|
СВЯТИТЕЛЬ ЛУКА (В.Ф. ВОЙНО-ЯСЕНЕЦЬКИЙ) – ЗЦІЛЮВАЧ ДУШІ І ТІЛА Ця непересічна постать гармонійно поєднала в собі дві іпостасі, об’єднані поняттям «святий». З одного боку, він вершив святу справу зцілення хворих і поранених, ставши вченим-медиком зі світовим ім’ям. З іншого і паралельно з першим – самовіддано й беззавітно пропагував слово Боже, жертовно служив православ’ю, мужньо зносив пекельні муки владних переслідувань і зрештою був причислений до сонму святих. Це Валентин Феліксович Войно-Ясенецький – медичне світило з професорським званням, він же – святитель Лука, архієпископ Сімферопольський і Кримський.
Цікаво, що в його довгій і напрочуд незвичайній життєвій «одіссеї» є хай і закороткі в часі, але доволі рельєфні золотоніський та черкаський епізоди, отож наш край також долучився до становлення великого достойника. Прикро, але факт: далеко не всі з наших краян мають бодай приблизне уявлення про цю без перебільшень унікальну людину, про це засвідчили наші вибіркові опитування людей, яких важко запідозрити в нестачі інформації (зокрема, викладачів, студентів, учнів). Це й спонукало автора запропонувати шановному читацькому загалу цей матеріал, в якому зроблено спробу кількома штрихами окреслити велике життя, що є невгасимим взірцем для наслідування. Валентин Феліксович народився 15 (27 за новим стилем) квітня 1877 р. у м. Керч. Рід Войно-Ясенецьких –доволі древній, відомий ще з ХVІ ст., його представники служили на значимих посадах при дворі королів Речі Посполитої. Микола Войно-Ясенецький був каштеляном Новогрудським, а Констянтин – Мінським (ХVII – XVIIIст.). Щоправда, поступово цей знатний рід суттєво збіднів: дід Валентина був уже селянином, щоправда небідним, а батько – простим провізором. Наприкінці 1880-х рр. родина перебралася до Києва, оселившись в центрі міста на Хрещатику. Валентин виховувався на православних чеснотах, цим опікувалася його мама, Марія Дмитрівна. Чималу роль у формуванні світогляду підлітка зіграв і чинник безпосередньої близкості до унікального центру православ’я, яким була й залишається Києво-Печерська лавра. Уже в юному віці виявився неабиякий хист майбутнього святителя до малювання, тому він поєднував успішне навчання в Київській гімназії з відвідуванням занять у художньому училищі. Пристрасть до живопису була настільки великою, що Валентин по закінченню гімназії уже подумував про вступ до Петербурзької академії художеств. Утім після болісних роздумів віддав перевагу навчанню на юридичному факультеті Петербурзького університету.
Затримався він у столиці лише один рік і в 1898 р. повернувся до рідного Києва, де за порадою самого Льва Толстого опановував лікарський фах на медичному факультеті університету св. Володимира, був старостою курсу, навчався блискуче, виявляючи особливу зацікавленість до не вельми популярної серед студентів анатомії. «Відбулася цікаваеволюція моїх здібностей, – писав він пізніше у своїх мемуарах, – уміння тонко малюватиі моя любов до форми перейшла в любов до анатомії. Із художника, що невдався в живопису, я стал художником в анатоміїі хірургії». Закінчуючи університет у 1903 р., В. Войно-Ясенецький зазначив, що «вивчав медицину з винятковою метою: бути все життя сільським, мужицьким лікарем, допомагати бідним людям». Проте, хоча людина й виношує плани, вершить усім сущим Бог. Вдарили громи російсько-японської війни і дипломований лікар у складі медичного загону Червоного Хреста навесні 1904 р. відбув на Далекий Схід, де йому попри молодий вік і відсутність лікувальної практики було довірено завідування хірургічним відділом. Він відразу зарекомендував себе талановитим хірургом, проводячи складні операції на кістках, суглобах і черепі і саме тут, неподалік від театру бойових дій, пройшов свої перші університети воєнно-польової хірургії. У далекій Читі сталася ще одна доленосна подія в житті Валентина Феліксовича: він поєднав свою долю з Ганною Ланською (донькою управителя помістя в Наддніпрянській Україні), котра була сестрою милосердя в тому ж таки загоні і порушила дану нею обітницю безшлюбності, не встоячи перед привабливістю і розумом молодого хірурга. По завершенню війни подружжя опинилося спочатку в Симбірській, а потім і в Курській губернії, де Войно-Ясенецький завідував сільськими лікарнями.
Саме на 1908 р. і припадає час його лікарської діяльності на Золотоніщині, про що згадується в нарисі М. Поповського. Втім біограф лише називає м. Золотоношу як місце перебування там майбутньої знаменитості, при цьому нічого не говорить про ні про його мету, ні про рід зайнятості. Досі не виявлено жодного документу, який би підтверджував інформацію в інтерпретації Поповського. Можливо, Золотоноша згадується як центр повіту, на теренах якого певний час перебував Войно-Ясенецький. Проте порівняно недавно нам вдалося виявити історичне джерело, яке переконливо засвідчує, що в тому ж таки 1908 році Валентин Феліксович виконував обов’язки лікаря Деньгівської дільничної лікарні, до речі, однієї з 14-ти на території повіту. Якщо ж брати межі сучасного Золотоніського району (територіально він утричі менший, аніж колишній повіт), то в Деньгах знаходилася одна із 4-х дільниць. У додатку до звіту Золотоніської земської управи за вказаний рік знаходимо списки лікарського складу і, зокрема, читаємо: «По денегскому участку. Врачъ фонъ-Крузе уволен от службы 21 июня 1908 года, а его место занялъ врачъ Ясенецкий-Войно, который уволен по прошению съ 15 сентября 1908 г., и до истечения года должность врача денегского участка оставалась вакантной». Отож, достеменно відомо, що в Деньгах Валентин Феліксович працював упродовж менше трьох місяців. Роботи на дільниці вистачало, адже за кількістю населення, що підлягало медичному обслуговуванню, вона посідала почесне 3-тє місце в повіті після Золотоніської й Гельмязівської, опіковуючися здоров’ям майже 22 тис. мешканців (9 % населення повіту) з 21 села і хутора. Звісно, на жаль, відсутня та й важко виокремити медичну статистику 3-х місяців (часу роботи Войно-Ясенецького на вказаній дільниці), але цифри переконливо демонструють виразну тенденцію активізації медичної допомоги в Деньгах саме на 1908 рік. Скажімо, від січня по 15 вересня вказаного року лікарями фон-Крузе і Войно-Ясенецьким було прийнято 2500 хворих, загальне число відвідувань становило 4670, 190 відвідано на дому (при 247 відвідувань, враховуючи повторні). Окрім цього, в зазначений період вакциновано 5545 дітей. І ще один цікавий факт: саме в той час на скромній Деньгівській лікарській дільниці було проведено аж 229 хірургічних операцій. Маємо всі підстави пов’язувати цей певний сплеск статистики хірургічних втручань з великою довірою тамтешнього населення до хірурга від Бога Войно-Ясенецького, який і в Деньгах продовжував відточувати свою майстерність. Як випливає зі спогадів деньгівських старожилів, він устиг залишити по собі захопливі відгуки його пацієнтів. Селяни відзначали не лише його вражаючу компетентність, але й зворушливу чуйність, послідовну безкорисливість та фанатичну відданість справі. Войно-Ясенецькому, як земському лікареві, було визначено заробіток в сумі 1200 крб. на рік. Окрім того, виплачувалася надбавка розміром 300 крб. та квартирні – 120 крб. Отже, пересічно щомісячна винагорода тогочасного лікаря становила 135 крб. Такий заробіток хоча й був доволі скромним, проте достатнім для безбідного життя. Для аргументації цієї тези звернемося до цінових показників поч. ХХ ст. Наприклад, якщо взяти продуктову групу товарів, то пуд гречки тоді коштував 1,3 крб., десяток яєць – 30 коп., кілограм м’яса – 25 – 30 коп, кілограм вершкового масла – 1 крб. В. Ф. Войно-Ясенецький був завсідником служб Божих, які проводилися в місцевому храмі – кам’яній Аристратиго-Михайлівській церкві. Вона була споруджена ще в 1833 р. стараннями преосвященного Софронія, єпископа Воронезького і Черкаського, в класичному стилі з доричними колонами, ошатними банями і стала помітним центром духовності Златокраю. На ті часи вказана церква мала близько 3,5 тис. парафіян. Принагідно зауважимо, що Деньги вже на той час були далеко не рядовим селом, адже ще в ХІХ ст. саме звідси пішли у високі наукові світи доктор філософії П. П. Канівецький, доктори права Григорій та Василь Демченки, а деньгівчани С. П. Шелухін (міністр судових справ уряду УНР) та А. М. Вовк (генерал-хорунжий, військовий міністр українського уряду в екзилі) стали відомими українськими державотворцями. У фондах Державного архіву Черкаської області міститься метричний документ Свято-Троїцької церкви із записом про народження 16 вересня 1908 р доньки Войно-Ясенецьких Оленки. У графі «Звання, ім’я, по батькові і прізвище`батьків» записано: «Лікар Валентин Феліксович Ясенецький-Войно і його законна дружина Галина Василівна, обоє православні». А «воспреємниками», тобто хрещеними батьками, указані присяжний повірений Володимир Ясенецький-Войно (брат Луки) і дворянка Марія Ясенецка-Войно (його мама) У списку службовців Черкаського міського товариства самоврядування у розділі «Юридичний відділ» зазначено, що міським юрисконсультом працював там Ясенецький-Войно Володимир Феліксович. Знаходилося це товариство за адресою Суворівська, 53, нині це – вулиця Байди Вишневецького. Довідкове видання «Весь город Черкассы за 1911 годъ» у списку абонентів телефонної мережі подає номер телефона батька Луки – Фелікса Ясенецького-Войно – 108. Тут же вказано, що по місту Черкаси присяжних повірених було троє, в тому числі – Ясенецький-Войно Володимир Феліксович. Він приймав з 17-ої до 19-ої вечора, а його помічником був Ясенецький-Войно Павло Феліксович. Тобто обидва брати Валентина Феліксовича жили вЧеркасах і працювали разом. Напрацювавши практичний досвід, вже на той час відомий лікар Войно-Ясенецький відбув до Москви, аби завершити роботу над дисертацією. Результатом його невтомної праці став вихід у 1915 р. добротно ілюстрованої самим автором книги «Реґіонарна анестезія», що мала справді резонансний успіх і рішенням вченої ради Варшавського університету була поцінована престижною премією імені Хойнацького «За кращий твір, що проклав новий шлях у медицині». Наступного року ця монографія була захищена як дисертація і Войно-Ясенецькому було присуджено науковий ступінь доктора медицини. Незважаючи на таке високе титулування, великий гуманіст продовжив свою лікарську практику у провінційних лікарнях. Одним із перших на теренах Російської імперії він проводив найскладніші операції жовчно-провідних шляхів, нирок, шлунка, кишківника, навіть серця, мозку, органів зору. Забігаючи вперед, підкреслимо, що по суті не було органу в людському тілі, до якого не доторкався б цілющий скальпель Войно-Ясенецького. Він був окулістом і ларингологом, гінекологом і урологом, стоматологом і нейрохірургом, ортопедом і онкологом, і в кожній галузі медицини досяг хірургічноїдосконалості, що репрезентувало його як справді універсального лікаря-хірурга. При цьому керувався незмінним гаслом: «Завжди намагатися вилікувати», попри навіть безнадійні ситуації. Паралельно з лікарською практикою знаний хірург продовжив теоретичні студії, зосередившись на розробці методики лікування гнійних ран. Від 1917 р. хірург-універсал опиняється в Туркестані, де сталися знакові події, в тому числі й трагічні. Тяжким ударом стала смерть коханої дружини і відтоді для нього, послідовного однолюба й великого мораліста не існувало жодної жінки. Розраду знаходив у ненастанній праці та молитвах. У 1920 р. він отримав професорське звання й ініціював створення в Ташкенті Туркестанського (згодом Середньоазійського) університету, в якому очолив кафедру оперативної хірургії і топографічної анатомії. А в тому ж таки доленосному році він сенсаційно вразив весь медичний і академічний загал прийняттям духовного сану (під хресним іменем Лука), напрочуд швидко долаючи щаблі архієрейської служби: диякон, пресвітер, зрештою (1923 р.) – єпископ Туркестанський. Цей несподіваний крок професора викликав у послідовно атеїстичної влади Рад наростаючу ненависть до духівника, котра вилилася у низку репресій проти нього. Стартом переслідувань стала опублікована 3 серпня 1923 р. на шпальтах газети«Туркестанська Правда»принизлива стаття«Заповіт лжеєпископа Луки».У тому ж році за безглуздим обвинуваченням у «зв’язках з оренбурзькими контрреволюційними козаками і в шпигунстві на користь англійців» його було заарештовано, кинуто до в’язниці, а потім заслано. На волю вийшов лише через 4 роки.
У книзі актових записів за 1928 рік під номером 358 записано таке: «Ясенецька-Войно Марія Дмитрівна, померла 23 серпня у віці 78 років. Померла вдома, на вулиці Свердлова,53 (так тоді найменували вулицю Суворівську)». Зі спогадів старожилов міста випливає, що батьки Луки були поховані на колишньому кладовищі № 3 м. Черкаси, яке через деякий час зрівняли із землею й заклали там парк ім. 1 травня (нині –це територія Соборного скверу, котрий знаходиться біля Свято-Михайлівского собора). «Ходіння по муках» святителя продовжилися в 1930-х роках: ще двічі сходив він на Голгофу нелюдських страждань. Уже в 1930 р. настав новий арешт і через рік після виснажливих допитів єпископа етапом направили в Північний край. Виснажливі поневіряння професора-єпископа тимчасово скінчилися у 1934 р., наступні два роки видалися для нього відносно тихими і мирними: у Ташкенті він очолив головну операційну Інституту невідкладної допомоги, продовжив свої наукові студії. Та попереду був рік 1937-й, час розгулу «єжовщини», коли маховик сталінської каральної машини набрав вражаючих обертів, спопеливши мільйони людських доль.
З початком Великої Вітчизняної війни Войно-Ясенецький буквально «бомбардує» зверненнями владців усіх рангов з вимогою надати йому можливість лікувати поранених. Він відправивсамому М. І. Калініну телеграму такого змісту: «Я,єпископ Лука, професор Войно-Ясенецький, відбуваю заслання в селищі ВеликаМурта Красноярского краю. Є спеціалістом з гнійной хірургії, можу надати допомогу воякам в умовах фронту и тилу, де мені буде довірено. Прошу заслання моє перерватиі направити в госпіталь. По закінченню війни готовийповернутися в заслання». Згодом дозвіл було отримано, наприкінці вересня 1941 р. архієрей-професор прибув до Красноярська. Він з головою пірнув у багатогранну організаторсько-лікувальну роботу: став головним консультантом усіх військових шпиталів Красноярського краю, очолив хірургічне відділення евакошпиталю, провів сотні надскладних операцій пораненим бійцям (щоденно робив по 4 – 5 операцій!). Цю свою високу місію милосердя він поєднував зі справами духовними: уже в сані архієпископа очолював кафедру Красноярського собору, брав щонайактивнішу участь у роботі Найсвятішого Синоду. Не облишив професор і наукову роботу, за її результатами було опубліковано друге видання книги «Нариси гнійної хірургії» та монографію «Пізні резекції інфікованих вогнепальних поранень суглобів». Саме за ці дві праці, що стали справжньою сенсацією у царині воєнно-польової хірургії, Войно-Ясенецькому в 1946 р. було присуджено найпрестижнішу на той час і першу післявоєнну Сталінську премію 1-го ст. (200 тис. крб.). До речі, майже усю суму премії він перерахував у фонд допомоги постраждалим від війни дітям, про це він повідомив у подячній телеграміЙ. Сталіну, що була написана в невластивомудля священника-бунтаря високопарному стилі того часу: «Москва. Генералісимусу Й. В. Сталіну. Прошу Вас, високодостойний Йосиф Віссаріонович, прийняти від мене 130.000 крб., частина премії Вашого славного імені, на допомогу сиротам, жертвам фашистських нелюдів. Тамбовский архиєпископ Лука Войно-Ясенецький, професор хірургії». Незабаром до Тамбова, куди владика переїхав на службу ще в 1944 р., надійшла телеграма-відповідь від Сталіна.Невтомна праця хірурга у зціленні поранених бійців була також відзначена медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.», а заслуги перед православ’ям – діамантовим хрестом на клобук від патріарха. Професор Войно-Ясенецький залишив вагому наукову спадщину: вийшли друком понад 55 його дослідницьких праць з фізіології, анатомії, хірургії.Перелік наукових відкриттів великого медика вражає, назвемо лишень найбільш вагомі: він розробив реґіонарну анестезію при операціях, запропонував методику знеболювання шляхом ін’єкцій етилового спирту, став автором техніки зашивання міхурово-піхвових і міхурово-маткових нориць, методики операцій при пахвових грижах тощо.Перу вченого належить і глибокий філософсько-богословський трактат «Дух, душа, тіло», а його духовні проповіді ледь умістилися в 12 томах. Від 1946 р. розпочався завершальний, хоча й тривалий у часі період життя і діяльності великого вченого і церковного діяча. Згідно з указом Патріарха він прибув до Сімферополя і прийняв під свою опіку Кримську єпархію. З властивою йому енергією й самовідданістю архієпископ організовує церковний клір і парафіян на відновлення зруйнованих під час запеклих боїв храмів, веде проповіді і літургії. Сміливий зміст останніх викликав неприховане роздратування влади, це особливо виявилося за хрущовської доби, коли спостерігався черговий напад атеїстичного маразму на партійно-державному рівні.Поряд зі служінням Богові професор Войно-Ясенецький продовжив і хірургічну практику в місцевих шпиталях, консультував лікарів, виступав із доповідями.
Та на відміну від завершення життя пересічних людей, фізична смерть небожителів, до яких беззаперечно належить і герой нашої оповіді, позначає той рубіж, за яким наступає нова, посмертна форма життя, яка позначена вічністю. Архієпископ Лука, в якому співіснувало два образи служіння ближньому – духовного і тілесного зцілювання людей – належить до харизматичних особистостей, що заслужили право на безсмертя. Ще за життя Войно-Ясенецького його бронзовий бюст буловстановлено в галереї видатних хірургів нашей СРСР вІнституті невідкладноїдопомогиім. Скліфосовського в м. Москва. Праведне і жертовне життя святителя, його унікальні заслуги перед церквою і громадою дістали найвищі поцінування: у 1996 р. його було канонізовано, а через 4 роки визнано високоповажним святим. Рака з його мощами встановлена в Свято-Троїцькому кафедральному соборі Сімферополя для поклоніння віруючих. Пам’ять про цю велику людину увічнюють монументи, меморіальні дошки, каплиці в м. Керч, Тамбов, Красноярськ, Сімферополь, а згідно з рішенням Найсвятішого Синоду щорічно, 11 червня вшановується ім’я св. Луки. До цього величного Пантеону пам’яті навесні 2012 р. долучився й меморіальний знак на честь Войно-Ясенецького біля Свято-Михайлівської церкви в с. Деньги, створений з благословення митрополита Черкаського і Канівського Софронія заслуженим художником України І. В. Фізером. Життєвий шлях батька, його духовний і громадянський подвиг, наполегливість і цілеспрямованість у досягненні мети стали прикладом для його дітей. Михайло Валентинович Войно-Ясенецький (1907 – 1994), старший син, – видатний патологоанатом-інфекціоніст, доктор медичних наук, професор. Олена Валентинівна Войно-Ясенецька (1908 – 1971) – кандидат медичних наук, лікар-епідеміолог. Олексій Валентинович Войно-Ясенецький (1909 – 1984) – доктор медичних наук, професор. Валентин Валентинович Войно-Ясенецький (1913 – 1992) – видатний вітчизняний патологоанатом, доктор медичних наук, професор, керівник лабораторії офтальмології НДІ ім. В. П. Філатова. Володіючи великим художнім даром, успадкованим від батька, Валентин Валентинович багато малював, у тому числі ілюстрував деякі монографії акад. І. А. Касирського з патології крові. В Одесі проживала внучка Ольга Валентинівна Войно-Ясенецька (1942 – 2001), кандидат медичних наук. Тепер тут живе і береже спадщину роду правнучка Святителя Луки Тетяна Валентинівна Войно-Ясенецька (лікар-анестезіолог) разом з чоловіком Сергієм Войно-Ясенецьким, лікарем-паталогоанатомом. Великому грецькому філософу Платону належить ємна й водночас глибока сентенція: «Не можна лікувати тіло, не зцілюючи душу, бо все це єдине і злите в сутності людській». Святитель Лука був геніальним цілителем обох людських субстанцій, а тому його святі справи переживуть віки. Григорій ГОЛИШ, |
Розділи сайту
Лічильник
 | Сьогодні: | 78 |
 | Вчора: | 133 |
 | Цей тиждень: | 78 |
 | Минулий: | 1034 |
 | Цей місяць: | 2185 |
 | Минулий: | 3292 |
 | Всього: | 874786 |
Зараз на сайті: 2
Сьогодні: 2024-09-15 16:01
Сьогодні: 2024-09-15 16:01