НСКУ

Краєзнавча діяльність Т.Г. Шевченка

Дослідження науково-краєзнавчої діяльності та художньо-поетичної творчості Т. Г. Шевченка показало, що він все своє життя цікавився пам’ятками давнини, брав участь у їх науковому вивченні. Зроблені письменником описи історичних пам’яток в «Археологічних замітках», «Щоденнику» та багатьох художніх творах становлять значну цінність і ще далеко не повністю використані в історичній та археологічній науках.

Під час подорожей на Україну в 1843 – 1845 pp. Т. Г. Шевченко побував в багатьох містах і селах рідного краю, познайомився з видатними діячами того часу, спостерігав життя народу. Не забув поет і про пам’ятки старовини. Він оглядає храм ХVІІІ ст. в Козельці, змальовує в Києві Дальні печери Києво-Печерської Лаври, Видубецький та Межигірський монастирі.

Кілька малюнків присвячено історичним пам’яткам Холодного Яру, Чигирина і Суботова.

Ці малюнки з документальною точністю відображають стародавні ландшафти та архітектуру пам’яток.

І якщо колись надумають відродити та відбудувати Межигірський монастир чи відновити згорілу дерев’яну церкву Мотронинського монастиря у Холодному яру, відтворити храми повністю зруйнованого Чигиринського дівочого монастиря, то якраз малюнки Шевченка Т.Г. стануть основним джерелом такої архітектурної реконструкції.

У 1843 р. в Києві була заснована Археографічна комісія, яка займалась збиранням архівів, старих рукописів і актів а також і вивченням пам'яток старовини. 28 листопада 1845 р. Т. Г. Шевченко був офіційно зарахований співробітником Археографічної комісії.

Прибувши до Києва, поет потрапив в атмосферу посиленої зацікавленості археологією, що, можливо, сприяло формуванню його інтересу до неї. Разом з тим в ранніх творах Шевченка Т.Г. можна знайти несхвальне ставлення до розкопок курганів.

Подібне ставлення поета до розкопок курганів можна пояснити тим, що кургани-могили –один з найулюбленіших образів ранньої його поезії –були, як йому здавалось, свідками і символом слави предків, волі, героїчного минулого українського народу. Поет вірив народним переказам про те, що в могилах України поховані загиблі в бою козаки. Тому розкопки могил здавались йому блюзнірством.

Згодом, можливо, під впливом археологічних досліджень, поет змінює своє ставлення до розкопок курганів і сам бере участь в їх дослідженні як член Археографічної комісії.

Восени 1845 р. та на початку 1846 р. Т. Г. Шевченко подорожує за дорученням комісії Полтавщиною та Чернігівщиною, описуючи та змальовуючи численні пам’ятки старовини. Цікаві в археологічному відношенні «Краєвид з кам’яними бабами», «Чумаки серед могил». Постійно поповнює поет і свої «Археологічні замітки», продовжує, як він каже «для користі науки записувати все, что стосується археології».

Влітку 1845 р. робота Археографічної комісії пожвавлюється. Було складено широку програму археологічних досліджень. Близько 30 пунктів вирішено було дослідити в Києві та його околицях.

Тоді ж було розпочато розкопки в різних місцях. Найцікавішими з них були дослідження курганускіфської епохи під назвою Перепетиха (Переп’ятиха) між Фастовом і Васильковом. Укургані був виявлений цілий ряд поховань і значний речовий матеріал. Для змальовування численних пам'яток старовинипотрібний був майстерний спеціаліст, і Тарас Шевченко, який в цей час прибув на Батьківщину уже як відомий художник, автор «Живописної України», незабаром був залучений до археологічної роботи.

Влітку 1846 р. професорМикола Дмитрович Іванишев за дорученням комісії розпочав розкопки групи курганів Перепет під Фастовом. Розкопки тривали з перервами до жовтня. На розкопках був і Т. Г. Шевченко. Він записував народні перекази і робив малюнки.

Розповідь самого Т. Г. Шевченка про його участь у розкопках збереглась у спогадах мало відомого польського письменника Юліана Кенджицького, що жив у 1846 р. у Києві проти будинку, де мешкав поет, на Козиному болоті. На запитання Кенджицького. куди їздив Тарас Григорович, останній відповів: «З Іванишевим копали могилу Переп’ята й Переп’ятихи». На дальше розпитування сусіда про те, що на розкопках робили й що знайшли, Тарас Григорович відповів, що те, що відкопали і що бачили «зрисували гарно» й описали. Знайшли «людські і кінські костомахи, трохи попелу, трохи зогнилих дубових палів – і тільки. Але чиї то кості, нащо їх разом з кінськими в один ряд покладено –не відгадаєш».

Своє ставлення до археологічної науки Т. Г. Шевченко дуже яскраво сформулював більш як через 10 років у своєму «Щоденнику», який він писав на засланні та по дорозі із заслання. В ньому ми знаходимо такі рядки: «Я люблю археологію, я поважаю людей, які присвятили себецій таємничій матеріісторії. Я цілком усвідомлююкористь цих розкопок. Але краще б не розкопували нашої славної Савур-Могили.Дивна і незбагненна прихильність до безмовних курганів».

Визначення археології як «матері історії» було прогресивним для того часу. Те, що поет джерелами історичної науки вважав пам'ятки матеріальної культури, вигідно відрізняло його від сучасних йому вчених.

На жаль, не всі записи, зроблені Т. Г. Шевченком під час роботи в комісії, дійшли до нас. В «Деле о художнике Шевченко» –частині слідчої справи про Кирило-Мефодіївське товариство –збереглись описи Переяславщини і Чернігівщини. «Дело» містить дуже цінний матеріал до біографії і творчості Т. Г. Шевченка. Серед документів є його власноручні археологічні записи.

Ось приклади археологічних записів Т. Г. Шевченка про окремі пам'ятки, що містять детальні історичні відомості:

Могили і вали.

По Київській дорозі в п’яти верстах від Переяслава над самою дорогою три високі могили, звані трибратні могили. За Золотоніською дорогою в семи верстах від міста високий курган, званий Богданова могила. І тут же недалеко впадає в древнє русло Дніпра нескінченний вал, невідомо коли і для чого побудований».

Ці археологічні записи були згодом використані поетом в його поезіях, наприклад, у поемі «Сон».(«Сон» кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця. [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 39-43; 575-577)

Собор Мазепин сяє, біліє,

Батька Богдана могила мріє,

Київським шляхом верби похилі

Требратні давні могили вкрили.

Пам’ятки минулого були для Т. Г. Шевченка матеріалом для висновків історичного плану, будили думки про боротьбу українського народу за свободу. Подібним підходом до пам’яток старовини Т. Г. Шевченко піднявся незрівняно вище своїх сучасників, зокрема інших членів Археографічної комісії.

У зв’язку з викриттям таємного Кирило-Мефодіївського товариства, до якого поет вступив взимку 1846 – 1847 pp., і арештом його членів Т. Г. Шевченко навесні 1847 р. був виключений зі складу Археографічної комісії. Більша частина зібраних Шевченком під час його праці в Археографічній комісії матеріалів –записів, малюнків, архівних документів загинула і до нас не дійшла.

Вже на засланні, в 1848 – 1849 рр. Т.Г.Шевченко працює в «Описовій експедиції Аральського моря», у 1851 р – в експедиції в гори Кара-Тау. Тут він змальовує ряд середньоазіатських укріплень, окремі давні пам’ятки. І досі ці малюнки є цінним матеріалом для реконструкції минувшини Казахстану.

Про інтерес до археології в період заслання свідчить лист Т. Г. Шевченка до В. М. Рєпніної: «Якщо можна, то надішліть мені, ви зробите добре діло,. Читання Московського археологічного товариства, що видається Бодянським».

Тема історико-краєзнавчої діяльності Т.Г. Шевченка досліджувалася не на порожньому місці. Багато зусиль доклали свого часу до вивчення цієї теми археологи Черкащини Ольга Білецька та Віра Нерода. Їх дослідження та публікації активно використовувалися в ході створення мультимедійної виставки «Історико-краєзнавча діяльність Т.Г. Шевченка», яку можна переглянути на телеекрані в експозиції 7-го залу Черкаського краєзнавчого музею.

Тут представлені майже всі образотворчі роботи Шевченка, пов’язані з нашим краєм, археологічні замальовки Тараса Григоровича.

Можна побачити також зображення золотих прикрас-грифонів, які були виявлені під час розкопок кургану Переп’ятиха, малюнок «У липні-серпні на могилі Переп’ят», де Шевченко зобразив себе відпочиваючим обабіч розкопуваного кургану….

Ось таку цікаву сторінку з короткого, але яскравого життя Великого Кобзаря можна відкрити для себе в Черкаському обласному краєзнавчому музеї.

Лариса СИВОЛАП,
завідувач відділу археології
Черкаського обласного краєзнавчого музею