рівні з фіксацією всіх необхідних даних;
- частіше ж збір матеріалів на поверхні  археологічної пам’ятки   може  зашкодити   їй.   Адже місця знаходження навіть  скупчень фрагментів кераміки, свідчить про відповідну насиченість культурного шару поселення, можливо, про розташування  на глибині якихось об’єктів (житла, господарської ями.) та інші моменти. А зібравши  їх, ми відбираємо в археологів важливі факти, які вони враховують під час планування археологічних розкопок;
- ні в якому разі не  намагайтеся покопати культурний шар пам’ятки заради зацікавлення дітей або з метою знайти щось цікаве. Ці роботи суворо забороняються без відповідного дозволу, який надається лише кваліфікованим археологам Інститутом археології Національної академії наук України.
- якщо ваші діти або дорослі туристи зацікавилися і мають бажання прийняти участь у роботі Археологічних експедицій, будь ласка, звертайтесь або до НІКЗ «Чигирин» або Археологічної інспекції, на історичний факультет нашого  університету. Там вам дадуть повну інформацію про експедиції, що діють кожного року на Черкащині, в тому числі й  на Чигиринщині. Гадаю, справжнім зацікавленим в розкопках дітям та дорослим  ніде не відмовлять!
- хочемо також нагадати, що учнівська археологічна експедиція «Молюхів Бугор» вже  10  років працює в Центрі туризму, краєзнавства, екскурсій та спорту учнівської молоді м.Черкаси. В ній приймають участь вихованці нашого закладу, а також учні зі шкіл м.Черкас та Черкаської області. Користуючись нагодою, запрошуємо  всіх зацікавлених!

Антонович В.Б. Археологическая карта  Киевской губернии.- К., 1895, с.111-116.
Археологія Української РСР. Т.І-ІІІ. – К., 1971.
Археология Украинской СССР. Т.1-3.- К., 1986-1987.
Арціховський А.В. Основи археології.- К., 1955.
Бессонова С.С. Український Лісостеп скіфського часу. Історико-географічна ситуація// Археологія, № 1.- с.148-160.
Бессонова С.С., Скорый С.А. Мотрониское городище скифской епохи ( по матералам раскопок 1988-1996 гг.).- К., 2001.- 256 с.
Білецька О.В. Археологічні пам’ятки Чигиринщини та їх охорона. Рукопис.- Чигирин, 1997, с.1-38.
Білецька О.В., Нерода В.В. Проблеми охорони пам’яток архїеологии Черкащини // Пам’ятки та визначні місця Шевченківського краю. Проблеми охороним та дослідження.- Канів, 1997, с.117-121.
Білецька О.В. , Нерода В.В. Пам’ятки доби пізнього середньовіччя Черкащини// Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні.-Вип.7.- К., 1998, с. 139- 143.
Бобринский А.А.  Курганы и случайные  находки близ местечка Смелы.Т.2.- Спб, 1894, с.51-60.
Бунятян К.П. Давнє населення України.-К., 1999.- 226 с.
Горішній П.А., Юра Р.О.Работы субботовской средневековой экспедиции// АО 1972 г.- М., 1973.
Горішній П.А. Археологічні  дослідження  в  Чигирині // Охорона та охоронні дослідження пам’яток археології на Україні.-Вінниця, 1990, с.33-34.
Горішній П.А.,Кучера М.П. Археологічна дослідження в Чигирині й Суботові // Старожитності Русі-України.-К., 1994.
Горішній П.А., Рудич Т.О. Дослідження залишків козацького цвинтаря ХVІІ ст. в Чигирині// Українська держава : витоки та шляхи історичного розвитку.-Київ-Черкаси, 1994.
Горішній П.А. Археологічні дослідження в Чигирині// Археологічні дослідження на Черкащині,-Черкаси, 1995.
Граков Б.С., Тереножкин А.И. Субботовское городище// СА, № 2, 1958, с.164-178.
Граков Б.А. Скифы.- М., 1971.- 169 с.
Граков Б.А. Ранний желейний век.-М., 1977.
Давн історія України.Т.1-2. - К.- 1997-1998 рр.
Даниленко В.Н.Археологические исследования 1956 г. в Чигиринском
районе // КСИА, вып.8.-К.,1959,с.13-22.
Даниленко В.Н.Неолит Укрины.- К.,1969.
Даниленко В.Н. Энеолит Украины.- К., 1974.
Ильинская В.А. Рпннескифские  курганы басейна р.Тясмин.- К., 1975.- 222с.
Клочко В.І., Ковалюх М.М., Мотзенбеккер І. Хронологія Суботівського городища //Музейні читання.- К., 1998,с.96-98.
Ленченко В. Гетьманський замок у Чигирині // Пам’ятки України : історія та культура.- К., 1994, № 3-6.
Логвин Г.Л. Архітектурно-археологические исследование в Чигирине и суботове // КСИА АН УССР, Вып.4.- К.,1955.
Логвин Л.Г.Чигирин-Субоів.-К., 1954.
Максимов Е.В. Зарубинецкая культура на територии УССР.-К., 1982.
Максимов Е.В. Пам’ятники зарубинецького типа в с. Субботов // КСИА. - № 9.- К., 1960.
Мариновський Ю. Мотронинське городище : історія і сучасність// Отчий край : історико-літературний збірник.- К., 1988.
Нераденко Т.М. Кераміка Молюхова бугра// Археологічні дослідження на Черкащині.- Черкаси, 1995, с. 33-42.
Нераденко Т.М.. Розкопки на Молюховому Бугрі в 1994 р. /’ Археологічні дослідження в Україні 1994-1995 рр.-К., 2000, с. 116-118.
Наукова  реконструкція Чигиринського замку на 1678 р. Київський науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури та містобудування.- К., 1992,с. 94.
Національний історико-культурний заповідник “Чигирин”: історія, сьогодення, майбуття. Під ред. Нераденко Т.М.- Черкаси-Чигирин: ПП Чабаненко Ю.А., 2002, 94 с.
Нераденко Т.М., Нерода В.В.Археологічні дослідження пам’яток заповідника // Національний історико-культурний заповідник “Чигирин” : історія, сьогодення, майбуття.- Черкаси-Чигирин: ПП Чабаненко Ю.А., 2002, с. 56-61.
Нераденко Т.М.Дослідження Молюхова Бугра // Феномен Чигиринського краю. – К.: ТОВ “Видавництво Аратта”, 2003,с.42-49.
Нераденко Т.М.Визначні археологічна пам’ятки Черкащини. Навчально-методичний посібник.- Черкаси : СЮТур, 2003,146.
Нераденко Т.М.Дослідження юних краєзнавців// Географія ,краєзнавство, туризм. – К., № 8, 2004, с. 20-23.
Нераденко Т.М. Доба неоліту та енеоліту в Потясминні // Черкащина в контексті історії України.- Черкаси : “Ваш Дім”,  2004, с.45-57.
Нераденко Т.М. Археолого-етнографічна експедиція “Молюхів Бугор” (до 5-річчя дослідницької діяльності ).–Черкаси : СЮТур, 2004, 29 с.
Павленко Ю.В. Передісторія давніх русів у світовому контексті.- К., 1994.
Полтавець В.І. Археологічне  обличчя Чигиринщини// Зоря комунізму.- 30.ІХ.1979 р.
Полтавець В.І., Білецька О.В., Легоняк Б.В. Шолом кубанського типу в правобережному Лісостепу // Археологія.-№ 1.- К.-2000.-с.147-149.
Похилевич Л.И. Сказание о населенных местностях Киевской губернии.-К., 1864.
Самойловский И.М. Субботовский могильник.// КСИА.- №9.-К., 1960. Словник-довідник з Археології.- К., 1996.
Скорий С.А., Безсонова С.С. кургани скіфської доби біля Мотронинського городища// Археологічні дослідження Черкащини.- Черкаси, 1995.
Скорый С., Хохоровски Я. Новый Украинско-Польский археологический проект// Археологічні відкриття в Україні 2000-2001 рр.- К., с. 243-246.
Скорый С., Хохоровски Я. Вторая Полевая компанія Украинско-Польской єкспедиции «Мельники-Холодний Яр»// Археологічні  відкриття в Україні 2002 р..-К., 2003.- с.259-264.
Скорый С.А. Скифы в Днепровской Правобережной Лесостепи.- К.,2003, 161 с.
Сиволап М.П. Астрономічні  святилища  стародавніх індоєвропейців з території Черкащини// Доба.-1998.- № 1.-с. 10-29.
Сыволап М.П. Краткая характеристика памятников ямной культуры Среднего Подніпров’я// Бронзовый век Восточной Европы: характеристика культур, хронологія и периодизация.-Самара, 2001.
Сиволап М.П.Попередні підсумки  розкопок поселення Десятини на Чигиринщині// Історичний феномен Чигиринського краю.-К., 2001, с. 36-40.
Сиволап Л.Г., Сиволап М.П. Праіндоєаропейські пам’ятки Чигиринщини // Черкащина в контексті історії України,- Черкаси, 2004, с. 51-59.
Телєгін Д.Я. Дніпро-донецька культура.-К., 1968.
Телєгін Д.Я. Середньостогівська культура.- К., 1973.
Тереножкин А.И. Поселения  и городища  в  бассейне р. Тясмина // КСИИМК,вып.48.- М., 1952, с.80-98.
Тереножкин А.И. Предскифсикй период на днепровском правобережье.- К., 1961, 247 с.
Тереножкин А.А., Ильинская В.А. Скифская среднеднепровская экспедиция. Мотронинское городище, курганы возле Чигирина// Архів ІА НАН України, № 1970/14.
Тереножкин А.И. Киммерийцы.- К., 1976.
Хвойко В.В. Городища Среднего Приднепровья, их значение, древность и народность // Труди ХІІ АС, Т.І.- М., 1905.
Хвойко В.В.исследование  остатков старинных сооружений в городе Чигирине // Археологическая летопись Южной России . № 5.- М., 1905.
Павленко Ю.В. Передісторія давніх русів у світовому контексті.- К., 1994.
Полтавець В.І. Археологічне  обличчя Чигиринщини// Зоря комунізму.- 30.ІХ.1979 р.
Полтавець В.І., Білецька О.В., Легоняк Б.В. Шолом кубанського типу в правобережному Лісостепу // Археологія.-№ 1.- К.-2000.-с.147-149.
Похилевич Л.И. Сказание о населенных местностях Киевской губернии.-К., 1864.
Самойловский И.М. Субботовский могильник.// КСИА.- №9.-К., 1960. Словник-довідник з Археології.- К., 1996.
Скорий С.А., Безсонова С.С. кургани скіфської доби біля Мотронинського городища// Археологічні дослідження Черкащини.- Черкаси, 1995.
Скорый С., Хохоровски Я. Новый Украинско-Польский археологический проект// Археологічні відкриття в Україні 2000-2001 рр.- К., с. 243-246.
Скорый С., Хохоровски Я. Вторая Полевая компанія Украинско-Польской єкспедиции «Мельники-Холодний Яр»// Археологічні  відкриття в Україні 2002 р..-К., 2003.- с.259-264.
Скорый С.А. Скифы в Днепровской Правобережной Лесостепи.- К.,2003, 161 с.
Сиволап М.П. Астрономічні  святилища  стародавніх індоєвропейців з території Черкащини// Доба.-1998.- № 1.-с. 10-29.
Сыволап М.П. Краткая характеристика памятников ямной культуры Среднего Подніпров’я// Бронзовый век Восточной Европы : характеристика культур, хронологія и периодизация.-Самара, 2001.
Сиволап М.П.Попередні підсумки  розкопок поселення Десятини на Чигиринщині// Історичний феномен Чигиринського краю.-К., 2001, с. 36-40.
Сиволап Л.Г., Сиволап М.П. Праіндоєаропейські пам’ятки Чигиринщини // Черкащина в контексті історії України,- Черкаси, 2004, с. 51-59.
Телєгін Д.Я. Дніпро-донецька культура.-К., 1968.
Телєгін Д.Я. Середньостогівська культура.- К., 1973.
Тереножкин А.И. Поселения  и городища  в  бассейне р. Тясмина // КСИИМК,вып.48.- М., 1952, с.80-98.
Тереножкин А.И. Предскифсикй период на днепровском правобережье.- К., 1961, 247 с.
Тереножкин А.А., Ильинская В.А. Скифская среднеднепровская экспедиция. Мотронинское городище, курганы возле Чигирина// Архів ІА НАН України, № 1970/14.
Тереножкин А.И. Киммерийцы.- К., 1976.
Хвойко В.В. Городища Среднего Приднепровья, их значение, древность и народность // Труди ХІІ АС, Т.І.- М., 1905.
Хвойко В.В.исследование  остатков старинных сооружений в городе Чигирине // Археологическая летопись Южной России . № 5.- М., 1905, с.98-99.
Шапошникова О.Г. Ямная культурно-историческая общность// Археология Украинськой ССР.Т.І.- К., 1985.
Шовкопляс І.Г. Основи археології.- К.,1972.
Юра Р.О. Дослідження в Суботові в 1970 р.// АО.- № 3- 1971.
Юра Р.О., Горішній П.А. Археологічні дослідження в Суботові // Українській історичний журнал.- К., 1971, с.155-156.


За консультаціями та довідками звертайтеся за адресою:

18000, м.Черкаси, вулиця Смілянська, 132.
Телефони 63-65-33, 8-097-297-77-68.
Черкаська обласна Мала академія наук України
(Нераденко Тетяна Миколаївна).