НСКУ

Виникнення громадського музейництва на Черкащині відноситься до 1950-х років, коли помітно активізувалися різні форми краєзнавчо-пошукової роботи. Прагнення досліджувати і пізнавати історію свого краю за відсутності в той час широких можливостей своєї реалізації, проявлялося переважно у різних формах шкільного краєзнавства. Це зумовлювалося, передусім тим, що школи мали певну матеріальну базу і були основними освітніми осередками в райцентрах і особливо селах переважно аграрної тоді області, а працюючі в них учителі складали найбільш чисельний і впливовий прошарок місцевої інтелігенції. В школах області в 1950-х – на початку 1960-х років працювало понад 16 тис. учителів. Тому видається цілком закономірним, що саме представники педагогічної громадськості були ініціаторами і безпосередніми учасниками створення музейних куточків, кімнат та музеїв на громадських засадах.

Показовим прикладом прояву громадської ініціативи освітян краю у започаткуванні громадського музейництва є робота М.Ф. Пономаренка – учителя Золотоніської школи № 4 (нині – гімназія імені С. Скляренка). Ще в повоєнні роки молодий учитель, колишній фронтовик, створив один з перших в Україні шкільний краєзнавчий гурток, на базі якого утворилося учнівське краєзнавче товариство. Члени товариства здійснювали краєзнавчі експедиції, брали участь у археологічних дослідженнях. Їх наставник багато працював у архівах, бібліотеках та музеях Москви, Ленінграда, Києва та Черкас, що сприяло швидкому нагромадженню та науковому опрацюванню зібраних матеріалів. Зібрані школярами під керівництвом учителя експонати склали експозицію створеного у 1959 році шкільного музею.
В 1956 році випускник педагогічного інституту Б.О. Кіппа, отримавши призначення у школу села Крутьки Чорнобаївського району, створив історичний гурток та гурток юних слідопитів. Потім ентузіаст музейної справи звернувся до учнів та їх батьків і усіх жителів села з пропозицією створити сільський музей. Це починання знайшло загальну підтримку і схвалення односельчан. Того ж року зібрані експонати склали основу відкритого у двох шкільних кімнатах сільського музею. Незабаром у зв’язку зі значною кількістю експозиційних матеріалів постала проблема розширення експозиційних площ, оскільки наявне приміщення вже не задовольняло потреб громадського музею. З розумінням до розв’язання цієї проблеми поставилося керівництво місцевого колгоспу, виділивши під музей окреме відремонтоване приміщення, яке мало чотири зали.
Музеї починають виникати не тільки в населених пунктах, а й в окремих виробничих колективах та установах. В більшості випадків вони створювалися на базі шкільних, а їх організаторами теж, як правило, були учителі та учні. В 1959 році в Корсунь-Шевченківському районі вже діяли очолювали вчителями сільської школи краєзнавчі музеї на громадських засадах у Квітках (завідувач – учитель біології П.Й. Базько), Селищі (завідувач – учитель географії О.Л. Кротенко). Того ж року зусиллями місцевих учителів були створені сільські музеї в Жаботині Кам’янського району, Степанках Черкаського району.
Характерним прикладом участі працівників освіти у формуванні музейних фондів та трансформації шкільних музеїв у загальнодоступні для усіх бажаючих сільські музеї може бути практика створення музейних закладів у селах Сунки Смілянського і Гельмязів Золотоніського районів.
У 1957 році в Сунках у сільському будинку культури було відкрито музей історії села, основу експозиції якого складали зібрані учителями та учнями експонати музею місцевої школи. До сільського музею було передано понад 1 тис. речових пам’яток, які стали своєрідною ілюстрацією історії села від найдавніших часів. В сільському музеї жителі та гості села мали змогу ознайомитися зі знаряддями праці і предметами побуту кам’яного віку та доби Київської Русі, колекціями монет, домашнім начинням та зразками одягу ХІХ – ХХ ст. У 1965 році експозиція поповнилася знахідками зі скіфського могильника, виявленими членами шкільного гуртка під час археологічних розкопок.
Учні Гельмязівської восьмирічної школи наприкінці 1950-х – на початку 1960-х років під керівництвом учителя П.Т. Германа розпочали роботу зі збору архівних документів, відомостей про своє село і його людей, фотографій, знарядь праці, рушників, одягу, посуду та інших експонатів. Спочатку у школі було оформлено краєзнавчий куточок, потім – музейну кімнату. Згодом сільська рада виділила під музей (тепер уже сільський) окреме приміщення з трьох кімнат.
В 1960-х роках педагогічні працівники беруть активну участь у створенні районних краєзнавчих музеїв. Один з перших на Черкащині Районних музеїв був відкритий 1960 року у Золотоноші. Для розробки його тематико-експозиційного плану і формування фондів та обладнання експозиції була створена громадська рада, яку впродовж 18 років очолював згадуваний вище ентузіаст краєзнавства і музейної справи учитель міської школи № 4 М.Ф. Пономаренко. За його безпосередньою участю в населених пунктах району було зібрано і науково опрацьовано понад 5 тис. музейних експонатів. В першій музейній експозиції розміщувалися стародавні амфори, колекція козацької зброї, знаряддя праці та предмети побуту українських селян, матеріали про Велику Вітчизняну війну.
Прикладом освітянської ініціативи є й відкриття в 1962 році музею на громадських засадах в Чигирині. Експонати для цього музею впродовж багатьох років збирав ветеран педагогічної ниви І.М. Сніжко, який перед смертю заповів своїй дружині передати всі зібрані ним колекції з понад 2 тисяч експонатів до районного музею. Серед експонатів – кам’яні і бронзові сокири, монети, різноманітні прикраси та інші археологічні пам’ятки, виявлені на Чигиринщині. Великий розділ присвячувався визвольній боротьбі українського народу під проводом Богдана Хмельницького, іншим подіям на території краю. Багато матеріалів розповідали про Т.Г. Шевченка і його перебування на Чигиринщині.
У створенні Жашківського районного музею активну участь брали учителі шкіл міста Л.М. Безносюк, Н.Т. Шиманський, В.Т. Возний. В експозиції музею особливе місце посіли археологічні знахідки, виявлені на території району, –  кам’яні молотки, сокири, зернотерки – свідки стародавніх поселень кам’яного віку.
Активізації громадського музейництва на Черкащині сприяла робота над створенням тому ,,Черкаська область” до 26-томної праці ,,Історія міст і сіл Української РСР”, яка побачила світ на початку 1970-х років і велась на громадських засадах. До обласної редколегії було включено викладачів вищих навчальних закладів області О.В. Тканка, М.Д. Березовчука, С.М. Кузнєцова, О.М. Дудника, В.О. Яковенка, С.М. Звєрєва, Ф.М. Непийводу, В.Т. Шпака. В роботі обласної, міських та районних редколегій брало участь близько 400 учителів шкіл.
В селі Шевченковому Звенигородського району роботу з підготовки нарису про село очолив директор місцевої школи Б.К. Іщенко. Зусиллями учителів та учнів в архівах було виявлено матеріали про історію села, зібрано багато спогадів односельців. Весь речовий, документальний та фактичний  матеріал, зібраний у процесі написання нарису з історії села, було покладено в основу експозиції музею, який у травні 1967 року було відкрито у приміщенні сільської ради. Музейна експозиція, побудована на місцевому матеріалі, швидко набула популярності. Тільки в 1971 році з нею ознайомилися 8 тис. відвідувачів, для яких було організовано понад 200 екскурсій.
Справжнім подвижником музейної справи залишився в пам’яті вдячних односельчан О.О. Вдовиченко – учитель із села Погибляк Лисянського району. Все життя пропрацювавши на педагогічній роботі, він ще у 1958 році створив разом з учнями і громадськістю села сільський музей. Вже в рік відкриття у музеї налічувалося понад 1 тис. експонатів. А у 1982 році музей був удостоєний звання ,,Народний”.
В роки незалежності працівники освіти, продовжуючи кращі традиції своїх попередників, беруть активну участь в оформленні музейних експозицій, а навчальні заклади стають дієвим осередками громадського музейництва. На сьогодні в закладах освіти діє 148 музеїв і майже 350 музейних кімнат. Своєю оригінальністю відзначаються музеї Г.С. Сковороди у селі Каврай та М.О. Максимовича у селі Богуславець Золотоніського, поета М.К. Масла у селі Ковалівка Драбівського, М.П. Драй-Хмари у селі Малі Канівці  Чорнобаївського. ,,Кобзарева світлиця” у селі Стецівка Звенигородського, народний ,,Пам’ять” у селі Чапаєвка Золотоніського, музей української пісні у селі Комарівка Корсунь-Шевченківського, етнографічний у селі Бабани Уманського районів, братів Варравів у гімназії імені Івана Франка у Каневі.
Свідоцтво про реєстрацію музею отримав ,,Героїко-патріотичний центр” Чигиринської спеціалізованої загальноосвітньої школи № 2, який має експозиції ,,Пам’ять про вчителів-ветеранів”, ,,Як вічний біль, Афганістан”. Проведено значну роботу зі збору матеріалів для комплексів ,,Голодомор на Чигиринщині”, ,,Чорне крило Чорнобиля”, про події Великої Вітчизняної війни.
Осередками громадського музейництва стали і вищі навчальні заклади. Зусиллями викладачів і студентів Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького впродовж останнього десятиріччя сформувався музейний комплекс цього провідного вищого навчального закладу Черкащини. Окрім оновленого музею університету (директор – професор В.В. Гоцуляк), своєю оригінальністю виділяються музеї ,,Літературна Черкащина” (організатор – професор В.Т. Поліщук), музей українського рушника (організатор – професор С.А. Китова), археологічний музей (організатор – М.П. Сиволап).
Важливою справою педагогічної громадськості області стало створення і відкриття музею освіти Черкащини в обласному інституті післядипломної освіти педагогічних працівників. Він є своєрідним літописом розвитку освіти в нашому багатому своєю історією краї. Його насичена фактичним матеріалом експозиція розповідає про подвижницьку працю освітян області, в тому числі і на ниві музейництва – важливого засобу патріотичного виховання підростаючого покоління.
Сьогодні наполеглива робота педагогічних працівників з формування експозицій громадських музеїв та музейних кімнат є важливою складовою частиною ,,Програми патріотичного виховання дітей та учнівської молоді”, розробленій науковцями Інституту проблем виховання АПН України. Завдання її реалізації на Черкащині у грудні 2006 року були всебічно обговорені на обласній науково-практичній конференції ,,Проблеми і перспективи дослідно-експериментальної роботи освітніх закладів Черкаської області”.
Узагальненню практичного досвіду, в тому числі й в громадському музейництві, був присвячений семінар начальників відділів освіти райдержадміністрацій, міськвиконкомів та завідувачів районних та міських методичних кабінетів з проблеми ,,Формування соціально-активного громадянина, патріота України засобами історико-краєзнавчої роботи”, що відбувся 18 грудня 2008 року у Звенигородському районі.
Таким чином, в становленні та розвитку громадського музейництва на Черкащині відіграли педагогічні працівники, які в усі часи брали на себе ініціативу у створенні й організації роботи практично усіх музеїв нашого краю. І сьогодні освітяни, продовжуючи добрі справи своїх попередників, роблять велику суспільно значиму роботу зі створення музеїв і музейних кімнат – важливих центрів патріотичного виховання.