Археологічне минуле Черкащини
Т.М.Нераденко
Археологічні знахідки свідчать, що перші люди на території сучасної Черкаської області з’явилися в добу середнього палеоліту (мустьєрський період), який датується від 150 до 40-35 тисяч років тому.
Основний тип людини мустьєрського періоду – неандерталець. Його відрізняли груба мускулиста фігура при невеликому зрості (160-163 см у чоловіків), масивний скелет, велика грудна клітка. До здобутків цього періоду відносять подальший розвиток кам’яних знарядь праці: зменшуються розміри рубил, виникають гостроко-нечники, вдосконалюються скребла. Два останніх починають виготовляти зі спеціальних заготовок у вигляді відщепів або пластин за допомогою техніки ретушування, тобто обколю-вання у потрібних місцях.
Неандертальці вже вміли не тільки користуватися, а й добувати вогонь. Вони почали інтенсивно засе-ляти печери, а там, де їх не було – споруджували штучні житла типу яранг. Займалися збиральництвом та полюванням. Полювали на мамонтів, носорогів, бізонів, ведмедів, північних оленів, коней, віслюків, баранів, сайгаків та інших тварин. На території України виявлено понад 50 стоянок мустьєрського періоду. На території Черкащини стоянки цього часу відо- мі поблизу сіл Лип’янка, Нечаєве, Маслове, які на сьогодні є найдавнішими стоянками стародавньої людини неандертальського типу на території Черкащини. До кінця мустьєр-ського періоду відносяться випадкові знахідки на околиці Сміли та 15 крем’яних виробів і один уламок масивного кварциту, які були знайдені при будівництві Канівської ГЕС. Це – нуклеуси, гостроконечники, скре-бачка, скребло, ніж, відщепи. Розвідки останніх років в межах Шполянського району дозволили знайти 25 нових палеолітичних місць знаходження, на кількох з них присутні й матеріали середньо- палеолітичного часу. На стоянках Нечаєве-3 та Ясівка вони датуються 100-130 тис років тому, а стоянка Маслове-5 дала ще більш давню дату – 300 тисяч років тому. Отже, можливо, майбутні археологічні дослідження доведуть більш ранню дату заселення краю – ще в добу раннього палеоліту. Останніми дослідженнями британських вчених доведено, що неандертальці не є генетичними предками людей сучасного типу, а лише бічною гілкою у розвитку нинішнього людства. Наші предки – неоантропи – в цей час мешкали в Африці, ведучи збираль-ницько-мисливський спосіб життя. Близько 40 тисяч років тому вони починають заселяти Україну, зустрічаючись тут з неандерталь-цями, які близько 33-35 тисяч років тому вимирають з невідомих на сьогодні причин. Адже в той час територія України мала досить комфортні умови життя. Український тундро-лісостеп був найродючішою екосисте- темою останніх мільйонів років: тут на 1 га площі припадало до 40 т живої ваги тварин. Наступає доба пізнього палеоліту – від 40-35 до 10 тисяч років тому, коли населення нашого краю продовжує вдосконалювати знаряддя праці і форми господарювання. Клімат залишався холодним і сухим. Поступово знижується роль збираль-ництва їстівних плодів і коріння, зростає роль спеціалізованого загінного мисливства – полювання на різні види тварин. На Черка-щині поширюється полювання на мамонтів, про що свідчать лівобережна стоянка на околиці села Добраничівка (35 тисяч років тому), яка розташована на межі Черкаської та Київської областей, та правобережна стоянка на території села Межиріч Канівського району (17-15 тисяч років тому). На мамонтів та бізонів полювали мешканці пізньопалео-літичного поселення неподалік села Горда-шівка Тальнівського району (22-20 тисяч років тому). Серед диких тварин тут були також коні, вовки, птахи, північні олені.
Період пізнього палеоліту характери-зується появою людини розумної, котра вже належала до сучасного фізичного типу і отримала в науці назву – кроманьйонець.
В цей період значно вдосконалюється техніка обробки кам’яної сировини та виготовлення знарядь праці. З’являються свердлення, розпил та шліфування каменю. Поширюються нові види знарядь – скребки, різці, наконечники дротиків, вістрі списів та ін. Люди починають широко вживати кістяні та рогові знаряддя – гарпуни, наконечники списів, голки, прикраси та ін. Людина засвоїла практику житло-будування наземних споруд. Заступає родова організація суспіль-ства, коли кожен рід включав до себе кровно-споріднених членів колективу. Спорідненість у роді визначалася за материнською лінією, що зумовило виникнення матріархату. До великих надбань цього періоду належать складання релігійних уявлень (тотемізма, анімізма, магії), різних звичаїв, виникнення прикладного та образотворчого мистецтва. В наступний період мезоліту (10-7 тисяч років тому) на території Черкащини сформувалися природно-кліматичні умови, близькі до сучасних. Остаточно зникають льодовики, вимирають великі холодолюбиві тварини. Поширюються більш швидкі та полохливі тварин – благородний олень, зубр, кабан, дикий кінь, бик-тур. Це спонукає людей до пошуку нових форм полювання та подальшого удос-коналення його знарядь: на зміну загінному полюванню приходить облавна форма колективного мисливства та виникає неспеціа-лізоване індивідуальне полювання на нестадних тварин. Подальшого розвитку на-буває техніка обробки кременю. В епоху мезоліту люди навчилися виготовляти мікролітичні (малі) знаряддя – наконечники списів, гарпунів, ножі, скребки та ін. Поширюються пластини для вкладишевих знарядь, які мали кістяну або дерев’яну основу та різні форми – пластини, трапеції, сегменти, трикутники, ромби тощо. З’являються великі знаряддя для обробки дерева – крем’яні сокири та тесла. Найважливішим досягненням мезолі-тичної доби є винайдення лука і стріл. З одного боку, за допомогою них люди могли забезпечувати себе постійними запасами їжі. З іншого боку, масове знищення дичини за допомогою лука і стріл могло спричинити кризу мисливського господарства і бути поштовхом для приручення тварин. Першим був приручений собака. Подальший розвиток спостерігається і в рибальстві: людина починає використову-вати човни і сітки, кістяні гарпуни і гачки. На думку вчених, в цей час почала складатися племінна організація. Плем’я або група споріднених племен, що мали певну мову, звичаї, культуру, були носіями архео-логічних культур, які виділяються на терито-рії України. Територія Черкащини розташову-валася на межі двох мезолітичних культурних областей: південної, де вживалися виключно мікролітичні знаряддя, і північної, де були поширені мікро-макролітичні вироби. На території нашого краю сьогодні кількість мезолітичних матеріалів вкрай обмежена. Стоянки розташо-вувалися здебільшого на берегах річок та озер. Одну із не багатьох стоянок досліджено на північній околиці Черкас, але вона, нажаль, затоплена водами Кременчуцького водосховища. В останні роки археологи виявили кілька мезолітичних стоянок у с. Доб-рянка Тальнівського району. В період неоліту (VI-ІІІ тис. до н.е.) значно зростає кількість населен-ня на території Черкащини, що засвід-чують поселення, виявлені в краї. Археологічні знахідки з них демон-струють великі зміни в економічному і культурному розвитку. Від привласнюючих форм гос-подарства – мисливства, рибальства, збираль-ництва – людина переходить до відтворюючого господарства – землеробства і скотарства. Цей процес дослідники називають «неолітич-ною революцією». Землеробство виникло із збиральницт-ва, яким займалися переважно жінки. Про становлення землеробства на Україні і Черкащині в середині V-ІV тис. до н.е. свідчать знахідки – зернотерки, серпи, мотики тощо. Шлях, яким техніка землеробства та перші злаки проникли в Середнє Подніпров’я, пролягав через Балкани і Нижнє Подунав’я, звідки їх перейняли племена буго-дністров-ської культури. Хоча першою землеробською культурою на Україні вважається трипільська. Скотарство виникло із мисливства, тому було справою чоловіків. У VII-VI тис. до н.е. були приручені свиня і бик, наприкінці V-IV тис. до н.е. – вівці і кози. Скотарство на території нашого краю носило випасний характер та забезпечувало населення м’ясом і сировиною для виробництва (шкіра, кістки, роги, хутро тощо). Археологічні знахідки засвідчують подальший розвиток техніки обробки креме-ню та вдосконалення крем’яних знарядь попередньої епохи. Поширюються сокири і тесла, нерідко виготовлені в техніці шліфу-вання, з’являються булави, використовуються у великій кількості ножі, скребки, вістрястріл і списів. Виникають нові прийоми у виготовлені кам’яних знарядь – розпилю-вання, шліфування, свердлення. Виникає гончарство. Найдавніша кера-міка на Черкащині виготовлялася із глиняних качалок у так званий джгутовий спосіб, випалювалася на відкритих вогнищах та мала значну домішку великих волокон трави. Її поява в Середньому Подніпров’ї пов’язується з проникненням в середні V тис. до н.е. племен буго-дністровської культури. З початком IV тис. до н.е. місцеві племена починають виготовляти посуд із домішками піску, що відбулося внаслідок розпов-сюдження на правобережжі Черкащини племен дніпро-донецької етнокультурної області. Використання глиняного посуду для зберігання запасів їжі та можливість приго-тування її на вогні прискорило перехід до осілості, з якою в свою чергу пов'язаний розвиток житлобудівництва та удосконален-ня транспортних засобів.
З неолітичною добою пов’язується також виникнення прядіння і ткацтва, поява вертикального ткацького станка. Черкаське Подніпров’я в добу неоліту являло собою територію, де зустрічалися та взаємодіяли різні за походженням, господар-ством та культурою групи первісного населення. Це, безумовно, знайшло своє відобра- ження в особливостях культури неолітичного населення краю, яка характеризуються досить тісними зв’язками зі всіма сусідніми племе-нами. Місцеві дніпро-донецькі племена зали-шили нам багато поселень, які розташовані в межах Золотоніського, Чорнобаївського, Чи-гиринського, Городищенського, Смілянсько-го, Канівського, Черкаського районів – Бузьки, Огрінь-8, Мутихі, Піщики, Успенка, Молюхів Бугор, Грузьке болото, Байбузи, Коробівка, Вереміївка, Домантово, Дубинка, Тетянчине, Подсенне, Старосілля, Чапаївка, Дижова, Драбівщина, Василиця, Пекарська Гора, Хрести, Медведівка, Мойсенці, Рацево, Чигирин-Діброва та ін. На жаль, велика їх кількість сьогодні знаходиться під водами Кременчуцького водосховища.
Дніпро-донецькі поселення Черкащи-ни складають черкаський варіант києво-черкаської локальної групи. Їх розкопки дозволили археологам з’ясувати основні риси культури: * культура сформувалася на місцевій мезолітичній основі під впливом буго-дністровських племен; * відомі стаціонарні поселення, сезонні стоянки, могильники; * поселення розташовувалися по берегах рік; * основа господарства – полю-вання і рибальство, є елементи ранньо-го землеробства і скотарства; * житла прямокутні, наземні, інколи – напівземлянки з відкритими вогнищами і каркасною конструкцією, вхід нерідко мав вигляд сіней; * глиняний посуд мав форму гостродонних прямостінних і опукло-боких горщиків, прикрашених прокрес-леним, гребінцевим, накольчастим орнаментом; трапляються мисочки; з’являється плоскодонний посуд під впливом трипільських племен; * знаряддя праці виготовлені переважно із кременю та представлені нуклеусами, ножами, різцями, скребка-ми, вістрями стріл та ін.; * відомі рогові та кістяні знаряддя –наконечники списів і дротиків, гарпуни, жерлиці, мотики, тесла та ін. В наступному періоді енеоліту (4000-2500 років до н.е.) або мідного віку продовжується еволюційний економічний та суспільний розвиток людства. В його житті відбуваються великі відкриття.
З’являються перші металеві вироби – мідні і золоті, які співіснують з кам’яною і крем’яною індустрією. Спочатку використо-вували самородну мідь, знаряддя з якої виковувалися. Пізніше навчилися виготов-ляти мідь із руди. Відбувається перехід від мотичного землеробства до орного з використання тяглової сили бика. Винайдено колесо, з’являється колісний транспорт із запряженими биками. Виникають перші ремесла – гончарство та металургія, перші гончарні печі. Продовжує розви-ватися глиняна пластика, з’являється кам’яна монументальна скульптура. Складається обряд курганних поховань. У соціальному розвитку суспільства визрівають умови для майнового розшарування та виділення родоплемінної верхівки. Збільшується кількість кам’яних булав – символів влади вождів, будуються перші укріп-лені поселення, з’являються перші заможні поховання. Будуються перші прото-міста. Формуються дві основні групи племен – прийшла землеробська і місцева скотарська, що вважається першим великим суспільним поділом праці. Територія Черкаської області в добу енеоліту опинилася на межі двох культурних спільностей – землеробської трипільсько-кукутенської та скотарської середньо-стогівської, а також на стику двох основних природно-географічних зон – лісової півночі та степового півдня. Територію Лісостепового Черкаського Правобережжя заселяли три-пільські землероби, Лівобережну Черкащину та південну прибережну частину Правобе-режжя займали середньостогівські пастухи. Між племенами зафіксовані тісні економічні та культурні взаємовигідні зв’язки.
* житла були прямокутні, наземні або трохи заглиблені у землю, навколо них розміщувалися відкриті вогнища та господар-чі ями; конструкція жител – каркасно-стовпова;
* кераміка має домішки товченої черепашки, за формою – гостродонні та плоскодонні, опуклотілі горщики та слоїки, миски та чашечки з округлим дном; * посуд мав різноманітну орнамен-тацію: в IV тис. до н.е. – гребінцевий штамп, наколи, прокреслений орнамент, перлини, ямки, на початку ІІІ тис. до н.е. – з’являється шнуровий орнамент (відбитки перевитого шнура); * в кременевій індустрії відомі як прості з однобічною обробкою знаряддя (скребки, ножі, різці, долота, ретушери та ін.), так і з двобічно ретушованою поверхнею (серпи, сокири, ножі, вістря списів, дротиків і стріл та ін.); * відомі знаряддя праці із каменю (кварциту, пісковику, граніту) – зернотерки, розтиральники, сокири-молоти, із рогу і кіст-ки – мотики, тесла, гачки, шила, проколки; * поховання здійснювалися в ґрун-тових могилах, часто – на площі поселення; обряд поховань: скорчене трупопокладення на спині (рідше скорчено), з підігнутими в колінах ногами, з випростаними вздовж тулуба руками; переважає східна орієнтація; поховальний інвентар небагатий – крем’яні вироби та кераміка;
* племена тісно контактували з три-пільськими землеробськими племенами; * культура зникла приблизно в середині ІІІ тис. до н.е. з приходом ямних племен, подальша доля носіїв культури невідома. На думку деяких вчених, виключна роль середньостогівських племен в історії України полягає у тому, що вони вперше в Європі приручили коня, якого спочатку роз-водили для м’яса та використовували як тяглову тварину. Вони були найдавнішими індоєвропейцями на теренах України. В добу енеоліту майже всю територію сучасної Правобережної Черкащини, окрім зазначеної прибережної смуги Дніпра в межах сучасного Чигиринського району, займали трипільські племена, які залишили в історії Європи і світу дуже яскравий слід. Перші трипільські племена з’явилися на Черкащині наприкінці раннього етапу розвитку культури, приблизно в середині IV тис. до н.е. Прийшли вони по річках Південний Буг, Синюха, Гірський та Гнилий Тікич. Найдавніші поселення розташо-вані поблизу сіл Майданецьке, Павлівка Перша, Вишнопіль Тальнівського району. На середньому етапі розвитку культури трипільці просуваються далі в північно-східному напрямку та засе-ляють територію сучасних районів Черкаської області – Тальнівського, Уманського, Монастирищенського, Маньківського, Лисянського і виходять в Середнє Подніпров’я в районі Ржева-Трипілля. В період Пізнього Трипілля (пер-ша половина ІІІ тис. до н.е.) культура поширюється далі, охоплюючи майже усю територію сучасної Черкащини та досягаючи Канівського Подніпров’я. Сьогодні на території краю на-раховується близько 300 трипільських поселень, з яких 18 вважаються поселеннями-гігантами. До них належать Тальянки (450 га), Чичеркозівка (300 га), Майданецьке (270 га), Небелівка (250 га), Доброводи (250 га), Глибочок (200 га), Аполянка (200 га), Веселий Кут (150 га), Косенівка (120 га), Розсохуватка (100 га) та ін. Вважається, що трипільці почали будувати поселення-гіганти під загрозою проникнення степовиків, з метою захисту населення у разі їхнього нападу. Серед особливостей трипільської культури на Черкащині варто зазначити такі: * кільцева або овальна система забудови поселень в декілька рядів; * квартальна забудова, наявність площ, вулиць входів на поселення, оборонних споруд у вигляді стін-огорож, що з’єднували кілька жител; * двоповерховість (можливо, трьох-поверховість) будинків; * штукатурення стін білою, жовтою, червоною фарбами; розмальовка стін та деталей інтер’єру візерунками релігійного та світоглядного змісту; * основна галузь господарства – землеробство; вирощували пшеницю трьох видів, ячмінь двох видів, овес, горох, сочевицю, просо, бобові культури; відомо було садівництво, вирощували абрикоси, сливи, аличу, виноград; * заняття тваринництвом, ос-нову якого складала велика рогата худоба, розводили також – дрібну рогату худобу, коня, свиню, вівцю; * значна роль мисливства та збиральництва; серед домашніх про-мислів були відомі вичинка шкір, обробка хутра, прядіння, ткацтво, виготовлення одягу; * гончарство виділяється у самостійне ремесло, виникають гон-чарні печі; * виготовлення знарядь праці із каменю, кременю, рогу і кістки; опанування процесу виготовлення мідних виробів із привозної (Балкано-Дунайської) сировини, володіння таким прийомами, як витягування, плющення, обточування, шліфування. * масові знахідки мальованої кера-міки, за якими встановлено 21 тип трипільс-кого посуду; * велика кількість знахідок жіночих статуеток, що відображають головний аспект трипільської ідеології – культ родючості; * високий рівень культури взагалі та світогляду зокрема, що знайшло відображен-ня у малюнках на кераміці, які окремі вчені розглядають як піктографічну знакову сис-тему, що при подальшому розвитку могла привести до виникнення власної писемності; * загибель трипільських жител у вогні, що, за думкою деяких вчених, було ритуальним спаленням при переході на нове місце із-за виснажування землі та вирубки лісів; * відсутність могильників трипільсь-ких племен (за виключенням заключних фаз Пізнього Трипілля, коли племена під впливом інших етносів втрачають традиційні уявлен-ня), що пояснює вченими існуванням обряду спалення померлих з наступним розвіюван-ням залишків кремації в полі або зсипанням їх у священну ріку; * загибель культури була зумовлена кількома причинами, серед яких головними були виснаження природних ресурсів краю та інтенсивне проникнення в Лісостеп скотарських племен (племен кулястих амфор з північ-ного заходу та ямних племен з південного сходу) з великим культурним потенціалом; залишки трипільських племен могли увійти до різних культур епохи бронзи. Найяскравішими археологічними зна-хідками, що характеризують трипільську культуру, є зразки глиняного посуду, який на середньому етапі орнаментувався заглиб-леним візерунком, а на пізньому етапі прикрашався мальованою орнаментацією. У виготовленні та розписі свого посуду трипільці досягли невіданого рівня та майс-терності.
Увесь трипільський посуд поділя-ється на три основні групи: тарну, кухонну, столову. Виділяється також культовий посуд. При виготовленні посуду трипільці могли застосовувати різні методи ліплення для окремих видів посуду: - з одного шматка глини ліпили невеликий за розміром посуд; - з пластин глини виготовляли величезні зерновики; - пелюстковий метод застосовували, коли робили миски, покришки, вінця кратерів тощо; - стрічковий метод був найкращим для виготовлення великих біконічних посудин, амфор та глечиків;
- за допомогою насипної болванки (мішку з піском) робили кулясті посудини;
- для посуду з домішкою черепашок вико-ристовували техніку ковадла та лопаточки, коли стінки розплющували шляхом виби-вання. Але найбільш поширеною була техніка кільцевого та спірального ліплення посуду. В період Пізнього Трипілля, коли гончарство досягає найвищого розквіту, з’являється новий метод: витягування пальцями глини від дна до вінець поперек стрічок. Ймовірно, вже на середньому етапі розвитку культури використовувався повіль-ний гончарний круг, який складався із нерухомого дерев’яного стовпа та підставки, що поверталася. Після формування посуду, його поверх-ню загладжували спочатку кістяними гладил-ками, потім – кам’яними гальками, м’якою шкірою чи хутром. Після цього посуд покривали ангобом – рідкою глиною червоно-оранжевого кольору, який маскував нерів-ності поверхні та був добрим фоном для наступної орнаментації. Фарбу готували на основі органічних речовин, розводили водою та додавали яйця, молоко, тваринні жири, сік рослин. Розписували посуд за допомогою пензля, квача, шкіряних трафареток. Потім посуд сушили у затінку, після чого випалювали: найменш якісний у звичайних печах або у відкритих ямах, інший – у спеціальних гончарних печах, які у трипільців були дуже різноманітні: однокамерні та двокамерні, одноярусні та двоярусні. Після випалу посуд вкривали шаром воску, маслом, живицею (якщо в ньому не готували їжу). Вважається, що гончарство у трипільців відокремилося в окрему ремісничу галузь. Для виготовлення керамічних виробів існували спеціальні гончарні майстерні. Прикладом може слугувати комплекс із двох гончарних майс-терень, досліджений О.В. Цвек на поселенні Веселий Кут. Одна майстерня складалася із двох приміщень: сушильної камери з глинобитним настилом – підлогою та кімнати, де розміщувалася двоярусна глинобитна піч для випалу посуду. Стіни печі складені із вальків глини на каркасі, прутів та колотого дерева. Друга майстерня із залишками сильно зруйнованої гончарної печі мала підвищення – вівтар. На жаль, трипільське гончарне ремесло не було сприйнято прийдешніми племенами. В кінці доби енеоліту на території Черкащини з’являються племена так званої пивихинської культури. Її пам’ятки відомі (близько 60 пунктів) в Канівському, Городи-щенському, Золотоніському та Чорнобаївсь-кому районах. Ця культура одночасна зак-лючним етапам трипільської культури та є продовженням пам’яток типу Молюхів Бугор. Але вона ще недостатньо досліджена. З початком ІІІ тис. до н.е. територію краю заселяють племена ямної культури, яка раніше відносилася до мідного віку, а за сучасними знаннями вона характеризує добу ранньої бронзи. У формуванні давньоямних традицій значну роль відіграло енеолітичне населення, в тому числі й середньостогівські племена. З появою ямних племен в нашому краї розповсюджується курганний обряд похо-вання: померлих ховали скорчено на спині або на боці, головою на схід чи захід, у ямах прямокутних обрисів, над якими зводили земляний насип. Спочатку кургани були невеликими, пізніше вони досягали висоти понад 10 метрів. Насип споруджували в декілька прийомів. Іноді в курганах знаходять до 20 й більше ямних могил. Сьогодні на Черкащині відомо понад 7200 курганів, які відносяться до двох епох – міді-бронзи та скіфської. Досліджено понад 100 курганів ямної культури і всього одне поселення (Десятини). Хоча розвідками останніх років виявлено ще 25 ямних поселень і стоянок: Десятини, Скиртище, Пристань, Попове Озеро, Попів Горб, Гасанів Брід, Корчí, Чайка, Усть-Коврай, Галицьке, Чехівка-17, Стругá, Підгори, Мгар-2, Ланок, Сонечко та ін. Серед розко-паних курганів варто назвати понад 50 наси-пів, досліджених в наш час в зонах споруд-ження зрошувальних систем на землях селищ Червона Слобода, Леськи, Вергуни, Нечаївка, Худяки, Чорнявка, Думанці, Лящівка, Іркліїв, Мала Бурімка, Пальмира Черкаського, Чорно-баївського та Золотоніського районів. Ямники, кочуючи за своїми стадами, вели рухливий спосіб життя. Домашнє начин-ня перевозили на гарбах, запряжених биками. Основа господарства – скотарство. Матеріальна культура ямних племен виглядає біднішою за попередні культури. Поховальний інвентар та знахідки на пооди-ноких поселеннях і стоянках свідчить про домінування серед форм посуду глиняного округлотілого гостродонного горщика з до-сить бідною орнаментацією у вигляді від-битків шнура або гребінця у верхній частині посудини. В комплекс металевих речей вхо-дять сокири, наконечники стріл та списів, ши-ла, швайки, ножі. Серед крем’яних виробів відомі бойові сокири-молоти, листоподібні вістря до списів і дротиків, скребачки, ножі, різці, товкачи, ковадла, булави, сокири. Трапляються кістяні проколки, гарпуни, молотки. Серед металевих виробів відомі бронзові ножі, шила, срібні та золоті підвіски. За антропологічними даними, ямні племена, як і середньостогівські, були дале-кими нащадками пізніх кроманьйонців – високорослі, кремезні, широколиці. Культуру цього періоду яскраво характеризує курганний могильник у с. Вер-бівка Кам’янського району. Поховання були здійснені у шатроподібних спорудах, стінами яких слугували кам’яні брили з вирізьб-леними на них символічними зображеннями.
В середині ІІІ – на початку ІІ тис. до н.е. наступає епоха середньої бронзи (2500-1800 рр. до н.е.), за якою йде період пізньої бронзи (1700-1000 рр. до н.е.). Бронзова доба – останній великий період первіснообщинної формації, який завершується вже на початку І тис. до н.е.
За сучасними даними на території України в цей час існувало понад 10 архео-логічних культур. В Середньому Подніпров’ї в період середньої бронзи відомі археологічні пам’ятки середньодніпровської та катакомб-ної культур, в його кінці виникає культура багатопружкової кераміки, яка й відкриває період пізньої бронзи. До нього відносяться пам’ятки зрубної, тшинецько-комарівської, білогрудівської, бондарихінської та білозер-ської культур. Кожна з цих культур має певні ознаки, відомі за розкопками археологічних пам'яток. А їх еволюційний розвиток відо-бражає економічний, соціальний, культурний розвиток племен, що населяли територію нашого краю протягом більш ніж 1000 років – від появи бронзи до появи заліза. Виникнення середньодніпровської культури вчені по’вязують з пізньотрипільськими, середньостогівськими та давньоямними племенами. Припускається участь її носіїв у складанні східнотшинецької культури. Походження катакомбної культури дискусійне, але відомо, що важливим її компонентом була давньоямна культура. На основі катакомбної культури склалася наступна місцева культура багатопружкової кераміки, яка змінилася в нашому краї східнотшенецькою культурою. Остання вва-жається місцевою культурою, що склалася на ґрунті середньодніпровської та інших культур та є ядром найдавнішої слов’янської спіль-ноти.
В результаті змішання прийшлих зі сходу племен та носіїв багатопружкової кераміки сформувалася й зрубна культура, хоча є думка й про її місцеве походження. Що стосується білогрудівської куль-тури пізнього бронзового періоду, то, на думку дослідників, вона сформувалася на місцевій основі під впливом Карпато-Дунайських культур. В ранній період бронзові вироби потрапляли на нашу територію з Балкан, Прикарпаття, Північного Кавказу. Розвиток місцевого бронзоливарного виробництва припадає на середній та пізній періоди. В кінці пізнього періоду з’являються перші залізні вироби, які знаменують початок нової епохи. У бронзовий період завершилися процеси першого суспільного розподілу праці (скотарство і землеробство), формування і розвиток общинного ремесла, виникнення спеціалізованих бронзоливарних майстерень, вико-ристання упряжного коня та колісниць, відокремлення племінної верхівки, виникнення великих етнокультурних утворень. Первісні пастухи поступово освоюють пасовиська, що лежать далеко від річних долин. Напевно, в цей час люди опановують техніку споруд-ження криниць. Землероби переходять до під-січного й орного землеробства, збага-чується асортимент злакових культур, поширюється садівництво і городництво. Використання тяглової сили бика сприяє підвищенню продуктивності праці. А це в свою чергу веде до поглиблення майнової нерівності населення. Про що свідчать скарби та багаті поховання. Підноситься роль батьківського права в роді, що завершується встановленням патріархату, насамперед, у степових скотарів. Стада стають власністю окремих сімей, первісне колективне господарство розпада-ється. Відбувається процес виділення парної сім’ї в роді та складання моногамної форми шлюбу. Про це свідчить той факт, що замість великих жител мідної доби починають будуватися малі, придатні для однієї сім’ї. Археологічні знахідки свідчать про подальший розвиток в сфері знань, духовної культури, мистецтва. Так в добу бронзи виникає кам’яна монументальна антропо-морфна скульптура, ускладнюються релігійні вірування, з’являються зародки майбутнього письма – піктограми. Що стосується етнічної належності населення бронзової доби, то носії культур багатопружкової кераміки та зрубної були племенами індоіранської етнічної спільності, східнотшинецької і білогрудівської – нале-жали до праслов’янської етнічної спільності. На території нашого краю серед пам’яток бронзового періоду відомі поселення (117), городища (2), курганні і ґрунтові (6) могиль-ники, скарби та випадкові зна-хідки. Варто назвати поселення Чикалівка, Огрінь-Підкова, Велика Андрусівка, Вовківка, Умань, Ка-нів, В’язівок, Мошни, Воїнська Гребля, Стара Огрінь, Журавка, Піщане, Бучак, Суботівське горо-дище, могильники Заломи та Вер-гуни, скарби Калантаєва, Соснівки, Мельниківський, Старосільський, Стецівський та ін. Поховальні та побутові пам’ятки бронзової доби в нашому краї вивчені у всіх культурах: від середньо-дніпровської до білогрудівської. Особливо інтенсивно вони розкопуються в наш час. Значний вплив на розвиток місцевих племен мали міжкультурні зв’язки та контакти з мешканцями інших регіонів. В цей час прослідковується та сама ситуація, що і в періоди неоліту та енеоліту, коли природно-географічне розташування регіону на перехресті міграційних та торгівельних шляхів сприяло взаємозв’язкам місцевих племен з сусідніми та віддаленими племе-нами. Населення півдня Лісостепового Под-ніпров’я мали зв’язки з регіонами Карпат та Подунав’я на заході, Уралу та Західного Сибіру на сході, Верхнього Повол-жя на півночі, Північного Причорномор’я на півдні. Господарство місцевих племен мало змішаний скотарсько-землеробський харак-тер. Провідною галуззю було відгінно-пасовищне скотарство. Розводили велику рогату худобу, кіз-овець, коней. З середини ІІ тис. до н.е. зростає роль землеробства, а скотарство набуває осіло-випасного типу з домінуванням стаціонар-них поселень та появою у свійському стаді свині. Вирощували просо, жито, овес, ячмінь плівчастий, пшеницю м’яку. За археологічними джерелами, полю-вання і риболовля в добу бронзи не відігравали великої ролі у господарстві місцевих племен. Розвивалися галузі домашнього виробництва – гончарство, ткацтво, кушнір-ство, теслярство, різьблення по кістці, виготовлення знарядь із кременю та каменю.
З розвиненого етапу пізньої бронзи починається процес виділення металообробки у окрему галузь ремісничого виробництва. Але відсутність місцевої сировини спонукала до активного обміну з іншими регіонами, що в свою чергу вело до розвитку транспортних засобів. За археологічними матеріалами в період багатопружкової кераміки в нашому регіоні поширюється колісний транспорт, а в період білогрудівської культури починається використання коней для верхової їзди. Поселення, як правило, розташовува-лися на берегах та у заплавах річок, були неукріплені або природно укріплені, лише в кінці бронзового віку починають споруд-жувати рови, які захищали поселення з напільної сторони. Відомі стаціонарні посе-лення та сезонні стійбища. Житла представлені напівземлянка- ми, спочатку однокімнатними, пізніше – двокамерними з відокремленням житлової і господарчої частин, які мали прямокутну у плані форму, земляну долівку, дерев’яно-глинобитні стіни, шатрову конструкцію даху (пізніше – стовпово-шатрову).
|