НСКУ

100 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

О.В. ТКАНКА

   23 грудня 2016 року виповнилося 100 років від дня народження Героя Радянського Союзу, професора Олександра Васильовича Тканка, який у 1953–1979 рр. був ректором Черкаського державного педагогічного інституту (нині – національного університету імені Богдана Хмельницького). Цій даті на Черкащині було присвячено низку заходів. Серед них – круглий стіл «Педагог, вчений, воїн», що відбувся в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького 21 грудня.

  Учасників заходу привітав ректор університету професор О.В. Черевко. Він зазначив, що О.В. Тканко «залишив глибокий і яскравий слід в історії нашого університету, який у той час був педагогічним інститутом. За період, коли Олександр Васильович Тканко очолював інститут, навчальний заклад із провінційного перетворився у добре знаний в Україні та за її межами центр підготовки висококваліфікованих педагогічних кадрів, освітньо-культурний осередок молодої області.

   То були не прості роки – давалася взнаки ще недалека в часі повоєнна розруха, сковувало ініціативу і творчість засилля адміністративно-командної системи та ідеологічного диктату. Але загартований війною характер, висока відповідальність і організаторські здібності помножені на щиру любов до обраної справи і підтримку колективу додавали Олександру Васильовичу сил і наснаги у розв’язанні назрілих проблем розвитку інституту і подоланні труднощів.

   З його іменем пов’язана активна розбудова інституту, утвердження його серед провідних вищих педагогічних навчальних закладів України».

   У підготовці і роботі круглого столу взяли участь і викладачі університету – члени НСКУ професори С.В. Корновенко, В.М. Мельниченко, А.Ю. Чабан, доцент Г.М. Голиш.

   Одне із повідомлень («Епоха Олександра Тканка») зробив голова обласної організації НСКУ В.М. Мельниченко, яке пропонується увазі користувачів сайту:   

ЕПОХА ОЛЕКСАНДРА ТКАНКА

   Термін «епоха» більш стосується глобальних історичних процесів і  має на увазі виокремлення в плині часу певного моменту неповторності і безпрецедентності. Може застосовуватись і до історії окремо взятого колективу.

   Саме таким, заслуговуючим на виокремлення був відрізок історії нашого університету, коли його очолював Олександр Васильович Тканко. Унікальність періоду полягає в тому, що в цей час відбувалися кардинальні зміни в організації усієї роботи навчального закладу.

   Що ж сьогодні найбільш характерне бачиться нам з висоти часу у тій епосі, в якій жили і яку ще пам’ятають старші колеги і не одна тисяча випускників нашої alma mater?

   Передусім, доцільно виділити такі особливості як:

   - динамізм розвитку навчального закладу в усіх вимірах:

   - поліпшення якісного складу науково-педагогічних кадрів;

   - зростання контингенту студентів і розширення спеціальностей;

   - зміцнення матеріально-технічної бази та поліпшення умов навчання і побуту;

   - сплеск громадської активності колективу.

   Очоливши у березні 1953 року Черкаський педагогічний інститут 36-річний Олександр Тканко вже мав за плечима унікальний фаховий і життєвий досвід: вчитель сільської школи, директор педтехнікуму, ректор учительських інститутів у Чернівцях і Конотопі. В роки війни – на фронті, участь у партизанському русі. Високе звання Героя Радянського Союзу.

   Призначення його на роботу у Черкаси відбулося у час назріваючих у суспільстві радикальних змін, своєрідною точкою відліку яких стала смерть Сталіна. У свідомості людей зріло усвідомлення необхідності відходу від минулого. Починалася хрущовська «відлига» і процес лібералізації усіх сфер суспільного життя.

   Початок епохи Тканка співпав у часі з утворенням Черкаської області, яка постала на карті України у січні 1954 року. Так само стрімко, як і молода область, розвивався ще зовсім недавно райцентрівський педінститут. Принагідно зазначу, що у 1954 році на Черкащині було 3 вищі навчальні заклади, в яких навчалося 5963 студенти, в тому числі 2335 на денній формі навчання.

   За 26 років, які стали найголовнішими у біографії і долі Олександра Васильовича Тканка, в інституті відбулися суттєві зміни, які можна проілюструвати конкретними цифрами і фактами.

   Тільки в перше десятиріччя його ректорства відкрилися аспірантури з чотирьох спеціальностей – анатомії, фізіології, фізики, зоології. До чотирьох факультетів додалися ще два – іноземних мов та загальнонауковий. Кількість викладачів із 110 збільшилася до 195, кандидатів наук – з 30 до 53. Можливо, за сучасними мірками це не так і багато, але в той час це були високі показники.

   До функціонуючих 13 кафедр у 1960-х роках додалися нові – філософії, політекономії, геометрії та креслення, української літератури, російської та зарубіжної літератури та інші.

Помітні зрушення відбувалися у науково-дослідній роботі. Загальновизнаними стали результати досліджень професорів В.І. Солдатова (філософія), М.А. Жовтобрюха (мовознавство), О.П. Преснякова (літературознавство), М.К. Босого і І.М. Давиденка (анатомія і фізіологія), О.В. Білого і В.М. Найдана (хімія), І.С. Сидорука (ботаніка). Багатогранна дослідницька робота проводилася на агробіологічній станції інституту (тепер – ботанічний сад).

   Олександр Васильович ініціював сам і всіляко підтримував нові справи. У 1966 році в інституті вперше розпочалася підготовка вчителів для Узбекистану, Казахстану і Туркменистану. Тисячі кваліфікованих педагогів у цих нині незалежних країнах пам’ятають свої студентські роки й інститут, у якому здобували вищу освіту.

   Закладалися основи міжнародного співробітництва. У 1960-х роках започатковано співпрацю з Бидгощською вищою педагогічною школою у Польщі. Відбувався обмін делегаціями студентів та викладачів. Професори Г.О. Бугаєнко і О.Ф. Семенович та доцент Л.М. Кляцька на запрошення колег проводили заняття для польських студентів. Група студентів та викладачів педінституту вивчали польську мову.

   Епоха Олександра Тканка не обмежувалася лише удосконаленням освітнього процесу. Інститут зусиллями своїх студентів і випускників ставав відомим в Україні і тодішньому Союзі як важливий осередок культури, спорту і громадського життя.

   У 1960-х роках дворазовим чемпіоном Європи і олімпійським чемпіоном з веслування став  Андрій Хіміч. Валерій Дрибас двічі перемагав на чемпіонатах Європи і був срібним призером чемпіонату світу.

   Яскравий слід в історії українського спорту залишила жіноча гандбольна команда педінституту «Освіта» – шестиразовий чемпіон України, бронзовий призер першості Союзу, неодноразовий чемпіон товариства «Буревісник». Її гравці у складі збірної СРСР виступали на чемпіонатах світу і Європи.

   Пам’яттю про Олександра Васильовича і його епоху сьогодні є народний ансамбль танцю «Черкащанка», створений за його особистої ініціативи. При ньому відбулися перші закордонні гастролі, участь у престижних конкурсах і фестивалях. Вже сьомий десяток років цей самобутній колектив пропагує національне мистецтво і духовну культуру українського народу, є окрасою і гордістю університету.  

   У 1958 році в інституті вперше почала виходити друкована газета «За педагогічні кадри».

   Олександр Васильович очолював обласну організацію товариства «Знання», обласне відділення Комітету захисту миру, обирався депутатом обласної ради.

   Значну увагу приділяв вивченню історії Черкащини. У 1966 – 1972 рр. був заступником (а фактично – керівником) голови редколегії з підготовки і видання тому «Черкаська область» із 26-томного академічного видання «Історія міст і сіл УРСР». Ця праця, незважаючи на певні тогочасні ідеологічні нашарування, і на сьогодні зберігає свою актуальність. У співавторстві із журналістом С.П. Найденом він у 1958 році видав історичний нарис про Черкаси – першу спробу комплексного дослідження історії міста.

   Такою була епоха Олександра Тканка в історії Черкаського педагогічного інституту і Черкащини.

   І хоч народився він на Чернігівщині, але більшу частину свого життя він віддав Черкащині і ми по праву вважаємо його нашим земляком. Як і Василь Симоненко, Ольга Павловська, Данило Нарбут та інші відомі уродженці інших куточків України, він зріднився з Черкащиною, жив і самовіддано працював для її блага. Його, як і їх, черкаська земля прийняла на вічний спочинок.