НСКУ

ВИДАТНИЙ ХІРУРГ ОЛЕКСІЙ КОЛОМИЙЧЕНКО

         Видатний український лікар-отоларинголог, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР, лауреат Ленінської премії Коломійченко Олексій Сидорович – засновник і багаторічний директор Київського науково-дослідного Інституту отоларингології Академії медичних наук України.

         Олексій Сидорович – наш земляк, народився 30 березня 1898 року у місті Шпола у багатодітній сім’ї. Із 13 дітей в сім’ї, вижило 10 –  п’ять хлопців і п’ятеро дівчаток. Олексій був найменшою дитиною. Хлопець ріс міцним, допитливим, дуже товариським і веселим. Вільний час він любив проводити у лісі і на риболовлі. Це захоплення збереглося у Олексія на все життя.

         Батьки багатодітної селянської родини Коломійченків прагнули дати освіту всім своїм дітям. Середню освіту одержали всі дівчата, хлопці всі здобули вищу освіту. З них Конон став начальником залізничної станції у Цвітковому, Лаврентій – інженером, Іван – лікарем-ветеринаром, професором. Михайло – відомим хірургом, професором, Олексій – видатним ученим отоларингологом.

         Так сталося, що старшого сина Михайла спочатку не прийняли на медичний факультет Київського університету із-за прізвища Коломієць, що означало належність до нижчого стану. Тоді батько його Сидір Лук’янович звернувся до священика і той видав нові метричні довідки всім синам уже з новим прізвищем Коломійченко, що мало означати належність до вищого стану.

         Олексій у 1909 році був зарахований до Шполянського початкового училища. Крім того він навчався співати, фізичним вправам, вивчав французьку і німецьку мови. Жадоба до знань сприяла Олексію Сидоровичу поступили до Київського залізничного училища, яке він закінчив у 1916 році. Після училища, без відриву від виробництва, Олексій навчався у Першій українській гімназії, де одержав атестат зрілості.

         У 1919 році юнак поступив на юридичний факультет Київського університету, але через місяць перейшов на медичний факультет того ж університету, який згодом був перетворений на Київський медичний інститут (нині ім. академіка Богомольця). Навчання Олексій Коломійченка проходило у важких умовах. Юнакові доводилося поєднувати його з роботою провідника-фельдшера на Південно-Західній залізниці, де він, навчаючись, працював. Лише після трьох курсів навчання здібному студенту дали стипендію.

         Олексій Сидорович присвятив усе життя отоларингології. Після закінчення інституту Коломійченко залишався на кафедрі хірургії недовго. Свою трудову діяльність він розпочав в Із’яславській дільничній лікарні Шепетівської округи, де працював лікарем-стажистом. Під час перебування в Києві на курсах удосконалення лікарів на Олексія Сидоровича звернув увагу завідувач кафедрою С. О. Ставракі.  Вченого захопила хірургічна майстерність, здібності молодого лікаря до науково-дослідної роботи і він запросив його до Києва в клініку вуха, горла, носа. Під керівництвом Ставракі Коломійченко і вдосконалював свою професійну діяльність.

         У Шепетівці Олексій Сидорович після повернення з курсів ще працював два роки. Там молодий хірург робив благополучні операції, чим ростив свій авторитет. Після того в Києві він працював асистентом, а з 1936 року – доцентом клініки, де Олексій Сидорович показав себе талановитим хірургом.

         У 1937 – 1940 рр. Олексій Сидорович Коломійченко детально вивчав  актуальні проблеми лікування грудних дітей із захворюванням вуха при токсичних диспепсіях. Його методика сприяла зниженню смертності дітей. Він уперше в Києві і в Україні застосував видалення сторонніх тіл з гортані, трахеї та бронхів без трахеотомії. Він також вперше застосував методику лікування гортані, нові на той час препарати – сульфідин та сульфазол – при лікуванні дітей з отоантритами. Одночасно він був консультантом Інституту материнства та дитинства.

         До 1936 року вчений Коломійченко опублікував 14 статей з отоларингології, за які йому було присвоєно ступінь кандидата медичних наук (без захисту дисертації). У 1938 році після прочитання пробної лекції на тему «Радикальна трепанація та її ускладнення» Олексій Сидорович отримав звання професора. В ці роки коло наукових інтересів Коломійченка постійно розширювалося. Його цікавили травми вуха, горла, носа, внутрішньочерепні ускладнення хронічних гнійних запалень  середнього вуха, абсцеси мозку, менінгіти, синус-тромбози, склерома верхніх дихальних шляхів тощо. Особливу увагу   професор приділяв лікуванню хворих з абсцесами мозку.

         Олексій Сидорович підготував докторську дисертацію «Отогенні абсцеси мозку», успішно її захистив 17 грудня 1940 року і став доктором медичних наук. Цікавим був епіграф до дисертації Олексія Коломійченка: «Нехай хірург розумом і оком діє раніше, ніж озброєною рукою».

         У 1941 році в клініку Коломійченка почали надходити поранені з важкими травмами. Він докладав багато зусиль для врятування їх життя. Навіть тоді, коли поранені надходили безперервно, особливо під час героїчної оборони Києва, Олексій Сидорович розробляв нові види операцій, оскільки нові типи зброї викликали  тяжкі, комбіновані травми, зокрема голови і шиї. Були дні, коли хірургу Коломійченку доводилося цілу добу надавати висококваліфіковану допомогу. Безперервний потік поранених не зменшувався до останнього дня оборони Києва. Евакуюватися Олексію Сидоровичу довелося лише тоді, коли по шосе до Києва вже рухалися фашистські танки. Коли біля Дарниці виявилося, що дорога для відступу відрізана,  хірургу Коломійченку довелося повернутися в Київ. Там вчений надавав допомогу партизанам і учасникам Київської підпільної організації. Олексій Сидорович, ризикуючи життям, рятував юнаків і дівчат від вивезення до Німеччини, поміщав їх у клініку, як тяжкохворих, видавав фальшиві довідки. За це хірург був нагороджений медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.», «За бойові заслуги», «За оборону Києва», «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 р.р.» і «Партизанові Вітчизняної війни» І ступеня. У післявоєнний період вчений лікував поранених та інвалідів Великої Вітчизняної війни, а також багатьох хворих людей.

Після визволення Києва Коломійченко Олексій Сидорович брав участь у відбудові отоларингологічного відділення Київської міської лікарні ім. Жовтневої революції. Там він надавав допомогу пораненим Радянської Армії, інвалідам Великої Вітчизняної війни. Крім того, за період окупації багато людей потребували медичної допомоги у зв’язку із запущеними формами хронічного гнійного середнього отиту, з доброякісними новоутвореннями вуха, горла, носа. Через бідність та антисанітарію різко збільшилася кількість хворих. Олексій Сидорович в ці роки розробив нові методи медикаментозного та хірургічного лікування таких хворих.

Набутий під час війни досвід сприяв вдосконаленню хірургічної вправності та наукової діяльності Коломійченка. Він застосовував методи втручань при внутрішньочерепних захворюваннях, розробив нові методи лікування, організував публікацію повідомлень, які допомагали успішному впровадженню їх в інших клініках. Ці публікації сприяли введенню в практику пеніциліну для лікування дітей і дорослих з гострими отитами та мастоїдитами.

З 1943 року Олексій Сидорович Коломійченко завідує кафедрою отоларингології стоматологічного факультету Київського медичного інституту, а у 1944 році стає завідуючим кафедрою інституту удосконалення лікарів. Коломійченко вимагав від лікарів професійних знань, чуйного підходу, уважного ставлення до кожного хворого. Олексій Сидорович був прекрасним педагогом. Він домагався від лікарів вивчати не тільки отоларингологію, а й поповнювати знання з інших галузей, знати хоча б одну іноземну мову, цікавився, що вони читають. Вчений вимагав, щоб палатний лікар обстежував хворого і як терапевт, а при необхідності і як невропатолог. Олексій Сидорович домагався, щоб кожен лікар досконало знав кожного хворого.

         Коломійченко вважав, що для підготовки лікарів недостатньо лише лекцій і практичних занять. Професор організовував поїздки до обласних і районних центрів, де працювали колишні студенти. Там організовувалися: обходи хворих, аналіз роботи відділень, хірургічні операції, під час яких асистував професор або його співробітники. Такі були загальноприйняті форми допомоги на місцях.

         Дуже чутливо ставився Олексій Сидорович до всього нового, прогресивного. У клініці проводилися науково-практичні конференції. В інституті були підтримані: школа блискучого клінічного мислення, манери чіткого викладу матеріалу, обґрунтованість діагнозу і строгого підходу до кожного пацієнта.

         Про Олексія Сидоровича говорили, що він був блискучим хірургом, оперував дуже «анатомічно» і красиво. А в цьому допомагали йому глибокі знання анатомії, характеру патологічного процесу. Майстерність хірурга в операціях з отоларингології була незрівняною. Він володів усіма видами операцій на цих органах, нерідко розширював зону втручань. Протягом усього життя він займався злоякісними утвореннями верхніх дихальних шляхів.

         Значним внеском професора Коломійченка О.С. в методику і техніку виконання операцій було оперування на гортані. Наш земляк, як хірург, запропонував, розробив і впровадив у клінічну практику метод накладання касетного шва на глотково-стравохідне сполучення при розтині гортані. Цей спосіб відіграв вирішальну роль у загоюванні рани.

         Олексій Сидорович значно спростив операцію повного видалення гортані, зробив її доступною багатьом хірургам. Його методика накладання касетного шва широко застосовувалася закордонними хірургами. Велика заслуга професора в розробці реконструктивних операцій на гортані. Варто сказати, що керівник прищеплював своїм учням людяність до пацієнта. Про нього говорили: «Це була дивовижно добра людина».

         Особливо великі заслуги вченого Олексія Сидоровича в галузі розробки нових операцій при отосклерозі, що поліпшують слух.

Слід сказати, що Олексій Коломійченко оперував чітко однаково правою і лівою рукою.

         Професорові надходили численні листи. Вони були різні. Були навіть такі, де не вказувалися адреса і адресат. Наприклад: «Київ. Людині, яка повертає слух, головному вушному професору». З Мурманська надійшов лист без адреси з проханням працівників пошти надіслати його О. С. Коломійченку: «Думаю, всі знають його в рідному місті, якщо він відомий усьому світові». Багато людей дякували вченому через газети, радіо, інші засоби масової інформації. Його операції були справжнім тріумфом. Вони повертали слух більше як 70 відсоткам хворих, і після цього слух залишався стабільним весь час. Досягнення О. С. Коломійченка прославили українську отоларингологію і її видатного керівника. Коли після вдалих операцій професора була надрукована стаття про нього і портрет на першій сторінці журналу «Огонёк», у клініці був величезний натовп хворих.

         У 1958 році на V Всесоюзному з’їзді отоларингологів професор О. С. Коломійченко доповів про результати 321-ої операції  у хворих на отосклероз. Олексій Сидорович Коломійченко одним із перших у Радянському Союзі зробив успішну внутрішню мікрохірургічну операцію у хворого на отосклероз ще у 1957 році. А в 1964 році за видатні досягнення в розробці і впровадженні слуховідновлювальних операцій у хворих на отосклероз професор Коломійченко був удостоєний високого звання лауреата Ленінської премії.

         Професор допоміг багатьом тисячам хворих відновити здоров’я. Нашому землякові належить понад 200 наукових праць, у тому числі вісім ґрунтовних монографій, тематика яких свідчить про широкий діапазон ученого. Сам Олексій Сидорович підготував 16 докторів і 40 кандидатів медичних наук. У 1967 році його обрали членом-кореспондентом Академії наук УРСР.

         За піввіковий творчий шлях Олексій Сидорович Коломійченко розробив десятки нових досконалих методів лікування найрізноманітніших захворювань вуха, горла, носа, зокрема, при злоякісних пухлинах горлянки та шийного відділу стравоходу. Протягом чотирьох десятиліть він успішно працював над питанням видалення сторонніх тіл з верхніх дихальних шляхів. Славетний вчений багато зробив для боротьби з отосклерозом, успішного проведення слуховідновлювальних операцій. Про нього керівник Ленінградської клініки військово-медичної академії Хілов говорив: «Його енергії вистачить на весь Радянський Союз».

         За багатогранну діяльність на ниві охорони здоров’я народний професор Олексій Сидорович Коломійченко був нагороджений орденом Леніна, два орденами «Трудового Червоного Прапора», п’ятьма медалями, Почесною Грамотою Верховної Ради УРСР, знаком «Відмінник охорони здоров’я», дипломом та срібною медаллю ВДНГ, премією виставки УРСР.

         Слід сказати, що О. С. Коломійченко любив театр, живопис, музику, співи, сам грав на скрипці й дружив з багатьма митцями. Як шанувальник образотворчого мистецтва, Коломійченко зібрав у своїй квартирі невелику, але досить цінну колекцію російських та українських художників. У його домашній бібліотеці налічувалося чимало книг, репродукцій картин. Вчений дорожив картиною Айвазовського «Перехід через Червоне море». Вона висіла у його кабінеті. Айвазовський був йому дорогий і близький по духу. Зібрання картин Олексія Сидоровича часто експонувалися в державних музеях.

         Професор був чудовим садівником.

         Найближчим другом Олексія був рідний брат Михайло. Вони жили у квартирах на одній сходовій площадці. Нерідко бував у них і третій брат професор Іван Сидорович. Дочка і внучка академіка також стали лікарями. Відомий вчений О. С. Коломійченко завжди вважав, що його щастя – це щастя людей, їх горе, говорив вчений, це моє горе. Мабуть, не випадково його називали народним професором.

Помер наш славний земляк на 77-му році життя 17 вересня 1974 року в  Києві і похований на Байковому кладовищі. За клопотанням жителів міста Шпола у березні 1976 року постановою уряду УРСР районній лікарні присвоєно звання імені братів Коломійченків, де на честь славетних земляків обладнано кімнату-музей. Біля лікарні встановлені бронзові пам’ятники Михайлові та Олексієві Коломійченкам.

Микола БОРЩ,

науковий співробітник обласного краєзнавчого музею,

заступник голови правління Черкаської обласної

організації Національної спілки краєзнавців України