НСКУ

ЯКІВ БРЮХОВЕЦЬКИЙ ТА ЙОГО ДИВО КЕРАМІКА

Кераміку або гончарне виробництво відкрила людина новокам’яного віку, яка жила в печерах. Важко сказати, який матеріал зробив більший внесок у розвиток людської цивілізації, аніж звичайна глина. Випалена ж глина або кераміка може безпідставно вважатися і найдавнішим штучним матеріалом в історії людства. Недарма ім’я першої людини – Адам – означає «зроблений з глини». Найдавніша відома нам бібліотека – з глини також, а в Месопотамії з глини виготовляли навіть цвяхи.

Серед палітри народних ремесел краю яскраво виділяється гончарство., яке на початку ХХ століття було представлене майже десятком самобутніх осередків. Так, наприклад, керамічний посуд робили майстри Цвітної – 25 дворів, Полудніївки – 3, Головківки – 3, Івківців – 2 та в Суботові, де був зареєстрований 1 гончар. Проте відомості явно применшені, бо в них обійдено тих майстрів, які не сплачували податку (Наприклад, у Цвітній гончарів було 200).

Повнокровно функціонували різні гончарні осередки, але «такі, як Головківка, Сунки, Романівка, Гнилець стали значними центрами виробництва кераміки».

Місцеве гончарство базувалось на основі сприятливих природних умов: широка розповсюдженість покладів гончарної глини, достатньо велика глибина залягання. Все це сприяло становленню в селі Головківка центру фляндрованого керамічного розпису другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття.

Фляндрівка – специфічна система орнаменту в українській народній майоліці, що одержується певним способом при нанесенні фарб на сирий гончарний виріб.

Документальні джерела розповідають, що «местные мастера П.Коваль, П. Зинченко, Н. Брюховецкий расписывают здесь посуду способом фляндровки. Темно-красные и зеленые краски нанесенные на желтый фон, создают радостное для восприятия зрелище».Н. Брюховецький створював посуд, «який відзначався особливою витонченістю фляндрованого розпису, якістю барвників і поливи».

Головківські миски Н. Брюховецького, П. Зінченка, П. Коваля, які зберігаються в державному музеї українського народного декоративного мистецтва дають досить повну картину місцевого розпису 1930 – початку 1960-х рр.

Гончарні вироби П. Зінченка та І. Атамася з унікальними розписами зберігаються в Київському і Львівському музеях народного мистецтва. Також головківські миски є не тільки в музеях України, а й за кордоном – Кракові та Угорщині. Серед місцевого населення є легенда, яка розповідає, що наприкінці XVII століття на замовлення польського королівського двору в Головківці було виготовлено столовий сервіз на 250 персон і волами відправлено до Польщі. Далі він, як королівський дарунок, потрапив до Франції. На цьому його слід загубився, але слава про головківську кераміку прокотилася по всій Європі.

Відомо, що на початку 1930-х років у селі Головківка при колгоспах імені Будьонного та Жовтневої революції діяло дві гончарні майстерні. Для виконання норми кожен майстер мав зробити так званий гончарський десяток, до якого входила певна «кількість мисок одного виду: «шестірка» (60 шт.), «п’ятірки» (50 шт.), «четвірка» (40 шт.). Одного дня гончар робив миски одного виду, другого – іншого. За норму зараховувалося два трудодні». За посуд виготовлений в колгоспних гончарнях грошей не платили, тому це призвело до виготовлення неякісних гончарних виробів.

Майже весь посуд головківські гончарі продавали за півціни скупникам, які вивозили його на Кіровоградщину, Херсонщину, Миколаївщину, а також на Полтавщину.

Основою головківської кераміки є миска (глина за якістю мисочка), але також гончарі виготовляли горщики, тикви, ринки, макітри, глечики. Розпис фляндрівки здійснювали на гончарному крузі по сирому, але підв’яленому черепку.

Для декорування виробів застосовували два види ангобного розпису: монохромний (однобарвний) та поліхромний. Головна ознака поліхромного ангобного розпису полягала у компонуванні патьоків білої, коричневої та зеленої глин на червоному, рідко білому тлі, внаслідок чого вони ставали основним декоративним мотивом. Фляндрований підполивяний розпис включав у себе поєднання ангобного декору з наступним покриттям прозорою поливою.

Прозора полива робила кольори насиченими, проникаючи в пори ангобу (по принципу лакування дерева), захищала декорування від передчасного старіння або обсипання і, нарешті, робила кераміку водонепроникною.

Серед основних композицій головківського розпису можна виділити три основні групи:

І – горизонтальні смуги – косиці та квіти в середині мисок (за рахунок різної кількості, різного поєднання);

ІІ – миски, прикрашені групами нерівних стопчиків або спускавок (розміщені кількома групами);

ІІІ – миски, на яких поєдналися два перших орнаменти.

Для продовження своєї справи гончарі набирали учнів на навчання. Спочатку учні заготовляли дрова, носили глину, молотили жорнами фарби. З часом їх навчали формувати, розписувати і випалювати посуд. Таке навчання продовжувалось кілька років, поки учень не стане майстром. Крім того майстрами ставали діти з родин гончарів, де справа традиційно передавалася від батька до сина.

З початком 50-х років минулого століття гончарний промисел села Головківка занепадає і практично зникає. Воскресити його вдалося лише через багато років. І ця почесна місія випала на долю Якова Михайловича Брюховецького уродженця села Головківка Чигиринського району, який був продовжувачем славного роду гончарів (фото 1). Майстерності вчився в батька і так справи пішли у сина, що незабаром, як це й повинно бути, випередив уміння учителя.

З раннього дитинства син Яків був залучений до батьківської справи, допомагав виготовляти глиняний посуд. В 13 років почав молоти фарби та готувати поливи. В 14 років сів за гончарний круг та почав виготовляти спочатку покришки, потім – миски, горщики. Уже з 15 років Яків виготовляв добротний посуд, пригожий для продажу на ярмарках. Природний розум, неабиякий хист, велика працьовитість, наполегливість привели його до високого рівня майстерності. Він робив дуже гарні миски й красиво їх розписував. Мріяв про власну гончарню, планував продовжити батьківську справу. Але тоді не судилося втілити в життя задуми. Після служби в армії, працював на шахті в Донбасі, потім у рідному селі в колгоспі. Його життя було схоже на коловорот гончарного круга. Але не могли в ньому не озватися батьківські і всіх предків гени, не покликати в минулі і нові дороги.

І вирішив Яків Михайлович відродити унікальний і неповторний гончарний промисел. Побудував піч у садку, за хатою, посуд виготовляв у хаті, а потім випалював у печі. Нову справу було нелегко починати, не знайшовши жодного нащадка відомих гончарних родин, які б підтримали його, перестав виготовляти посуд.

Пройде багато часу, перш ніж Яків Брюховецький повернеться до улюбленої справи. В Головківці у 1980-х роках вирішили відродити давній гончарний промисел. В сільській школі відкрили клас для навчання гончарному ремеслу. Яків Михайлович був останнім гончарем із великої плеяди майстрів колись відомого гончарного осередку Наддніпрянщини, саме тому запросили його викладати в школу. І почав він вчити дітлахів прадавньому гончарному ремеслу. Але це тривало недовго, через кілька місяців роботи – клас закривають. І знову майстер залишається сам.

У 1989 році було створено Чигиринський державний історико-культурний заповідник з метою відродження історико-культурної спадщини українського народу. Потім виникла ідея відродити головківську кераміку. Завдяки зусиллям тодішнього заступника голови Черкаського облвиконкому О. М. Дубового та директора заповідника В. І. Полтавця, які зуміли переконати Якова Брюховецького і він почав працювати в Головківці, потім в Чигирині. З 1990 року Яків Брюховецький – молодший науковий співробітник заповідника.

Майстер працював в майстерні заповідника над відродженням головківського фляндрованого підполив’яного розпису. Із дня в день, із місяця в місяць – працював Яків Михайлович за гончарним кругом. Сотні, тисячі різноманітних виробів створив він за 15 років праці в заповіднику. Але найбільше його душа лежала до мисок і тарілей.

Красу дивовижних творів майстра потрібно показувати людям, щоб вони оцінили її. Яків Михайлович бере участь в різних обласних і всеукраїнських виставках декоративно-прикладного мистецтва, де оцінили його труд і визнали переможцем. Він нагороджений дипломом Всеукраїнського симпозіуму «Бубнівська кераміка-2000» та дипломом І ступеня громадської організації «Фонд Івана Гончара». Лауреат премії імені Д.Щербаківського, а в 2001 році йому присвоєне почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України». Красу його творів визнали і за кордоном, він став переможцем ІХ Міжнародного фестивалю мистецтв «Слов’янський базар у Вітебську».

Завдяки таланту майстра в Чигирині відбувся І Всеукраїнський молодіжний симпозіум гончарного мистецтва «Чигирин – 2003». Під час якого патріарх головківського гончарства ділився досвідом з молодими гончарями.

Основною формою збереження національних традицій ремесла є передача досвіду своїм учням. Разом з Яковом Михайловичем в заповіднику працювали його учні: І.Кривенець та С.Комар.

Так, С.Комар, до знайомства з майстром, справ з глиною не мав. Але побачивши Якова Михайловича за гончарним кругом, не міг залишитися байдужим до гончарного промислу. Маючи талант від Бога майстер навчив не тільки робити миски, але й вкладати душу в кожен свій виріб.

Під час Другого Всеукраїнського молодіжного симпозіуму гончарного мистецтва «Чигирин-2004» учні добре представили свою мистецько-прикладну школу. На заключну виставку вони виготовили цілі розсипи гончарних шедеврів і стали переможцями різних номінацій.

Гончарний круг, наче магія, зачаровував Якова Брюховецького, він линув в інший світ де був тільки він і його твір. Любив ліпити миски із головківської глини, змішуючи її з глеєм.

Виготовляв миски на гончарному крузі, витягуючи його руками та дерев’яною дощечкою. Руки гончар постійно змочував водою, зрізав готові миски з круга металевою стрункою, обережно підіймав та ставив сушитися.

Всі миски гончаря належать до круглобоких, так званих простих. У них потовщені й трохи вивернуті назовні вінця, завжди прикрашені кривулькою. За розмірами миски були різноманітні, в основному він робив миски та мисочки, рідше – великі. Полумиски та декоративні тарелі, які є різновидом мисок, були різні за розмірами. Різними за розмірами були макітри та глечики, тикви.

Всі глечики біло-глиняні та полив’яні з ручкою та покришкою, зсередини вкриті білою поливою. Тулуб прикрашений зображенням у вигляді рослинного або геометричного орнаменту. Всі макітри з кришками, але різні за кольором: світло-червоні, жовті, білі, прикрашені геометричним орнаментом та хвилястою лінією. Дуже цікавим є орнамент у вигляді ком.

Розписувався посуд на гончарному крузі по вологій поверхні перед першим випалом. Для розпису використовував майстер як сучасні штучні барвники, так і традиційні. Випалювався посуд двічі: спочатку добу після висушування, а потім, після облиття поливою.

Особливістю кераміки Якова Михайловича був фляндрований підполив’яний розпис, який відомий особливою витонченістю, чіткою і зібраною композицією. Він любив залишати вільні місця, щоб кожен орнамент був виразнішим.Фляндрування – це спосіб декорування посуду, який наносився ріжком. Головківська миска має 3-ярусну орнаментальну композицію (вінця-стінки-дно).

Композиція розпису мисок завжди центральносиметрична. Будується вона або на чергуванні окремих орнаментальних мотивів, що повторюються  від 4 до 8 разів, або у вигляді досить широкої смуги суцільного орнаменту посередині стінок чи під вінцями.

Вивчення орнаментальних мотивів мисок Якова Брюховецького свідчать про те, що майстер використовував одночасно від трьох до семи різних елементів розпису. При цьому композиції виходили вкрай різноманітні й дивовижні.

Як правило, малюнки на тлі мисок гончаря чергуються: квіточки з косицями, спускавки з рослинними доріжками. Їх завжди майстер малював контрастними фарбами. Наприклад, на білому тлі чергуються зелений з червоним кольором, на червоному – зелений з білим, на зеленому – білий з червоним. Квіточки, віночки завжди мали змішаний колір – біло-зелений, зелено-коричневий, біло-коричневий. Найулюбленішими у Якова Михайловича були миски з різноманітними відтінками червоного та коричневого кольору, на якому він робив орнамент відповідно білого та зеленого кольору.

Майстер оздоблює візерунками лише стінки мисок. На денці, підкреслюючи глибину миски, завжди проводить кілька спіральних ліній (білі на червоному і коричневі на білому тлі), поверх яких часом малює дужки квасольок.

Серед основних композицій головківського розпису Якова Михайловича Брюховецького можна виділити декілька основних груп.

Перша група мисок двох кольорів: червоного та білого, які прикрашені по вінчику хвилястою білою та прямою зеленою смугою, зсередини – стилізоване зображення колосків та віночків червоного та зеленого кольорів. На дні – червона або біла спіраль (фото 1).

Друга – миски червоного та білого кольору, по вінчику хвиляста червона та пряма зелена смуги, зсередини червона хвиляста смуга, яка переходить в зелені спускавки, по денцю червона спіраль.

Спускавки – загальнопоширений мотив фляндрованого розпису. На мисках крапля фарби пущена згори не зустрічає ніякої перепони, тому довжина спускавок ніколи не буває однаковою.

Третя – миски білого кольору, по вінчику хвиляста червона та пряма зелена смуги, зсередини стилізоване зображення віночків та дерев червоного та зеленого кольорів, по денці – червона спіраль, яка перетинається широкими смугами.

Полумиски червоного кольору декоровані орнаментом з трьох ярусів: верхній – зелена та біла хвиляста смуги; середній – на білому фоні колоски та віночки; нижній – віночок в обрамленні смуг (фото 2).

Дуже цікаві декоративні тарелі настінні. В середині дві смуги зеленого та коричневого кольору косівського орнаменту розділені між собою білою смугою, в центрі якого зображено барельєф Богдана Хмельницького або Тараса Шевченка (фото 3).

Подивившись на гончарні вироби майстра, ми бачимо витончений смак, високий мистецький рівень. Елементи орнаменту, які зображені на виробах, передавалися із покоління в покоління та відображали естетичні смаки, світогляд українського народу. На питання чому він малює такий орнамент Яків Михайлович відповідав: «Я ніколи не замислююсь над тим, що малюю на своїх мисках, елементи і композиції виникають самі із душі і серця… Як тільки я бачу глину, як тільки мої руки торкаються її, я ніби переношуся в інший світ, де панує мудрість і спокій, краса і прадавній народний дух. І руки самі витягують на гончарному крузі ту чи іншу форму, самі розписують миски тим чи іншим орнаментом…».

Дотримуючись традицій головківського розпису Яків Михайлович використовує три основні кольори – білий, зелений, та різновиди червоного. Білий колір символізує чистоту, світло, зелений – природу, рослинне життя, родючість землі; червоний – кохання, страждання. Ці традиційні кольори та елементи розпису відомі з давніх давен, з глибокої пам'яті, яка зберегла  їх первісний зміст та значення.

Відроджена головківська кераміка Якова Брюховецького вражає своєю свіжістю, надзвичайною різноманітністю і не залишає байдужим кожного хто її побачив. Завдяки таланту і вмінням майстра у нас є можливість побачити диво-кераміку.

Гончарство – багатотисячне ремесло. …Кожний твір, народжений на гончарному крузі або в руках гончаря, - єдиний, неповторний. Він промовляє до нас образною мовою наших прадавніх співвітчизників, не дає загинути традиції – тій живій ниточці, що єднає нас з нашою минувшиною. Ось чому гончарний круг не повинен зупинити свій біг, доки на нашій землі буде глина.

Надія Федорівна ЛЕВЧЕНКО,
екскурсоводНаціонального історико-культурного
заповідника «Чигирин»