НСКУ

На карті наймолодша в Україні Черкаська область займає місце у самому центрі держави...  До 1954 року – часу утворення області, територія краю входила до складу районів переважно Київської, а також Полтавської, Кіровоградської та Вінницької областей. В 1920-х роках – це частина колишніх Шевченківської (Черкаської), Уманської та Золотоніської округ ,а ще раніше – повітів Київської та Полтавської губерній. В часи створеної Богданом Хмельницьким Української козацької держави середини ХVІІ століття землі Черкащини відповідно до тогочасного адміністративно-територіального поділу перебували у складі Чигиринського, Черкаського, Уманського, Корсунського, Канівського та Кропивнянського полків.

Славний своєю історією і самобутньою культурою Черкаський край вражає органічним поєднанням сучасності і минувшини. Неповторні враження на тлі чарівної природи створюють історичні пам’ятки трипільської культури і скіфського часу, Київської Русі і доби козацької звитяги.
Тут, по обидва береги Дніпра, на щедро наділених природою землях, здавна жили люди. Про це свідчать археологічні пам’ятки найдавнішого періоду кам’яного віку – палеоліту. Серед них – відоме поселення мисливців на мамонтів в селі Межиріч Канівського району, що датується 20 – 15 тис. років до нашої ери.
А в західній частині краю, майже 6 тис. років тому набула поширення всесвітньо знана трипільська культура – яскраве явище стародавньої історії Європи. За своїм соціально-економічним і культурним розвитком трипільці підійшли до рівня цивілізацій Стародавнього Сходу та Єгипту. Займалися вони землеробством і тваринництвом, металургією і металообробкою, різноманітними ремеслами та промислами, а мешкали у великих поселеннях – протомістах, де налічувалося 15 – 20 тис. жителів. У духовній сфері трипільців домінували життєстверджуючі символи родючості і добробуту – жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин.
У ті часи, коли Дніпро ще мав назву Борисфен, а українські землі в античних джерелах звалися Скіфією, на території сучасної Черкащини жили працьовиті і волелюбні люди – скіфи-орачі. Найбільші їх городища зосереджувалися у басейні річки Тясмину, а займалися вони землеробством і у VІІ ст. до нашої ери вели жваву торгівлю хлібом з античними містами-державами Північного Причорномор’я та Грецією.
На початку нашої ери Черкащина, як і інші подніпровські землі, складала ядро формування східного слов’янства. З писемних джерел відомо, що в ІV – VІІ ст. цей край населяли, зокрема, слов’янські племена могутнього союзу антів, яких М. Грушевський вважав попередниками українського народу. Про високий рівень їх культурного розвитку можна судити з багатьох коштовних скарбів, знайдених у Пороссі.
У часи Київської Русі порубіжні землі краю відігравали особливу роль у житті цієї могутньої давньоруської держави. Укріплені міста Середнього Подніпров’я Родень, Канів, Корсунь, Воїнь, Желдь у Х – ХІІІ ст. мали не тільки оборонне та господарсько-торгівельне значення, а й були значними культурними центрами. В Каневі у 1144 році київський князь Всеволод Ольгович заклав церкву Святого Георгія Побідоносця – пізніше Успенський собор, який зберігся до наших днів і є цінною історико-культурною пам’яткою. В Каневі у той час була єпископія. Важливим осередком церковно-релігійного життя був і Зарубський монастир, який вперше згадується в давньоруських літописах у 1147 році.
Господарський і культурний розвиток краю, як і всієї давньоруської держави, перервало монголо-татарське нашестя, яке завдало землям Черкащини великих спустошень. Однак ніщо не могло зупинити відродження життя на цій благодатній землі.
Після тривалого ординського іга поступово поверталося населення, залюднюючи найбільш безпечні і зручні для проживання місцевості. Цілком ймовірно, що так у кінці ХІІІ ст. виникли і Черкаси.
В цей час Литва, як і інші сусідні держави, яких не зачепила руйнівна монголо-татарська навала, посилює експансію на обезкровлені українські землі. Відтоді Черкаси, Канів, Звенигород (Звенигородка) стають центрами староств і важливими пунктами у системі захисту південних рубежів Великого князівства Литовського.
Постійна загроза нападів з півдня особливо посилилася після утворення на осколках Золотої Орди в 1449 році Кримського ханства, яке основою свого існування обрало грабіжницькі напади на своїх сусідів. Віднині життя населення краю проходило у безперервній боротьбі проти жорстоких чужинців.
Тривожним був тоді час на черкаському порубіжжі – кожен день, кожну годину насторожі, напоготові. Як щупальця хижака звивався Черкащиною сумнозвісний Чорний шлях – традиційний маршрут грабіжницьких і спустошливих набігів кримських татар. Місцевим жителям не раз доводилося вступати в двобій з татарськими ордами, захищаючи свою землю.
Незважаючи на постійну небезпеку, подніпровський край з його величезними природними багатствами привертав все більшу увагу втікачів і переселенців з різних куточків України. Залюднення і господарське освоєння земель Подніпров’я відбувалися в умовах постійної загрози з боку турок і татар, а також посилення соціального та національно-релігійного гніту з боку шляхетської Польщі, яка в ХVІ ст. остаточно перебрала владу над більшістю українських земель. Цими чинниками зумовлено те, що саме Черкащина і, передусім Черкаси і Канів, стали ядром формування особливої суспільної верстви – вільного козацтва, яке згодом перетворилося у впливову силу, послідовного виразника і захисника інтересів усього українського народу.
Як організатор черкаських козаків на відсіч кримським татарам, увійшов в історію відомий черкаський староста Остафій Дашкевич, який ще у 1533 році висунув ідею спорудження за дніпровськими порогами фортеці для попередження нападів татар на землі України. Однак його задум був реалізований лише в середині ХVІ ст. іншим черкаським і канівським старостою князем Дмитром Вишневецьким (Байдою), який з козаками збудував укріплення на острові Мала Хортиця, що стало прототипом легендарної Запорозької Січі.
А коли у 1648 році спалахнуло полум’я Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, на Черкащині утвердився полковий устрій – полки стали важливими адміністративно-територіальними та військовими одиницями Української козацької держави. А гетьманська резиденція у Чигирині стала центром державотворчих процесів і привертала увагу послів Росії, Польщі, Туреччини, Швеції та інших держав. Тут гетьман підписав близько 300 універсалів з важливих питань внутрішньої і зовнішньої політики української держави.
В наступному столітті Черкащина стала епіцентром гайдамацького руху, який своєї кульмінації досяг у 1768 році, коли вибухнуло повстання, відоме в історії як Коліївщина. Уродженцями краю були Максим Залізняк, Іван Гонта, Йосип Шелест та інші ватажки цього повстання.
Рубіж ХІХ і ХХ століть для черкаського краю характеризувався появою промислових підприємств та переростанням поміщицьких господарств у капіталістичні. Значними промисловими центрами стали Черкаси, Умань, Сміла, Золотоноша. Хоча в цілому Черкащина залишалася переважно аграрним регіоном з відсталими методами господарювання.
Малоземелля селян, непосильні податки та виконання натуральних повинностей викликали невдоволення і спротив доведених до відчаю людей. Не кращими були умови життя та праці і в робітників  промислових підприємств, яким доводилося працювати по 10 – 12 годин на добу. Все це вело до загострення соціальних протиріч. Особливо життя населення краю погіршилося з початком першої світової війни. Тяжке економічне становище, зростання цін, продовольча криза і поразки на фронтах революціонізували настрої населення.
З падінням у 1917 році царизму, на Черкащині, як і в усій країні, вирували революційні пристрасті, палахкотіло полум’я громадянської війни. Героїчні і трагічні події сплелися у тугий вузол, змінюючи одна одну. Утвердження в краї на хвилі національного піднесення державних інституцій Української Народної Республіки, Гетьманату і Директорії, формування загонів Вільного козацтва, Холодноярська республіка, прихід до влади більшовиків...
Перехід до мирної праці відбувався в неймовірно тяжких умовах розрухи і не сприйнятої населенням політики „воєнного комунізму”. Та попри все, відбудовувалося господарство, ліквідовувалася неписьменність, у 1920-х роках здійснювалася українізація. Відкривалися школи, лікарні, клуби.
Але потім були розкуркулення і примусова колективізація, трагічні і непоправні втрати голодомору 1932 – 1933 рр., сталінські репресії та утиски національної культури.
В роки Великої Вітчизняної війни тисячі черкащан боролися з ворогом в лавах Червоної армії, партизанських загонів і підпільних груп. За проявлену мужність і героїзм понад 160 з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а генералам І.Д. Черняховському та І.Н. Степаненку це звання присвоєне двічі.
Ще гриміла війна і курилися згарищами визволена від ворога земля, а для черкащан розпочалася важка і сувора пора відбудови зруйнованого загарбниками господарства, навчальних, медичних та культурно-освітніх закладів. На селі основний тягар повоєнних років взяли на себе жінки, підлітки і навіть діти.
З руїн і пожарищ, залишених війною, поставали міста і села Черкащини, виникали і розвивалися нові галузі промисловості, зростали виплекані дбайливими руками селян врожаї зернових культур і цукрових буряків, збільшувалося виробництво тваринницької продукції.
Подальшому розвитку краю сприяло утворення у 1954 році Черкаської області, яка за час свого існування сформувалася не лише як адміністративно-територіальна одиниця, а й важливий економічний та культурний регіон України зі своїми особливостями господарювання, своєрідними рисами побуту і духовності.
Жителі Шевченкового краю підтримали назрілі в суспільстві зміни і демократичні перетворення 1990-х років, були їх рушійною силою, а на референдумі 1 грудня 1991 року проголосували за незалежність України.
Нинішній день Черкащини позначений якісними змінами, що відбуваються у всіх сферах життя. Утверджуються нові форми господарювання, засновані на приватній власності, економічному інтересі і діловій ініціативі. У суперечливих процесах реформування економіки складається нова ідеологія, світоглядні і життєві засади людей, поступово зростає продуктивність праці і культура виробництва. Розширюються і набувають стабільного характеру зовнішньоекономічні зв’язки регіону.
Возвеличують трудом рідний край працьовиті черкащани, його оспівують та уславлюють у свої творах художники і письменники, діячі культури і мистецтва, журналісти і освітяни. Скарби минувшини і сьогодення дбайливо зберігають музеї та історико-культурні заповідники Черкащини, досліджують і популяризують краєзнавці.
Далеко за межами краю відомі провідні освітні і культурні заклади краю – Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, лауреат Національної Шевченківської премії Черкаський академічний заслужений український народний хор, академічний музично-драматичний театр імені Т.Г. Шевченка.
Черкаcька область, яка готується зустріти 20-річчя незалежності України, – квітучий край з багатою історією і самобутньою духовною культурою. Черкащани завжди дбали про свою землю, самовіддано захищали її у годину воєнного лихоліття, збагачували у мирній праці, примножуючи славні традиції своїх попередників. І сьогодні вони чесно і сумлінно працюють на благо свого народу і держави.