Наш край в часи Української революції

Холодний Яр – героїчна сторінка Української революції

 

У повстанському русі Черкащини і усієї України особливе місце посідає Холодноярщина –  унікальний  історико-географічний регіон, жителі якого, продовжуючи історичні традиції свого краю, у буремні роки революції 1917–1921 рр. активно  виступили на захист своїх життєвих інтересів та підтримки української державності. Потужний  повстанський центр, яким став Холодний Яр – вкрита лісами і порізана ярами обширна територія на правобережній Черкащині площею майже 7 тис. гектар.

Тут ще у 1918 році на прохання ігумені Мотронинського Свято-Троїцького монастиря, яка звернулася до родини Чучупаків,  жителі села Мельники, щоб вберегти монастир від пограбування, створили під керівництвом Олекси Чучупака* – одного з братів Чучупаків, загін самооборони, до якого увійшли 22 місцевих жителя. Звернення за допомогою саме до Чучупаків було не випадковим, адже родина користувалися авторитетом серед жителів Мельників та навколишніх сіл.

Батьки були достатньо заможними селянами, які могли забезпечити освіту своїм дітям у Києві. Відомо, що Петро Чучупак навчався в консерваторії у Києві, був знайомий з М. Лисенком. Брати Василь Чучупак та Олекса Чучупак були сільськими вчителями. Були серед їхнього роду і священики. Представникам цієї родини випало відіграти важливу роль в організації на Черкащині національно-визвольної боротьби українського народу в буремні роки революції.  

 Згодом загін самооборони у Мельниках дав початок воєнній організації свого села і усього Холодного Яру. У 1919 році він перетворився в полк гайдамаків Холодного Яру, який діяв під прапором Української Народної Республіки.  Його командиром було обрано сільського вчителя (в роки війни – прапорщика російської армії)  Василя Чучупака**, а його брат Петро Чучупак*** став начальником штабу повстанського полку.

Прапор

Прапор полку гайдамаків Холодного Яру

Детальніше...
 

Події Української революції 1917–1921 рр. на Черкащині

   З Черкащиною – унікальним історико-культурним регіоном держави, пов’язано багато ключових подій вітчизняної історії, життя і діяльність видатних постатей України. Черкаський край з давніх часів відігравав важливу роль у державотворчих процесах на українських землях.

   Особливе місце в історії краю, як і усієї України, посідають події Української революції 1917–1921 рр. В той буремний час Черкащина була одним із регіонів розгортання національно-визвольної боротьби, а черкащани брали активну участь у відновленні української державності. У квітні 1917 р. у Звенигородському повіті було створено перший загін Вільного козацтва, на повітовому з’їзді затверджено його організаційну структуру. Загони Вільного козацтва сформувалися ткож у Канівському, Уманському та Черкаському повітах і згодом набули поширення в Україні. У жовтні 1917 р. у Чигирині відбувся Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва. В подальшому козаки Черкащини брали активну участь у повстаннях проти радянської влади, входили до складу Армії УНР. У червні 1918 р. за участі козаків Вільного козацтва розпочалося Звенигородське збройне повстання.

Новый точечный рисунок 2

Маніфестація на підтримку Центральної Ради в Каневі, 1917 р.

Детальніше...
 

Формування Вільного козацтва

 Українська революція 1917–1921 рр. дала поштовх народній ініціативі і створенню на Черкащині, як і в інших регіонах України, громадських об’єднань різного спрямування. Особливе місце серед них посідає Вільне козацтво – своєрідна військово-міліційна організація українського селянства, мета якої спочатку полягала у захисті своїх сіл в умовах наростаючого громадського безладу, в тому числі і від мародерів та банд дезертирів, що хлинули з фронту. З часом із поглибленням суспільно-політичної кризи козаки втягувалися в національну та соціальну боротьбу.

Розгул анархії на селі в 1917 році значною мірою пов’язаний із солдатами-дезертирами, які під впливом більшовицької агітації зі зброєю залишали фронт і поверталися додому. Про поведінку солдат в селах краю газета «Звенигородська думка» у квітні 1918 року писала: «Прийшли з фронту «товаріщі» большевики і почали, яко люде добре навчені на фронті «соціалізму» російськими чорносотенцями. Проводити свою програму «Що моє, то моє і що твоє – то теж моє», «… вони почали соціалізувати все народне добро і ділити між своєю компанією. Такі компанії позакладалися майже у кожному селі з 5–10 душ, які, озброївшись з ніг до голови гвинтівками, пістолями та бомбами, проводять досить вміло свої програми в життя… Анархія дійшла вже до найвищої точки … Уночі село не спить. Бо йде стрілянина, товаріщі, голосно, напившись самогонки, б’ють в набат, скликають народ і баламутять його самими провокаційними чутками, діти й жінки перелякані плачуть – народ одичав…».

Ось в таких умовах навесні 1917 року у селі Гусакове Звенигородського повіту (нині – Звенигородський район)  зародився Рух за утворення Вільного козацтва. Його ініціаторами стали заможні селяни Андрій та Никодим Смоктії. Никодим Смоктій у квітні 1917 року на сільському сході біля волосної управи оголосив про падіння царського самодержавства і закликав односельчан гуртуватися у загони вільних козаків. Зваливши біля управи погруддя царя Олександра ІІ, найактивніші селяни озброїлись мисливськими рушницями та списами, рушили до повітового міста Звенигородка, де роззброїли поліцію і встановили українську владу.

Детальніше...