НСКУ

Події Української революції 1917–1921 рр. на Черкащині

   З Черкащиною – унікальним історико-культурним регіоном держави, пов’язано багато ключових подій вітчизняної історії, життя і діяльність видатних постатей України. Черкаський край з давніх часів відігравав важливу роль у державотворчих процесах на українських землях.

   Особливе місце в історії краю, як і усієї України, посідають події Української революції 1917–1921 рр. В той буремний час Черкащина була одним із регіонів розгортання національно-визвольної боротьби, а черкащани брали активну участь у відновленні української державності. У квітні 1917 р. у Звенигородському повіті було створено перший загін Вільного козацтва, на повітовому з’їзді затверджено його організаційну структуру. Загони Вільного козацтва сформувалися ткож у Канівському, Уманському та Черкаському повітах і згодом набули поширення в Україні. У жовтні 1917 р. у Чигирині відбувся Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва. В подальшому козаки Черкащини брали активну участь у повстаннях проти радянської влади, входили до складу Армії УНР. У червні 1918 р. за участі козаків Вільного козацтва розпочалося Звенигородське збройне повстання.

Маніфестація на підтримку Центральної Ради в Каневі, 1917 р.

  Потужним осередком селянсько-повстанського руху проти загарбників (німецьких окупантів, денікінців, більшовиків) став Холодний Яр, який згодом набув загальноукраїнського значення у боротьбі за українську державність. Повстанська територія – Холодноярська республіка, мала високий рівень воєнної організації, власне самоврядування. Завдяки волелюбному характеру жителів та природно-географічним особливостям Холодний Яр становив для радянської влади неприступний бастіон.

   У кінці 1919-го – на початку 1920-го років територією краю проходив підтриманий черкащанами героїчний Перший Зимовий похід Армії УНР.

   Черкащина – батьківщина багатьох видатних державних і військових діячів Української революції 1917–1921 рр. Серед уродженців краю – міністр закордонних справ і міністр юстиції, голова уряду УНР, заступник голови Директорії, президент УНР в екзилі А.М. Лівицький, міністр морських справ УНР контр-адмірал М.І. Білинський, посол УНР у Греції Ф.П. Матушевський, заступник головнокомандувача Армії УНР О.О. Загродський, генерали Армії УНР Ю.Й. Тютюнник, А.М. Вовк, Г.М. Базильський та багато інших визначних постатей революції.

  Тема Української революції 1917–1921 рр. особливої актуальності набула у зв’язку відзначенням згідно Указу Президента України 100-річчя цієї вікопомної сторінки історії українського державотворення. На Черкащині передбачено комплекс заходів із вшанування пам’яті подій революційної доби. Зокрема, планується відкриття пам’ятників і пам’ятних знаків, створення нових та оновлення діючих музейних експозицій, проведення науково-практичних конференцій, тематичних виставок архівних документів, видання збірок документів і матеріалів, навчальних посібників, проведення патріотично-виховних заходів, присвячених 100-річчю подій Української революції.

   У реалізації цих заходів активну участь бере обласна організація та місцеві осередки Національної спілки краєзнавців України. Складовою частиною цієї роботи є дослідження та висвітлення революційних подій на сайті «Краєзнавча Черкащина».

  У пропонованому користувачам сайту розділі «Наш край в часи Української революції» розпочинається публікація матеріалів, в тому числі й черкаських краєзнавців, з історії Черкащини цього періоду. Сподіваємось, що вони допоможуть усім, хто займається вивченням минувшини рідного краю, сформувати цілісне уявлення про революційні події 1917–1921 рр. на Черкащині, участь наших земляків у боротьбі за незалежність і соборність України та їхню військову звитягу.

   Матеріали розділу будуть постійно поповнюватися.

1917 РІК

Падіння самодержавства. 

Початок 1917 року ознаменувався бурхливим розвитком суспільно-політичних процесів. Набираюча сили стихійна хвиля народного невдоволення, переросла у революцію, яка в масштабах усієї Росії традиційно вважається буржуазно-демократичною. Однак революційні події в Україні, виходячи з особливостей їх розвитку, дедалі більше  набували національно-демократичного характеру.

Доведених до відчаю робітників столиці Російської імперії Петрограда у лютому 1917 року підтримали солдати запасних полків, які чекали відправки на фронт. 24 лютого у місті розгорнувся масовий страйковий рух, розпочалися сутички з поліцією, а вже 27 лютого самодержавство впало і влада зосередилася в руках Тимчасового комітету Державної Думи. Після зречення царя Миколи ІІ в країні фактично встановився республіканський лад. Блискавичність перемоги над царизмом була зумовлена передусім гострими політичними, соціально-економічними та національними проблемами, слабкістю реально існуючої влади. Прискорила події і Перша світова війна.

Українці Петрограда 12 березня 1917 року вийшли на вулиці російської столиці і засвідчили не лише свою підтримку новому ладові, але й виразно показали свою органічну присутність та вагомість у вирішенні долі країни. «Блискуче проведена українська демонстрація в Петрограді 12 марта, – писала газета«Речъ», – звернула на себе увагу широких верств народу й не можна не зазначити з чуттям глибокого задоволення цього її значіння. Бо українське питання є тепер одним з найважливіших питань, що стоять перед російською демократією».

Маніфестація на Софіївській площі у Києві на підтримку Центральної Ради. 19 березня 1917 року

За тиждень, 19 березня 1917 року, вже в Києві 100 тисяч громадян з українськими національними прапорами взяли участь в святковій маніфестації. «Серця усієї української громади, – згадував В. Винниченко, – були переповнені тоді щирою надією й вірою в недалеке й світле майбутнє».

На Черкащині про зречення царя і перемогу Лютневої революції в Петрограді стало відомо  вже в перших числах березня 1917 року. На той час на території України практично було ліквідовано органи царської адміністрації і владу перебрали призначені Тимчасовим урядом губернські і повітові комісари (ними переважно стали голови земських управ). У Києві утворилася Центральна Рада, яка згодом стала впливовим органом представницької влади. До її першого складу, сформованого у березні 1917 року увійшли уродженці Черкащини С.О. Єфремов та А.І. Яковлів.

     Члени Центральної Ради: Сергій Єфремов - народився в с. Пальчик, нині Катеринопільського району (ліворуч) та Андрій Яковлів - народився в м. Чигирин (праворуч)

Навесні 1917 року в Україні діяли три носії владних повноважень – представники Тимчасового уряду, Центральна Рада і ради робітничих і солдатських депутатів. У містах Черкащини, насамперед повітових, на початку березня формуються громадські комітети, які розглядалися Тимчасовим урядом як представницькі органи місцевої влади, а виконавчу владу здійснювали голови земських управ, які набули статусу комісарів Тимчасового уряду. Одночасно виникають альтернативні органи влади – ради депутатів.

Так, у Черкасах 8 березня 1917 року на міських зборах представників підприємств міста було утворено Черкаську Раду робітничих депутатів. Її очолив один з керівників міського осередку РСДРП (б) робітник черкаського млина Т.Г. Нестеренко. До складу тимчасового виконавчого комітету Ради увійшло 15 чоловік. У першій Раді переважали меншовики, есери та бундівці, які підтримували Тимчасовий уряд. До середини березня ради були сформовані в Каневі, Чигирині та Умані, на початку квітня – в Звенигородці. На початковому етапі в них переважали есери і меншовики.

Процес утворення рад в багатьох випадках мав стихійний характер, а їх склад і структура часто змінювалися. Так, у Золотоноші на початку березня 1917 року виникла Рада солдатських депутатів, 20 квітня – Рада робітничих депутатів, а 30 квітня вони злилися в Раду робітничих і солдатських депутатів. В Умані теж певний час діяли Рада робітничих і Рада солдатських депутатів, які згодом об’єдналися.

Невизначеністю характеризувалася й діяльність утворених після падіння самодержавства опорних органів Тимчасового уряду – громадських комітетів. Газета «Киевская мысль» у березні 1917 року про такий комітет в Умані писала, що «зорганізувавшись наспіх з людей непопулярних в місті, комітет веде політику «тихих кроків». Ця політика, не відповідаюча моменту і стану справ в Умані, викликає в населення невдоволення і різку критику». Перед тим як роззброїти поліцію і жандармерію, як це було зроблено в усіх містах Київської губернії, Уманський комітет хитався цілих два тижні.

Навесні 1917 року в багатьох віддалених від повітових центрів селах люди практично не мали ніякої інформації про політичну ситуацію. Надія Суровцева (тоді – інструктор Центральної Ради), згадувала, що під час відрядження до Умані у квітні-травні їй довелося бувати в селах Уманського повіту і  вона з’ясувала, що «багато сіл взагалі ще нічого не знали про те, що сталося в Петрограді, ані про Тимчасовий уряд, ані про Центральну Раду. І от нашим завданням було їздити, сповіщати і переобирати сільське та волосне правління, замінюючи його сільрадами. Одночасно створювалися «Просвіти»… Сприймалося все з захопленням, ухвалювалися резолюції, проводилися вибори до нових сільрад…».

Падіння самодержавства, зміна влади й утвердження нових владних структур в центрі викликала у населення до них різне ставлення, яке формувалося під впливом місцевих політичних осередків та наявністю доволі обмеженої інформації (нерідко – суперечливої). 

У квітні 1917 року понад 2000 учасників волосного сходу у селі Мойсенці Золотоніського повіту у своєму зверненні писали: «Вітаємо славну Центральну Київську Українську Раду. Слава Вам, борці за долю рідної матері України! Хай живе воля! Хай живе федеративна республіка! Хай живе автономна Україна без холопа і без пана навіки!».

В той же час жителі містечка Мошни Черкаського повіту, зібравшись на мітинг, постановили: «Вітати Петроградську Раду робітничих і селянських депутатів як справжніх представників трудового народу… Вимагаємо від Тимчасового уряду, щоб при вирішенні усіх питань він прислухався до голосу трудового народу в особі Рад робітничих і солдатських депутатів…Що стосується місцевого громадського комітету, ми вважаємо за необхідне провести перевибори на основі пропорційного представництва».

У привітанні з Умані зазначалося, що «Уманський повітовий селянський З’їзд вітає Українську Центральну Раду, яку визнає за вищий Український Уряд і просить її домагатися від Тимчасового Уряду видання акту про автономію України і негайного дозволу на формування українських військових частей. Голова з’їзду Богач».

Пробудження і зростання політичної активності населення проявлялося у мітингах, сходах та зібраннях громадян, прийняття на них різного роду звернень, відозв і петицій з питань, які їх найбільше хвилювали. Так, у березні 1917 року селяни Топильні Звенигородського повіту (нині – Шполянський район) звернулися до виконкому Київської Ради робітничих і солдатських депутатів з вимогою проведення справедливих виборів до державних установ, а також вжити заходів щодо створення селянської спілки. Тоді ж робітники Лебединського цукрового заводу звернулися до Київської Ради з проханням допомогти їм у створенні профспілкової організації.

Складовою частиною розгортання українського національного руху стала українізація військових частин. У квітні 1917 року в Умані була створена військова рада місцевого гарнізону, яка ініціювала проведення у міському театрі 9 травня першого військового мітингу за участі близько 1000 військовослужбовців. Учасники мітингу підтримали Центральну Раду і висловилися за «необхідність негайно проводити справу організації українського війська серед Уманського гарнізону».

А 11 червня 1917 року уже за участю 4000 тисяч військовослужбовців на мітингу було прийнято резолюцію про присвоєння імені Івана Гонти 14-му дислокованому в Умані запасному полку. 15 червня особовому складу було зачитано І Універсалу і полк в урочистій обстановці присягнув Центральній  Раді. Делегати селянського з’їзду Київської губернії, що проходив у цей час у Києві, сформування українського полку імені Івана Гонти вигуками «Слава!».

В цілому ж у 1917 році більшість населення краю підтримувала Центральну Раду, у якій вбачала виразника національних інтересів і з якою пов’язувалися сподівання на краще життя. Широку підтримку на Черкащині знайшла ініціатива Центральної Ради, яка у перші місяці своєї роботи утворила Національний фонд, в якому мали зосереджуватися кошти на підтримку діяльності найвищого українського органу. Газета «Звенигородська зоря» закликала жителів повіту: «…віддаймо свій одноденний заробіток, або прибуток і тим зміцнимо дорогу всім справу». Відгукнувшись на звернення жителі Лисянки під час Дня національного фонду 9 травня 1917 року зібрали 210 крб., а Звенигородки 21 травня – 300 крб. В Чигирині 23 травня в Національний фонд було зібрано 550 крб., а в Кам’янці 20 липня – 275 крб.

Швидкому зростанню на Черкащині популярності та впливу Центральної Ради влітку 1917 року сприяло, зокрема те, що вона обстоювала близькі та зрозумілі народу ідеї національно-територіальної автономії та популярні в той час гасла соціалізму. Показовим щодо цього стало проведення у травні 1917 року Українського національного свята та маніфестаціїу Чигирині. Як писала газета «Народна воля», на багатолюдному святі «прапорів було з 15 гаслами: у автономістів-федералістів – «Автономія України з правами національних меншостей», у вояків – «Душу, тіло ми положимо за свою свободу», у селян – «Земля і воля», у робітників – «Пролетарії усіх країн, єднайтесь», у євреїв – «Вільній Україні рівенство, братерство і свобода». Було заявлено, що «населення Чигиринщини без ріжниці національностей та віри… вимагає від Тимчасового уряду, який уже визнав право на самовизначення націй, негайного видання акта про автономію України».

Після падіння самодержавства у політичному житті Черкащини все активніше заявляють про себе осередки українських партій, які разом із загальноросійськими партіями вели боротьбу за вплив на маси. Про політичну палітру краю того часу можна судити з результатів виборів до Черкаської міської думи 13 серпня 1917 року. Це були перші демократичні вибори, які згідно з постановою Тимчасового уряду від 15 квітня 1917 року на засадах загального, рівного, прямого і таємного голосування за пропорційною системою. Розглядалися як підготовчий етап до Всеросійських установчих зборів.

Серед 54 гласних міської думи місця за партійною і соціальною належністю розподілилися таким чином: 19 – від блоку української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) і української партії соціалістів-революціонерів (УПСР); 14 – від блоку російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), партії соціалістів-революціонерів і Бунду; 8 – від блоку об’єднаної єврейської соціалістичної робітничої партії і єврейської соціал-демократичної робітничої партії «Поалей-Ціон»; 4 – від християнського населення міста (православних і старообрядців); 3 – від єврейської сіоністської організації; 2 – від демократичної групи євреїв; по 1 – від партії народної свободи (кадетів), залізничної демократичної партії, населення Митниці (мікрорайон міста), службовців і робітників міського громадського управління.

У серпні 1917 року у значно розширеному складі Центральної Ради своє представництво мали і повіти Черкащини. Зокрема, Канівський повіт представляв Михайло Бала (УПСР), Черкаський – Федір Швецьі Микола Білик (обидва – УПСР), Уманський – Олекса Ільченко, Іван Матвієнко, Роман Рудик (усі – УПСР), Звенигородський – Михайло Осипів, Федір Пономаренко (обидва – УПСР), Чигиринський – Логвин Панченко, Лоріон Руденко (обидва – УПСР), Золотоніський – Тимофій Семеняга (УПСР). Крім того у цьому складі Центральної Ради зустрічаємо уродженців Черкащини – Андрія Лівицького, Якова Зозулю, Юрка Тютюнника (с. Будище Звенигородського повіту), Миколу Біляшівського, Никифора Григоріїва,   Макара Кушніра-Якименка, Миколу Левитського, Сергія Шелухіна.

У 1917 році серед українських політичних партій найпомітнішу роль відігравали УСДРП (Українська соціал-демократична робітнича партія), УПСР (Українська партія соціал-революціонерів), УПСФ (Українська партія соціалістів-федералістів).

Зокрема, лідерами УСДРП в часи Центральної ради були В. Винниченко, В. Дорошенко, С. Петлюра, Д. Антонович, Л. Юркевич, М. Ткаченко, Б. Мартос, М. Ковальський, М. Порш, які взяли на себе основний тягар виконавчої влади.

Членами УПСР за Центральної Ради були П. Христюк, М. Стасюк, В. Голубович, М. Ковальський, М. Шаповал, К. Корж та інші державні діячі. Під контролем партії перебувала Українська селянська спілка.

Активну участь у державному житті цього часу брали члени УПСФ С. Єфремов, О. Шульгин, Ф. Матушевський, О. Лотоцький, С. Шелухін, В. Прокопович, П. Стебницький.

Отже, крах російського самодержавства і Лютнева революція 1917 року сколихнули громадське життя Черкащини, спричинили як по усій Україні, пробудження національного руху і втягнення в орбіту політичної діяльності широких верств населення. Навесні 1917 року на території краю сформувалися фактично три осередки влади – представники Тимчасового уряду і Центральної Ради та різнорідні за своїм партійним складом Ради робітничих і солдатських депутатів. Між ними розпочалася боротьба за реальну владу і вплив на маси.

Документи і матеріали

1.

     Відозва

  Української Центральної Ради до українського народу

9 березня 1917 року

Народе Український!

Впали вікові пута. Прийшла воля всьому пригніченому людові, всім поневоленим націям Росії.

Настав час і Твоєї волі й пробудження до нового, вільного, творчого життя, після більш як двохсотлітнього сну.

Уперше, Український тридцятипятиміліонний Народе, Ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто Ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сім'ї вільних народів могутньою рукою зачнеш сам собі кувати кращу долю.

Впав царський уряд, а тимчасовий оголосив, що незабаром скличе Установчі Збори (Учредительное Собраніе) на основі загального, рівного, прямого й таємного виборчого права.

Звідти уперше на весь світ пролунає у всій своїй силі справжній голос Твій, справжня воля Твоя.

До того ж часу ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які тобі природно належать, і які Ти повинен мати. Великий Народе, сам хазяїн на Українській землі.

А в найблизшім часі права на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих по судах і всіх урядових інституціях. З таким же спокоєм, але рішуче, домагайся, Народе, того ж права для української мови від пастирів церкви, земств і всіх неурядових інституцій на Україні.

Народе Український!

Селяни, робітники, салдати, городяне, духовенство і вся українська інтелігенція!

Додержуйте спокій: не дозволяйте собі ніяких вчинків, що руйнують лад в житті, але разом, щиро й уперто беріться до роботи: до гуртовання в політичні товариства, культурні і економічні спілки, складайте гроші на Український Національний Фонд і вибірайте своїх українських людей, на всі місця – Організуйтесь!

Тільки згуртувавшись, можна добре пізнати всі свої потреби, рішуче за них заявити і створити кращу долю на своїй Землі.

Народе Український!

Перед Тобою шлях до нового життя.

Сміливо ж, одностайно йди на той великий шлях в ім’я щастя свого і щастя будучих поколінь Матері України, могутньою рукою твори своє нове вільне життя.

Українська Центральна Рада.
Київ, року 1917, березня 9.

2.

Повідомлення

газети «Киевская мысль» про роззброєння поліції в місті Умані

        22 березня 1917 року

        В Умани. Нам пишут из Умани, что угнетённое настроение, царившее там вследствие нерешительных действий исполнительного комитета общественных организаций, в настоящее время начинает несколько проясняться. Сорганизовавшийся наспех из людей непопулярных в городе, комитет ведет политику «тихих шагов». Эта политика, не соответствующая моменту и положению дел в Умани, вызывает у населения недовольство и резкую критику. Прежде чем разоружить полицию и жандармерию, т.е. первое, что было сделано по всей России, а также во всех городах Киевской губернии, Уманский комитет общественных организаций колебался целых две недели. На это было обращено внимание Киевского исполнительного комитета, который комадировал в Умань своего председателя подпоручика Апсида, и лишь после бурных заседаний, по категорическому требованию последнего, комитетом было, наконец, постановлено приступить к окончательному разоружению полиции.

        18 марта, таким образом, было первым днём торжества нового строя в г. Умани. Под руководством нового начальника милиции, прапорщика местного гарнизона, члена исполнительного комитета Миткевича отряды солдат оцепили постоялые дворы и госинницы, где в это время находилась уездная полиция, вызванная уездным комиссаром в город.

        Урядники и стражники были обезоружены, причём некоторые полицейские неохотно снимали с себя оружие. Было даже оказано сопротивление солдатам, за что один из стражников арестован. В тот же день отрядами милиции произведены обыски на квартире полицейских. Добыто много скрытого оружия. По настоянию названного представителя Киевского комитета также была произведена опись оружия в оружейном магазине Вернера. Обнаружена бесконтрольная продажа неизвестным лицам более ста винтовок и револьверов…

3.

Стаття газети «Голос Умани»

8 червня 1917 року

«… украинский митинг 31 мая постановил переименовать местный полк в украинский имени Ивана Гонты… С протестом против переименования 31 мая выступил Уманский Совет рабочих и солдатских депутатов в летучке, проведенной в нашей газете от 6 июня. Кроме того, Советом в общем заседании принята была резолюция протеста и постановлено было утром 7 июня созвать солдатский митинг, на котором подвергнуть детальному обсуждению требование украинской рады. В 7 часов вечера в Украинском справочном бюро состоялось объединенное заседание украинской местной рады, Советов рабочих и солдатских депутатов и гарнизонного совета, созванное по инициативе украинской рады в целях попытки найти общий язык и пресечь рознь… Из речей украинцев выяснилось, что решение их о переименовании полка безповоротно. Поддерживать Временное Правительтсво они согласны только при условии немедленного, не дожидаясь Учредительного Собрания, признания со стороны правительства широкой автономии Украины и сформирования отдельного украинского войска.

Підготовлено В. Мельниченком